«Львів ще має дуже багато ознак цього старого, і для мене ознакою Homo Sovieticus є страх перед Іншим (саме з великої літери). Страх перед носіями іншої ідентичності, оскільки вони становлять загрозу моїй ідентичності. Коли Львів нарешті стане настільки європейським, що буде так: «Я настільки певний своєї ідентичності, що мені не страшна інша», – тоді Львів позбудеться совковості», – сказав Мирослав Маринович.
Водночас він зауважив: «Мені дуже подобається Львів як колиска яскравої української особистості, як колиска яскравого українського духу – незалежного, творчого, світлого. Отакий Львів мені близький. Але я часом бачу Львів якимось згірклим, Львів, який є буркотуном, який постійно невдоволений чимось. Такий Львів мені чужий. Такий Львів не любить себе і, відповідно, всіх інших. Проте такий Львів теж є… Мене вражає, що Львів я можу любити і бути до нього критичним водночас. Це не сліпа любов до Львова, а любов, яка розуміє дивний чар міста, який, без сумніву, є, але й бачить зморшки, ями на дорогах…».
Більше думок і спогадів Мирослава Мариновича про Львів читайте у проекті «Люди Твого міста».
