фото: architector.ua
Про архітектуру у Львові
Якщо говорити про архітектуру у Львові, то у цій сфері довгий час не відбувалося нічого. А от у сфері будівництва навпаки, відбувалося дуже багато. Коли міський голова Андрій Садовий запропонував мені зайняти цю посаду, я погодився, аби спробувати, чи є шанси сферу будівництва перетворити в сферу архітектури. Наразі ці речі між собою не пов'язані.
Я зіткнувся з тим, що у нас, грубо кажучи, витирають об архітектора ноги. Архітектори дуже дешево себе продають. Я не кажу за всіх, але ті проекти, які роблять, – дуже низької якості. Цьому сприяють забудовники.
Є таке правило в світі архітектури: хороша архітектура є там, де є великі гроші, і тут немає нічого антисоціального. До прикладу, Лондон або Сінгапур. Однак в Україні зараз грошей нема. Але закласти якісь фундаменти цивілізованої забудови ми можемо. Не гнатися за зірковою архітектурою, а, власне кажучи, усталити певні правила і закони, які би не порушувалися.
Про незаконні забудови у Львові
Я побачив шалений волюнтаризм в сфері планування. У Львові маємо купу незаконних будівництв. Мені виглядає так, що схеми, відпрацьовані в Києві, просто спускають на Львів, тому що Львів, як не дивно, сильно розбудовується. Люди просто займають певну земельну ділянку, викуповують її, а далі…
До прикладу, наразі у місті з’являються біг-борди, починаються рекламні кампанії на радіо по продажу квартир у нових будівлях. У цивілізованому європейському місті люди не можуть припустити, що це може бути незаконно. І, власне кажучи, навіть я не думав, що таке можливо. Я вирішив подивитися, які видавали містобудівні умови і обмеження мої попередники. Виявляється, одна новобудова без містобудівних умов і обмежень, друга, третя… Я думаю, що це пов’язано із сильними зв’язками на рівні уряду країни. Я тільки висловлюю припущення, не можу цього стверджувати. Але виглядає так, що забудовники настільки не шанують місцеву владу, що діють по-своєму. Крім того, тут можлива ще спроба з боку певних політичних сил ослабити авторитет місцевого самоврядування.
На сьогодні я нарахував близько шести незаконних забудов, але треба уточнити ці дані. Я дуже хочу зустрітися із цими забудовниками. Я не ставлю собі на меті воювати з ними, адже воювати із великим капіталом в нашій державі неможливо. Ще не всі судді і не всі прокурори увірували в ідеали Майдану. Однак, можливо, ці справи зараз розглядаються в судах, тому передчасно ставити діагноз я не можу. Я обов’язково планую розібратися у цьому питанні і оприлюднити всю цю інформацію.
От, до прикладу, такі речі, як «Avalon Garden», «Набережний квартал» та інші виглядають досить сумнівно. Як на мене, це велика фінансова піраміда, адже квартири там пропонуються за ціною за метр квадратний, нижчою від собівартості. Не може в країні, де долар доходить до 30-40 гривень, метр квадратний коштувати 8 тисяч гривень. Як би у Львові не було такої ситуації, як із київською забудовою «Еліта-Центр».
Як можна вплинути на ситуацію? На жаль, управління архітектури не займається контролем, як це було раніше. На початку проектування будь-якої будівлі ми видаємо містобудівні вимоги і обмеження згідно з Генеральним планом міста, зазначаємо, який то має бути будинок, яка має бути поверховість. Але надалі за дотриманням цих вимог має стежити управління Державної архітектурно-будівельної інспекції, яке підпорядковане Києву, а не нам. Забудовники знають, що питання вирішує Київ, а місто мовчки, зі сльозами на очах спостерігає, як це все робиться.
Історичний центр міста – в ногу із часом
Львів є унікальний тим, що завжди змінювався в ногу з часом. Хорошою ілюстрацією є колишній костел Кларисок на площі Митній, у якому зараз знаходиться музей сакральної барокової скульптури Пінзеля. Його будівництво починалося у стилі Ренесансу. А в 30-х роках минулого століття поляки встановили там вежу-дзвіницю в стилі функціоналізму. Вони не робили стилізаційних «закосів».
Серед професіоналів вважається, що робити репліки – це бутафорія. Архітектура не може творити неправду. На сьогоднішній день ми живемо у XXI столітті. Ходячи з IPhone-ами і їздячи на автомобілях, а не на каретах, носячи модерні зачіски, ми не можемо ходити в будинки, стилізовані під старовину.
Світова спільнота реставраторів-захисників архітектурної спадщини, яка видає рекомендації з приводу того, як мають розвиватися міста, засуджує стилізацію нових забудов під стиль сусідніх. Адже це підриває цінність справжньої забудови. Безперечно, існує таке поняття, як будівництво в контексті забудови: необхідно витримувати пропорції, ознаки Генерального плану.
Львову притаманна квартально-периметральна забудова, і бажано це підтримати. Бажано витримувати певні пропорції вікон. Хоча і це не є догма. Європа показала приклад дуже радикально інакших впливів.
Ми дуже цінуємо історичну забудову, маємо її зберігати і реставрувати. І я вважаю, що Львів – не на останньому місці серед міст України, які пильнують історичне середовище. А от у питанні вкраплення нових забудов у нас багато вибитих зубів. Є такі речі, які потрібно пломбувати.
Хоча, наприклад, багато скандалів точиться довкола проекту будинку на вулиці Богуна. Я подивився на проект і нічого протизаконного не побачив. Витримана висотність, витримана інсталяція відносно сусідніх будинків. Зараз ми бачимо там закинутий МАФ, смітники. Відповідно до Генерального плану, там має бути будинок. Але люди звикають, що можна будь-що «заклеймити позором» і будь-яка ініціатива сприймається негативно. Це теж неправильно. Хоча, звісно, потрібно піднімати питання законності будівництва, витримання загального ансамблю.
Наприклад, скандальний «Укрсоцбанк», який нікому не дає спокою, з містобудівельної точки зору виглядає дивно з вежею на куті. Комусь це подобається, комусь – ні. Однак цей об'єкт – не з найгірших за якістю матеріалів. На ньому немає тріщин, він доглянутий. Чого не скажеш про житло, яке зараз будують, а через рік все вже тріщить.
Ми не вказуємо, в якому стилі зводити будинки в історичній частині міста. Будівництво у таких випадках починається з роботи з управлінням історичного середовища. Забудовник має зробити містобудівне обґрунтування, звернутися до реставраторів. Всі об’єкти, які будуються в історичному середовищі або розміщуються поряд із пам’ятками архітектури місцевого значення, належать до 4-ї категорії складності. Це означає, що треба затвердити проект у багатьох інстанціях, навіть в Міністерстві культури. Тобто фактично процедура непроста. Але у нас люди обирають інший шлях: спочатку зроблять, а потім через якийсь умовний Печерський суд Києва просувають це питання, аби узаконити будівництво.
Читайте також: 5 скандальних забудов у Львові, які погоджував Мінкульт
Пам’ятник як інструмент політичного піару
Що так пам’ятники? Це інструмент для певного політичного піару. Наразі сказати, що у Львові є якийсь волюнтаризм з пам’ятниками, не можна. Пам’ятник Данилу Галицькому встановили через конкурс, Бандері – те ж саме. Ясно, що завжди залишаються люди, які чимось незадоволені, які звинувачують в необ’єктивності журі чи кажуть, що умови конкурсу були неправильні.
Я взагалі проти пам’ятників у тому вигляді, в якому вони є зараз у баченні суспільства. Захід давно показав, що пам’ятник не обов’язково має бути скульптурою. Пам’ятником може бути озеро, алея, світлова інсталяція, фонтан. У Львові теж є позитивний приклад: пам'ятник Люблінській унії – пагорб на Високому замку. Там же немає скульптур коней, князів, царів, королів.
Змучив такий банальний погляд: якщо вшановуємо Героїв Небесної Сотні, давайте зразу накидаємо касок, шин, у бронзі відлиємо якогось янгола, який сумує. А таких ідей багато.
Найкращий пам'ятник Небесній Сотні у Львові – міст
У Львові відбувся конкурс на ідею стосовно вшанування Героїв Небесної Сотні, і я вважаю міст найпереконливішим варіантом. Цей об'єкт має багато символів: міст на Інститутській, під яким гинули люди, міст між Сходом і Заходом, між Києвом і Львовом. А вже на ньому можуть бути і обличчя, і щось інше. Місце встановлення моста ще буде уточнюватися. Однак декілька учасників звернули увагу на Гетьманські вали у Львові, які зараз у занедбаному стані. Я думаю, це місце буде найоптимальнішим, адже там буде майданчик для туристичних автобусів біля церкви кармелітів босих (тепер Церква Святого Михайла, УГКЦ - ред.), а також пішохідний спуск від Порохової вежі в центр.
Наступним кроком має бути оголошення конкурсу на реалізацію проекту, підготовка всієї необхідної документації.
Читайте також: Озеро чи пам’ятник? Як у Львові вшанують Небесну сотню. Відео
Пам’ятник Шептицькому як показник «війни світів»
Святоюрська гора – це дуже цінний об’єкт. Церкву Святого Юра збудували дуже потужні майстри: Бернард Меретин, Пінзель. Хотілося б мати там щось особливе, на рівні Пінзеля.
За питанням із пам'ятником Шептицькому я спостерігаю із 2009 року, коли оголосили конкурс. Я не є спеціалістом у цій сфері, однак у затвердженому проекті чітко простежується побажання замовника зробити площу Святого Юра пішохідною, збирати там мирян, провести якусь службу. Але містобудівельна ситуація диктує інші моменти. І знайти компроміс – це, як на мене, завдання архітектора. Міська влада і замовник визнали цей конкурс. Якщо є архітектор-переможець, то, як кажуть, він має право «першої ночі», тобто він має право вирішувати, яким саме буде проект. Але чи має він слухати суспільство? Однозначно, має. Це надскладна задача, тому особисто я йому не заздрю.
В останньому варіанті проекту, який мені показував автор Ігор Кузьмак, він «причесав» багато деталей, все розписав детальніше. А щодо зміни руху у тому районі, то нова дорога, на мою думку, буде зручнішою для транспорту, ніж та, що є зараз.
Але насправді мова йде не про пам’ятник, а про зміну цільового призначення площі і скверу.Сквер із функції соціальної, студентсько-розважальної «з’їжджає» в сторону церкви Юра в прямому значенні (хоча за об’ємом лишається той самий) і набуває функції сакрально-церковної. Відбуваєтсья «війна світів»: світу молоді, з певними ідеалами і вільнодумством, і церкви, яка вважає, що осакралити площу буде правильно. І в цій ситуації немає неправих, тому що всі розуміють, що пам’ятник Шептицькому мусить бути.
Шептицький навряд чи хотів би, щоб пам’ятник йому через 150 років ставили із такими скандальними інтригами. Але виглядає так, що немає сили, яка то може зупинити або навпаки, прискорити. Крім того, є всі шанси, що долар буде коштувати не 30 гривень, а 60. І гроші, виділені на будівництво пам'ятника в гривнях, перетворяться в попіл. Ми отримаємо зрізані дерева і незакінчену площу. Всі будуть плюватися, а видатний митрополит буде стояти серед усього того. Не варто було би зазіхати на будівництво такого масштабу в такий непевний час.
Звісно, пам’ятник можна відлити. На площі Юра з 90-х років стоїть камінь, на якому написано: «Тут постане пам’ятник митрополиту Шептицькому». Можна встановити його там або ж у сквері, і хай стоїть, поки не знайдуть гроші і не вгамуються всі непорозуміння. До прикладу, встановлення пам’ятника Міцкевичу тягнулося 18 років, але він неперевершений, такого пам'ятника більше ніде немає. На непорозуміннях монументи будувати не варто.
Спілкувалася Олена Марченко
