фото: jnsm.com.ua
Розділ 3 «Скнилівська трагедія» з книги «Не зрадь себе» (спогади мера) екс-міського голови Львова Любомира Буняка:
«…Далі вже безпосередньо на летовище ми з дружиною та донечкою йшли пішки. Разом з нами йшло дуже багато львів'ян. Думаю, що на розрекламоване газетами «Високий замок», «Поступ» та іншими авіашоу прийшли тисячі мешканців міста та області. Ми йшли по дорозі. Над нашими головами, дуже низько, літав одномоторний спортивний літак. Мені особисто було від цього дуже неприємно, просто лячно. Підійшовши до трибуни, де вже були військові та запрошені гості, я попросив генерала С. І. Онищенка дати розпорядження, щоб спортивний літак не літав просто над головами людей. Він тут же по рації дав розпорядження – і літак одразу ж відлетів на злітно-посадкову смугу аеродрому.
На трибуні я зустрів багато знайомих, цивільних і військових, серед них були: командувач Західним оперативним командуванням генерал-полковник С. Чернілевський, генерал-майор Ю. Синенко, генерал-майор С. Климов та інші. Генерал С. Климов підійшов до мене і сказав:
– Любомире Костянтинову, на підльоті літак Су-27. Ви побачите, що він буде робити в небі. Це чудо-машина.
І справді, за декілька хвилин невисоко над злітно-посадковою смугою аеродрому з'явився літак. Він летів спокійно і майже безшумно. У кінці злітно-посадкової смуги злетів трохи вище, розвернувся і почав знижуватися. Мені здалось, що тепер почулось ревіння двигунів. Я не вірив, що літак падає доти, аж поки він не зачепив верхівки тополь, які росли неподалік. Далі, вже падаючи, зачепив літак Іл-76, який стояв на стоянці, і врізався в землю, при цьому вибухнув, піднявши стовп полум'я і диму. Трибуна, де ми стояли, розміщувалась на відстані 120-150 м від місця вибуху. Все це відбулось дуже швидко. Раптом почулись плач, крики, люди бігли від місця вибуху. Паніки не було…»
Бондаренко та Кузьменко. Хлопцям на той час було по 11 років і вони тоді нишком від батьків, з цікавості, побігли подивитися на літаки. Те видовище залишило у їхніх душах великий слід.
26-річний Андрій Бондаренко намагається не згадувати ті події. У той день він втратив найкращого друга, з яким прийшов на авіа шоу:
«…Зараз пам’ятаю лише, як стояв біля мосту, а потім сильний шум і темрява. Літак впав у кількох метрах від мене, а вибухова хвиля протягла кілька метрів, отримав травму голови…».
Однак трагедія стала для Андрія знаковою. На летовище хлопчина прийшов у футболці мадридського «Реала». І коли всі телеканали світу показували сюжети про трагедію, іспанські футболісти побачили на екрані українського хлопчина у «їхній» формі. Вони запросили Андрія в Іспанію і звідти він привіз м’яч з автографами усіх гравців команди. Його зберігає і досі:
Військовий архієрей архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин тоді очолював Львівську єпархію і безпосередньо був присутній на летовищі в день катастрофи:
«..Так трапилося, що я був свідком цієї трагедії. Як військовий єпископ, 10 років тому 27 липня я був учасником урочистостей, через що затримався у Львові, не прибув напередодні, як усі єпископи, на святкування для пам’яті рівноапостольного князя Володимира. День ангела Блаженнішого Митрополита Володимира відзначався вранці 28 липня. І приїхав я тоді до Києва із скорботною звісткою…
Разом із командуванням і почесними гостями я знаходився на трибуні, і, напевне, варто сказати, що коли наближався цей горезвісний літак СУ-27, то командувач повітряними силами генерал Стрельніков сказав мені: «Владико, через 2 тижні ми будемо на ньому літати», бо я просив дозволу і готувався до цього. І буквально через якусь хвилину трапилася трагедія. Постраждали тоді 77 осіб — ця цифра назавжди запам’яталась мені ще й тому, що Свята Біблія нараховує 77 книг.
Може, і не випадкова ця цифра, але трагедія свідчить про те, що через недбалість, через злочинну безвідповідальність – навіть так я би сказав – трапляються такі страшні речі.
Не було б, можливо, так прикро, якщо б катастрофа була неминучою – буває таке, чи відмова техніки, чи стихійна біда, чи якийсь інший чинник… Та це трапилося, кажучи мовою народу – через дурість. І від цього – вдвічі, утричі тяжче.
Кожна трагедія, кожна смерть людська, а, тим більше, масова, – це страшна річ. Але коли стаєш свідком цього, ще й залишаєшся живим, – це, напевно, ще важче переживати. Тому я завжди молюся за жертв Скнилівської трагедії…»
Читачі Tvoemisto.tv також пригадують, що робили у день трагедії.
Додамо, за кількістю загиблих є найбільшою катастрофою в історії авіаційних шоу.
За матеріалами: vgolos.com.ua, press-centr.com, 2010.orthodoxy.org.ua.
Опублікувала Наталія Середюк
