фото: forpost-center.org
У сім’ї Ірини Петелицької вже кілька років є традиція – віддавати десяту частину доходів на добрі справи. Підприємиця розповідає, чому благодійність важлива та ділиться власним прикладом, як виробити таку звичку у дітей.
Запровадила таку традицію моя мама. Спочатку ми з синами, а їх у мене – троє, не зовсім сприйняли цю ідею, але згодом таки спробували. Першою я складала десятину з доходів, потім так почали робити мої діти. Коли ми починали про це говорили, мої сини ще не працювали. Доходи були лише з коляди і днів народжень.
Пам’ятаю той вечір після колядувань, коли я їм вперше запропонувала поділитися з іншими частиною того, що заробили. Якраз в той момент в гімназії, де вони навчались, збирали кошти на будинок для дітей-сиріт. Хлопці погодилися, і ми віддали тоді зовсім небагато – близько ста гривень. Із того часу вони ділились тим, що заколядували чи отримали на дні народження.
Тепер старший працює повноцінно, середній підпрацьовує, а молодший закінчує гімназію. Маємо нову традицію. Ми зробили скриньку, щомісяця кожен, хто отримує доходи, залишає в скриньці десятину. Навіть бабуся з пенсії кладе туди кошти. Потім ми спільно вирішуємо, кому їх віддати.
У наш час діти, на жаль, звикли, що все їм мають давати і не дуже поспішають ділитися. Часто трапляються ситуації, коли діти вимагають у батьків дорогі подарунки, приміром, телефони: побачать в когось з ровесників і просять собі теж. Але ж не всі можуть собі це дозволити.
У нас теж колись була така ситуація. Я пояснила, що переймаюсь за їхню безпеку, бо повертаються зі школи вони самостійно і хтось може відібрати їхній телефон. Я свідомо не купувала їм дорогі мобільні телефони, хоч й працюю в компанії, яка займається їхнім продажем. Знаю, що є батьки, які беруть телефон у кредит. Я намагалась пояснити своїм синам, що є важливіші речі.
Коли діти маленькі, то їм треба розповідати про це їхньою мовою і на простих прикладах. Наприклад, у дитини є п'ять книг, можна запропонувати віддати одну тому, хто не має жодної. Те саме стосується іграшок. Завжди знайдеться хтось, з ким можна поділитись лялькою. А потребуючих зараз справді багато, і ми можемо часом обійтися без кави за обідом, але допомогти тим, хто справді цього потребує.
За цей час ми з сім’єю передали гроші вже на будинок для дітей-сиріт: хлопці-пластуни і їхній курінь підтримує один із сиротинців. Інколи коштами ділилися з бійцями АТО, дітьми, які через війну залишились без батьків. Також даємо людям на лікування, операції, востаннє – для жінки, яка потрапила до лікарні з опіками. І, зазвичай, для дитячих будинків в День святого Миколая на засоби гігієни, канцтовари, а ще на потреби церкви в селі.
Що я помітила, з часом – мої діти почали віддавати легше. Коли зарплата невелика і 10% віддати – це немало. Але бабуся пояснювала їм, якщо ти ділитимешся з кимось, то потім отримуватимеш більше. Старший син казав молодшим братам, що це дійсно працює: «Не бійтеся ділитися – це класно!». Молодші йому довіряють і рівняються, тому зараз навіть не виникає зайвих запитань.
А діти стають добріші – стає добрішим світ. Вони навчилися ділити свої потреби, економити де-не-де. Знають, що потрібно віддавати нудженним. І, головне, не бояться віддавати, бо впевнені, що їм добро повернеться сторицею.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
