Фото: lviv-format.livejournal.com
Трамваї, тюльпани на фоні старовинних стін та багато історичного центру
Я народилася в Москві і фактично все життя прожила там, але всі мої родичі з України, більшість – зі Львова. З самого дитинства я приїжджаю до них в гості, а зараз думаю зовсім виїхати з Москви і залишитися тут, у Львові. Тому що шалено люблю його.
У центрі фотогенічно усе: від блискучої після дощу бруківки до кожного старовинного будинку з його тихими двориками і неповторними брамами. У кожній локації свій настрій і унікальний характер. Щоразу, прогулюючись по місту, я забуваю про час і переміщаюся в мій Львів – особливий, такий, яким його ніхто не знає. Його енергетика заряджає, зцілює, пробуджує почуття і, звичайно, надихає на щось прекрасне.
Безумовно, Львів має свою особливість. Це його унікальна історія. Якщо зануритися в неї і пригадати, хто тут жив, творив, чиї долі перепліталися і розходилися – мурашки по тілу! Якщо уявити, що усі будівлі, локації міста замінили на нові, то найбільше я би сумувала за віллою Юзефи Франц. Мабуть без неї мені було б зовсім сумно. Один з найулюбленіших шедеврів необароко у Львові.
Зараз все рідше роблю постановочні фото, частіше ловлю момент, адже в цьому і полягає вся його принадність – несподіванка. Це і бурштиновий захід на даху в центрі, ретро-машина біля костелу, старенький червоний трамвай, який проїжджав повз, жінка з парасолькою, рудий кіт на порозі або раптово відкриті двері в старий під'їзд. Ніколи не знаєш, що принесе тобі нова прогулянка – це і люблю більше всього.
Характер Львова не можна описати одним місцем. У нього багато рис і у кожному куточку вона своя. Він різний i дуже багатогранний.
Фрукти, люди та затишні дворики
Львів – моє рідне місто, де я народилась і виросла. Неможливо просто так взяти і перестати фотографувати Львів.
Важко назвати одне найбільш фотогенічне місце у місті, бо старовинний Львів фотогенічний абсолютно весь: чи то якась обдерта стіна, чи якісь скрипучі сходи в старому польському будинку. Але якщо хочу багато лайків, а йти далеко часу немає, то безпрограшний варіант – подвір’я Монс Піусу.
Як і багатьох, у Львові мене найбільше надихає архітектура в цілому і представники різних архітектурних стилів зокрема, дух старовини і змішання двох епох – польської та австро-угорської. Для фото в інстаграм люблю знаходити деталі, незвичні ракурси знайомих місць, загальні плани улюблених вулиць, які близькі мені з дитинства. Ну і який інстаграм без фото їжі? По-перше, їжа – це моя професія, а по-друге, завжди пам'ятаю легенду про дівчину, яка з'їла обід, не сфотографувавши його перед цим для інстаграма, і померла.
Якщо казати про унікальні особливості міста, то, напевно, певна занедбаність деяких вулиць додає їм особливості, підсилює фотогенічність та магію. Взагалі, цікаво фотографувати все, що робить картинку художньою. Подобається, коли загальний вигляд галереї в інстаграм виглядає як фотокнига, яка розповідає якусь історію без слів.
Мені подобається Львів саме своєю багатогранністю і різноманітністю – десь він бунтар, а десь - академік. І ось цей симбіоз передає його характер найкраще.
Затишок, плющ і Львів
Я – корінна львів’янка. Фотографую Львів, бо це моє рідне місто. Найбільш фотогенічних об’єктів у місті декілька: Домініканський собор та внутрішній дворик музею історії релігії, Шевченківський гай, який дає можливість відчути себе дитиною природи і в місті, церква Стрітення, до якої, на жаль, не доходять туристи, бо вона знаходиться поза квадратом площі Ринок. І ще, звісно, церква святих Ольги і Єлизавети, та її оглядовий майданчик
Мене надихає у Львові, як би це патетично не звучало, сам Львів. Завдяки інстаграму я почала помічати такі місця і деталі, на які ще років два тому не звернула б і найменшої уваги. Місто ще з давніх-давен було перетином різних культур, що і позначилось на його еклектичному образі. Львів – це не лише історична тяглість різних епох, а й поєднання різних етносів. Тут можна побачити і Вірменську церкву, і Бейс Аарон ве Ісраель (діючу синагогу), і Латинський катедральний собор. Це вилилось не лише в поодинокі пам’ятки архітектури, а в цілі житлові квартали
Якби Львів раптово зник, найбільше я би сумувала за старою частиною міста, що не обмежується лише площею Ринок. Для мене кожна вуличка – невід’ємна його деталь. Останнім часом для себе почала відкривати автентичні львівські під’їзди. І ще тут стільки незвіданого, що, якби все змінилось на нове, Львів би втратив свою індивідуальність, а я – можливість відчути себе Ларою Крофт чи Індіаною Джонс у пошуках скарбів
Важливо для мене на даний час фотографувати не просто місто чи природу, а передавати якісь особливі емоції, що вони в мені пробуджують. Ще люблю фотографувати друзів, затишок свого дому, Сивульку і Ласочку – своїх котиків, улюблену львівську каву, книги і квіти.
А чому це все я фотографую? Мабуть тому, що мені це подобається і приносить велику радість. Характер Львова не тільки в суєті центру, а й в спокої і тиші його нетуристичних місць. Вийдіть за межі площі Ринок – і ви побачите інші грані Львова!
Архітехтура, буденність та природа
Найцікавіше фотографувати Палац Потоцьких, також мені подобається задня частина оперного театру. У Львові найбільше надихає архітектура, мені кожного разу цікаво, яку історію приховує в собі кожен будинок.
Унікальна особливість Львова – це дощ, не вистачає лише туманів. Якби у Львові зникли б усі будівлі, для мене це означало б, що можна шукати нові локації, дізнаватися нові історії. Не в моєму стилі сумувати за старим, коли є так багато нового.
Цікаво фотографувати архітектуру міста, коли знаєш її історію. Найкраще передають історію міста його старі вулички: звісно, це площа Ринок, але також і вул. Промислова, Хмельницького, де колись були зосереджені багато виробництв та де були офіси підприємців, які створювали прориви в рекламі та просуванні своєї продукції.
Старовинні львівські підлоги, стелі та багато квітів від редакторки з інновацій Tvoemisto.tv
Я у Львові вже вісім років. Люблю фіксувати моменти життя цього міста. Та і телефон тепер може знімати більш-менш пристойно.
Фотогенічність міста залежить від пори року, погоди, світла, мого настрою та заряду телефона. Але незмінно прекрасні тихі вулички зі старою забудовою, внутрішні дворики, де видно реальне життя, заплетені плющем та іншими паразитами стіни фасадів та парканів.
У Львові надихає те, що при бажанні і достатньому хисті, тут можна наче провалитися крізь час, заблукати у знайомих куточках і поглянути на місто новими очима. Львів постійно фліртує зі своєю кривою бруківкою ринкової площі, підморгує усмішками вікон, інколи свариться розмовами перекупок, часто провокує гаслами та фразами, експресивно коментує як партії в шахи, зникнення гарячої води, так і глобальні світоглядні питання. Він обіцяє невимовну легкість і може припечатати фрагментом балюстради. Несподіване місто, яке ховається за серпанком традицій і стабільності.
Якби я прокинулась і виявила, що усі будівлі, локації міста замінили на нові, найбільше сумувала б за всім містом. Ще ж стільки недосліджених під’їздів, незафіксованих плиточок. Якщо несерйозно, то за тим, що проґавила момент зникнення. Це ж непересічний досвід. А найулюбленіші будівлі, це Галицька каса ощадності та будівля Страхового товариства «Дністер».
Моя подруга довгий час фотографує і архітектуру, і долівки з плиточками, зокрема, у різних містах. Через деякий час цікаві підлоги почали натрапляти на очі і мені, я їй їх скидала, щоб поділитися радістю. Потім цього гарного-кольорового добра в галереї почало тільки більшати, тому й довелося публікувати це в себе, з присвятою подрузі, звісно. Через деякий час я підняла очі догори і помітила, що і стелі, і східці, і ручки, і балясини, і вітражі, і розписи, і скло з фасками просто стоять і чекають, коли хтось їх зафіксує у цьому злегка меланхолійному стані.
Найкраще характер Львова передають написи на листочках А4 «не стійте під балконом», «обережно, можливе падіння конструкцій», які ти бачиш, тільки підійшовши якраз в саме цю небезпечну зону. Якщо ти вже підійшов до міста ближче, воно тебе не відпустить.
Відомий стріт-фотограф, фотографує людську та кам’яну архітектуру міста
Я народився та виріс у Львові. Займаюся документальною та стріт фотографією. Знімаю там, де перебуваю. Оскільки живу у Львові, то багато кадрів виходить саме звідси. На початку свого захоплення фотографією, мене дуже тягнуло в історичну частину нашого міста: там завжди бурлить життя та доволі легко знімати. Але зараз мені цікавіше досліджувати різноманітні нетуристичні місця Львова.
Львів – надзвичайне місто з різноманіттям культурних особливостей та своїм духом, який ще можна вловити через видошукач фотоапарата. Для мене Львів сам по собі - невичерпне джерело натхнення. Якби довелося прощатися з містом, найбільше сумував би за тими локаціями, які не встиг зазнімкувати.
Цікаво фотографувати життя таким, як воно є, а воно цікаве абсолютно всюди: чи на Сихові, чи на Привокзальній, чи у центрі. Я не можу виділити якесь конкретне особливе місце, адже сукупність різноманітних районів створює характер міста.
Paul Alabama (Павло Пастушенко)
Міські парадокси
Львівська буденність у яскравому оформленні
Я сам із Закарпаття, з міста Берегово, там народився і виріс. Поступив у свій час у Львів і після закінчення університету залишився тут. Важко назвати найбільш фотогенічний об’єкт, оскільки я не орієнтуюсь на об’єкти в своїх фотографіях. Мене більше цікавлять поєднання різних елементів (світла, настрою, кольору, жесту). Але якщо говорити про локацію, то, звичайно, в центрі міста найбільше скупчення людей та енергії, тому мене можна часто зустріти з камерою тут.
В місті мене надихає те, що є стара частина, яка є незмінною довгий час, але разом з тим в місті постійно відбуваються зміни. І часто ловиш себе на думці, що місто змінилось, але ти маєш його історію на фотографіях.
Якби Львів перестав існувати, я б сумував за місцями, яких більш ніде, окрім Львова, не знайдеш – базари, старі генделики, промислові райони. Мені найбільш цікаво фотографувати людей, вони відіграють ключову роль в моїх кадрах, хоч я і не знімаю прямі портрети.
Я люблю прогулюватись вуличками, які є недалеко від центру, але не є популярні серед туристів. Це вулиці Чорноморська, Тарнавського, Коновальця. В них є і настрій, і буденне життя.
Їжа, мрії та все навколо
Я із Донецька, але 4 роки тому переїхала у Львів. Власне, фотографую Львів, бо одразу після переїзду мені все було дуже цікаво досліджувати. Подобалось місто, і хотілось запам'ятати кожен його куточок. Найбільше у Львові надихає архітектура, адже тут є так багато чудових будівель з цікавими елементами. Всюди можна знайти щось унікальне. Чого варті парадні та сходові клітини в багатьох будинках.
Якщо не брати до уваги архітектуру, особливістю Львова є привітність до всіх. Мені здається, кожен зможе знайти тут щось для себе. Якби усі будівлі, локації міста замінили на нові, це було би дуже сумно. Мені би не вистачало цих гарненьких будиночків на площі Ринок, Церкви Ольги та Єлизавети, будівлі Лікувально-фізкультурного Диспансеру на Коновальця, Будинку Вчених, Майстерні Шоколаду та Дому Легенд з його машиною на даху.
Кожен куточок міста цікавий. Завжди інтерес змінюється: то фасади, то сходові клітини, то парадні, то елементи будівель, то життя міста з його фестивалями і вуличними виступами. Площа Ринок найкраще передає характер міста. Для мене це місце найбільш яскраво асоціюється зі Львовом. Тут завжди шумно і весело. З найпершої зустрічі Львів для мене саме такий – святковий та тісний.
Ніжно-коричневий відтінок Львова
Я переїхала до Львова 4 роки тому, раніше жила в Криму. Фотографую деталі міста, які трапляються мені протягом прогулянок, тому що це приносить мені естетичне задоволення. Старі плиточки на підлогах, що ховаються за брамами під'їздів – найбільш фотогенічна частина Львова. Ніколи не знаєш, яка брама відкриється на шляху і чи буде там щось унікальне. А ще дуже цікаво споглядати, як змінюється плитка з часом: можна домислити свої історії про людей, які рік за роком по ній входили та виходили з будинку.
В місті мене надихає можливість обійти всі улюблені місця пішки, а подалі від центру можна знайти ту безлюдну та трохи самотню атмосферу, яка мені подобається. За типовими фасадами австрійських та польських будинків ховаються внутрішні дворики з відкритими балконами, на яких чого тільки не побачиш. Це одна з особливостей міста.
Якби я прокинулась і виявила, що усі будівлі, локації міста замінили на нові, найбільше сумувала би за Стрийським парком. Важко обрати щось, що найкраще передає характер Львова. Місця, які мені дуже подобались раніше, з часом змінюються. Зараз це район Новий світ.
Мистецтво львівських під’їздів
Я львів’янка та фотографую місто, адже просто люблю фотографувати і мені трапилось жити саме тут. Радіоринок – найбільш фотогенічна зона міста. Але у Львові надихає архітектура, спілкування з друзями, спостереження за людьми. Особливого натхнення надає розлука з містом.
Я не беруся сформувати, у чому саме полягає характерна особливість міста. Це дещо невловиме. Найбільше у місті мені не вистачало би Стрийського парку. Мої інтереси часто змінюються, але я люблю збирати колекції певних видів об`єктів (брам, чи, наприклад, скульптур Діви Марії), селфі зі сторонніми людьми чи об`єктів певного кольору.
Львів дуже різноманітний і, окрім стандартної туристичної та історичної частини, тут ще існують новобудови, промислові зони, автостанції, ліси, озера. Тому мені важко говорити про якийсь цілісний характер міста і, тим більше, про єдине місце, яке б його виражало.
Микита Гладченко
