Усе у цьому світі має свою ціну. Успіх, щастя не приходять самі по собі. Щоб їх досягти, потрібно докласти чимало зусиль. Особливо зараз, під час карантину. Про світ, який поділився між тими, хто важко працює заради того, щоб перебороти цю кризу і, щоб Україна мала майбутнє, і тих, кому байдуже, – співзасновник медіа-хабу «Твоє місто» Тарас Яценко.
Нічого насправді у світі кардинально не змінилося. Він просто вкотре поділився…
На тих, хто дивиться серіали чи грає в азартні ігри та тих, хто ще важче і ще більше працює. На тих, хто розбудовує свою хату, нехтуючи карантином в будівельному гіпермаркеті, і тих, хто в цей час «будує» відсутню інфраструктуру лікарень. На тих, хто сьогодні питає в держави, що вона дасть йому і його дітям, і тих, хто допомагає державі і усім тим, що чекають допомоги на дивані. На тих, для кого ця цифрова трансформація – можливість дізнатися більше і тих, для кого карантин – можливість пропустити таке необхідне навчання.
Читайте також: Як українці дотримувались карантину та що там у Європі. Дані Apple
Світ поділився на тих, хто шукає різні (часом і не етичні) шляхи врятувати себе і свою справу та тих, хто солідарно з іншими шукає рішень для виходу з кризи для усіх. На тих, для кого криза – нагода для наживи, і тих, для кого це загартовування духу і міцності. На тих, хто носить маски, і тих, хто їх не вдягає. На тих, хто вірить у краще майбутнє і тих, хто чекає апокаліпсису.
А ще на тих, хто чекає поки все закінчиться і тих, хто робить все для того, щоб це закінчилось швидше. На тих, хто шукає правди, чому ж усе почалося і тих, кому це байдуже.
Якщо коротко – цей світ вкотре поділився на тих, кому байдуже і тих, кому не однаково. Спостерігаю це щодня у приватних та ділових розмовах, у соцмережах, у реакціях та настроях.
Але, як влучно зауважив мій друг, ця ситуація нас усіх загнала ще й у третю категорію – втомлених, виснажених. І ця втома щодня все більше нас веде до категорії байдужих, бо нам бракує сил.
Читайте також: «Усе залежатиме від кожного з нас». Як львів’янам вийти із карантину
Подолати цю втому сьогодні нелегко. Але подивіться на волонтерів, які не сплять ночами, щоб допомогти лікарям рятувати нас чи на рестораторів, які об’єднались, щоб годувати лікарів! Вони це встигають, маючи ті самі 24 години, що й усі інші, сім’ї та основну роботу.
Я дуже хочу вірити, що тих, кому не однаково, ставатиме щодня більше. Бо лише тоді ми вийдемо з цієї кризи трансформованими і сильними.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
