Можна довести пам’ятку до руйнації та самознищення, щоби потім збудувати на її місці житло, як це було з історичними віллами на Свєнціцького,16, Коновальця,21 і на Квітневій,6, а можна знайти можливість зберегти історичну будівлю, реставрувати автентичні речі та не зрівнювати її з землею. Тvoemisto.tv розповідає про досвід відновлення вілли «Юлієтка» – архітектурного шедевра Юліана Захаревича.

Як у столітній віллі поселилася ІТ-компанія

На тихій вулиці Метрологічна,14а в районі Кастелівка стоїть вілла, яку збудував собі львівський архітектор Юліан Захаревич. Це доволі великий будинок у стилі романтизованого варіанта пізнього історизму – ранньої сецесії, який нагадує всередині справжній лабіринт. Будівлі цій 130 років, у ній  збережені планування і портрет творця-власника.

«Юлієтка» розташована в парковій зоні, її оточують дерева-велетні та рослини, які архітектор привіз із Італії та використав для так званої букетної посадки. Юліан Захаревич вважав, що не варто зводити багатоповерхові будинки, що люди мають жити у віллах серед садів, розповідає Тvoemisto.tv історикиня архітектури та екскурсоводка Тетяна Казанцева. 

«Юліан Захаревич проєктував громадські, сакральні об’єкти – Львівську політехніку, Галицьку ощадну касу, де зараз Музей етнографії та художнього промислу, костел Найсвятішого Серця Ісусового, монастир францисканок на Лисенка та багато вілл на Кастелівці. Щоразу будував іншу віллу і жодного разу не повторився. Спільним для всіх вілл є вільне планування, коли все залежало від бажання замовника: де будуть сходи, дитяча, вітальня, їдальня. Щоразу «крутив» ці об’єкти по-різному», – веде далі Тетяна Казанцева.

Вілла «Юлієтка» зведена в стилі, притаманному англійському котеджу. Це була друга родинна вілла Захаревичів (першу можна побачити на вул. Технічна, 1). «Юлієтку» архітектор збудував для другої дружини (перша дружина Анна померла під час пологів, і незабаром він знову одружився). В цьому будинку Юліан Захаревич мешкав до останніх днів. Тетяна Казанцева вважає, що у віллі було б доцільно влаштувати його музей. 

«Юлієтка», з її слів, також є втіленням ідей пітореску – мальовничого стилю архітектури, «яка нічого не приховує», коли в будівлях відкриті поверхні будівельних матеріалів: цегли, кераміки, деревини, каменю.

Цікаво, що архітектор спроєктував не тільки саму будівлю, фасади, але й усі її деталі, досконало продумав дизайн, зокрема сходів та вбудованих шаф. 

Юліан Захаревич самотужки намалював вітражі, навіть печі були дібрані до них, зазначає Тетяна Казанцева. 

Родина Захаревичів жила в «Юлієтці» до вересня 1939 року, коли червоноармійці захопили Львів. Після Другої світової будівлю перетворили на дитячий садок. Якийсь час вона перебувала на балансі СБУ, а 2014 року її продали, і нові власники влаштували тут гостел. У 2018 році віллу почала орендувати ІТ-компанія «Innocode». 

«Колись ця вілла займала більшу територію. Тепер половину саду має дитячий садок, а до другого боку пам’ятки прилягає новобудова «Авалону». Мені, звісно, не до вподоби металочерепиця на ній, бо там була кольорова дахівка, але це великі вкладення, не подобається і так званий європаркан. Однак насправді вілла добре збереглася. Це шедевр! Тішить, що зараз її орендує ІТ-компанія, яка пильнує віллу, дбає про неї», – зазначає співрозмовниця.

Компанія «Innocode», шукаючи офіс у непересічному місці, знайшла віллу «Юлієтка». Колектив активно продукував ідеї, щоби повернути будівлі колишній сенс і вдихнути в неї нове життя, розповідає представниця ІТ-компанії Іванна Пакліковська.

«Компанія оселилася тут у 2018 році. Не хотілося чогось стандартного, з відкритим простором. Випадково натрапили на цю віллу на ОLX, довго сумнівалися, бо стан її був не найкращий. Раніше тут працював гостел, і не дуже дбали про те, що треба зберегти. Та й ми не знали, чи зможемо фінансово потягнути відновлення. Проте друзі архітектори порадили все-таки зупинитися тут. Це був, можна сказати, експеримент», – пояснює вона.

Перший рік, згадує Іванна, компанія жила у віллі в далеко не найкращих умовах. Довелося підключати батареї, бо було холодно. Насамперед тут відновили вікна, потім узялися за сходи. Дерев’яні панелі колись були сховані, їх відкрили й реставрували.

Під час пандемії коронавірусу вдалося здійснити найбільше реставраційних робіт, утім через повномасштабне вторгнення росії їх довелося призупинити.

«Ми зробили цю будівлю комфортною, але ще багато речей потребують змін. Власник іде нам назустріч, пристає на наші пропозиції щодо реставрації та враховує її вартість в оренду», – каже Іванна Пакліковська.

Тепер компанія має намір відновити вхідні двері, автентичні шафи і дерев’яну стелю з малюнками.

«Тут багато нюансів варті уваги. І плиточка, і вітражі, і сходи – фантастичні. Мітинг-рум має давній камін, який можна використовувати. Сидиш у кімнаті, бачиш двір, і нема відчуття, що ти в офісі, який на тебе «тисне», – ділиться враженнями працівниця Христина Гаврон. 

У віллі безпечно й під час тривог: тут є укриття, в яке забігають дітлахи із сусіднього дитсадка. В одній кімнаті досі лежать речі для переселенців, які гостювали у віллі з початку вторгнення. За три місяці тут зупинилися понад 300 людей зі сходу України.

Загалом у будинку дев’ять кімнат, чотири входи і три відкриті балкони. Одне слово, справжній лабіринт львівського архітектора-генія.

Столяр-реставратор Олександр Савчук у коментарі Тvoemisto.tv розповідає, що працює над відновленням автентичних елементів вілли поетапно, оскільки приміщення використовують як офіс. Фінансових можливостей охопити весь об’єкт немає. Вікна були пофарбовані, і в процесі реставрації вирішили «відкрити» деревину, показати її малюнок. 

Також у віллі є панорамне вікно в камінній залі, де колись був головний вхід, розповідає реставратор: «Це панорамне вікно вражає розмірами – завдовжки 4,5 метра і заввишки майже 3 метри. У Львові дуже рідко можна зустріти вікна таких розмірів. У віллі взагалі використано дуже багато деревини. Панелі на першому поверсі були в доволі поганому стані, з втраченими елементами. Цікавим є й еркер на другому поверсі, але він був настільки прогнилий, що для виготовлення нової рами ми ледь витягнули залишки старої для замірів», – розповідає Олександр Савчук.

До речі, реставратор упевнений, що теперішні вхідні двері з левом у віллу не є автентичними: «Цих дверей на момент побудови вілли не було. То був вхід для прислуги. Біля нього є металеве віконечко в підвал, щоби діставати через нього вугілля чи дрова. Але загалом у віллі майже все збережене. Думаю, зосталося на 90% «рідної» деревини. Були часткові втрати у панелях на першому поверсі. Ми їх відновлювали за копіями. Також збереглися шафи, які стояли тут від самого початку», – пояснює Олександр Савчук.

Чому не всі вілли такі, як «Юлієтка»

Реставратор переконаний, що дуже важливо зберегти автентику вілл і помешкань, бо це історія Львова. З його слів, ще сім років тому 90% замовлень з приводу реставрації були від німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ, однак із кожним роком кількість приватних замовлень збільшувалася: напередодні вторгнення росії реставратори мали 80% замовлень у приватних помешканнях.

«Коли людина бачить фахову реставрацію, то починає бачити цю красу. До війни було дуже багато замовлень від власників помешкань у Львові. Були й запити на оригінальні елементи – старі двері, вікна, паркет, п’єци. І власники всі ці речі відновлювали», – веде далі  Олександр Савчук.

На його думку, якщо братися за реставрацію старого дерев’яного вікна і встановлення нової дерев’яної системи, то вона буде дешевша. Хоча у Львові проблема в тому, що ті ж історичні вілли поділені на квартири і мають різних власників: «Більшість старих вілл мають не одного власника. Ми колись працювали на Коновальця, там така ж вілла, в стилі «Юлієтки», але багато співвласників квартир. На першому поверсі ми повністю реставрували квартиру, а що у всьому будинку робиться, невідомо. Якби був один власник, то мовилося б про відновлення».

Справді, історично склалося так, що вілли у Львові втратили своїх власників після Другої світової війни – їх переважно вивезли у Сибір або деінде. Опісля вілли були націоналізовані й перетворені на багатоквартирні будинки. Люди, які там оселилися, поняття не мали про цінність цих будівель, тому вілли почали руйнуватися, наголошує радниця міського голови Львова з питань збереження культурної спадщини Лілія Онищенко.

Позитивним прикладом реставрації вілли вона називає віллу ювеліра Яна Яжини кінця XIX – початку XX століття, що на вулиці Уласа Самчука, 5. Реставрацію проводять, з її слів, дуже фахово. Зокрема, власники замовили спеціальну дахівку.

Також серед успішних прикладів вона називає реставрацію вілли Адольфа Фінкельштейна на вулиці Глінки,12 та вілли на вулиці Драгоманова, 46 епохи модернізму. 

Водночас місто має перемовини щодо збереження вілли «Подолянка» на вулиці Чупринки, 96, яку збудував для себе архітектор, реставратор та історик мистецтва Михайло Ковальчук. Вона є зразком українського національного стилю в архітектурі Львова початку XX століття. 

«На жаль, вілла «Подолянка» теж була націоналізована. В ній працювали різні організації, зокрема «Банк Львів». Згодом він продав віллу фізичній особі, яка хотіла зробити там добудову. Нарешті замовили проєкт реставрації, але допоки віллою ніхто не займався, звідти вже викрали певні речі, і будівля понищена», – каже Лілія Онищенко.

Із її твердження, зараз тривають перемовини щодо вілли «Ломниця» на Сахарова, 62: «Цю віллу не видно з дороги, вона захована поміж багатоповерхових будинків і теж була націоналізована – поділена на шість квартир. Мешканці по-хамськи до неї ставилися, однак з’явився один власник, який викупив ці окремі помешкання. Зараз він виготовляє проєкт реставрації вілли і має намір її відновити».

Загалом, якщо знаходиться власник, який хоче реставрувати будівлю, то з ним можна домовлятися про її збереження та відновлення. Але якщо власник просто хоче на цій ділянці звести будинки, то такі вілли, як «Люсія» на Свєнціцького,16, чи вілла «Кароліна» на Колумба приречені, вважає посадовиця. 

«Я була проти того, щоби зносити віллу «Кароліна» на Колумба, але вона за межами ареалу, і я не мала впливу на забудовника. Намагалася пояснити. Але її вже знесли, зараз там багатоквартирне будівництво. В цю щільну забудову заїжджають великі крани… Думаю, довколишні будинки також відчують негативні наслідки цього: якщо вілла пропадає, то й сусідній уже складно “виживати”. Яскравий приклад цього – Погулянка», – запевняє Лілія Онищенко.

Засновник проєкту «Нетуристичний Львів» і громадський діяч Віктор Гальчинський вважає, що власники давніх вілл часом свідомо доводять їх до руйнації. І каже, що Львову бракує системного бачення порятунку історичного ареалу: «У нас те, що будуватимуть, визначає не системне бачення в історичному ареалі, а те, як власник, який бажає забудувати, домовиться із власником об’єкта та з міською владою. Так, була принциповість, коли відстояли віллу Бачевських: вдалося привести пам’ятку до відповідного стану і не допустити забудови ділянки. Якби такий підхід був до всіх об’єктів у історичному ареалі Львова, то в нас було б менше проблем із тим, що пам’ятку доводять до знищення. А якщо пам’ятка зникає, то можна вже щось будувати», – вважає Віктор Гальчинський.

Ділянку, на якій розташована вілла Бачевських (вул. Вітовського, 35а), у 2004 році за пів мільйона гривень придбав акціонерний «Брокбізнесбанк». Тепер власником частини цієї земельної ділянки з боку вулиці Зарицьких є ТзОВ «Марконі». Ще раніше у віллі хотіли влаштувати ресторан, зробивши скляну прибудову, за що попереднього орендаря ПП «Кас Консалтинг» оштрафували. ТзОВ «Марконі» планує забудову біля вілли, але місто не погоджує це будівництво. Наразі віллу орендує «ПриватБанк». Нові орендарі повернули автентичний колір її фасаду та вікон, а також відновили оригінальні двері із завісами, навіть підібрали клямку, подібну до автентичної, зазначає Віктор Гальчинський.

«Власникові не залишилося нічого іншого, як віддати віллу в оренду великому банку, який має ресурси для належного її утримання. Бо володіння чи користування пам’яткою архітектури – річ недешева, не кожен бізнес собі це дозволить. У цій справі банк зумів здійснити реставрацію, допомогти власникові виконати припис – демонтувати скляну прибудову й перефарбувати фасад», – пояснює Віктор Гальчинський.

Прикладом успішної реставрації він вважає й відновлення вілли на Тернопільській,15, зведеної в 30-их роках ХХ століття. Після війни в ній працював спершу військкомат, а згодом жек.

«Це одна з потужних пам’яток передвоєнного Нового Львова – чи не єдина з тих, що вціліли з початку ХХ століття. Будівля занепадала, там був жек, а коли виселився звідти, місто вирішило продати віллу. Власник замовив проєктно-кошторисну документацію. Будівлю відновили. Так, можливо, не зберегли автентичні матеріали, але ті, що використали, близькі до автентичних. Також власник відновив напис, історичну назву будинку та всю ліпнину. Колористика, звісно, дещо інша, але вона була погоджена. Цей приклад, вважаю, позитивний, тому що всі у виграші: і місто, яке продало будинок на аукціоні (за 5,7 млн грн), і відповідальний власник», – каже Віктор Гальчинський.

Водночас засновник проєкту «Нетуристичний Львів» висловлює занепокоєння, що зараз стоїть пусткою та, відповідно, руйнується вілла львівського юриста Юліана Макаревича (1909 р.) на вулиці Драгоманова, 58, де був психоневрологічний диспансер. Її продали київській компанії – ТОВ «Резерв плюс» за 40 млн грн. У 2021 році львівські архітектори розробили концепцію забудови довкола давньої вілли на розі вулиць Драгоманова та Коцюбинського з інтеграцією вілли, тому її майбутнє під питанням.

Дуже важливою є й доля вілли Юзефи Франц, або палацу «гіпсових королів», що на перетині вулиць Мельника та Коновальця.

«Вілла надзвичайно багата з огляду на архітектурне оздоблення – як внутрішнє, так і зовнішнє. Тут із радянських часів працює фізкультурний диспансер. Але вона, на жаль, руйнується. Інвестор, який сюди може зайти, навряд чи матиме стільки коштів, щоби вкласти їх у відновлення цих архітектурних композицій», – коментує Віктор Гальчинський. 

Із його слів, з обласного бюджету варто було б виділити кошти на замовлення проєктно-кошторисної документації на реставрацію й просити помочі в міжнародних організацій, фондів, щоб зберегти це архітектурне диво. 

Як рятують вілли за кордоном

У сусідніх країнах є сотні прикладів, коли старі історичні будівлі повертають до життя, відтворюють втрачені елементи декору, і вони набувають нової універсальної цінності, стають повноцінними об’єктами архітектурної спадщини для власників і громад, які вирішили зберегти, інвестувати в їх збереження, наголошує голова комісії з питань історико-культурної спадщини та туризму ЛОР Іван Щурко.

Для прикладу, так урятували віллу «Євгенія» в польському місті Пущиково, збудовану на початку ХХ століття. Коли помер останній її власник, вілла стояла пусткою, ділянку виставили на продаж, тож існувала загроза, що будівлю просто знесуть під новобудову. Вілла, яку не ремонтували десятиліттями, перебувала в жахливому стані, веранди на першому поверсі збереглися лише частково. Але місцеві соціальні працівники зацікавилися нею і почали бити на сполох, аж тоді віллу внесли у реєстр пам’яток. У 2018 році будинок виставили на продаж, і він отримав нового турботливого власника та, відповідно, шанс на порятунок. 

Фото вілли Магдалени Мадайчик-Гловацької, сторінка Rekonstrukcje i odbudowy

Також цікавою є історія Музею дерев’яної міської архітектури у Вільнюсі. Будинок почали зводити в 1876 році. Згодом його розділили на квартири, які здали художникам та письменникам. У 2012 році під час перевірки з’ясувалося, що будівля перебуває в аварійному стані, хоча там ще мешкали люди. У 2017-ому місто придбало будинок, у 2019 році вдалося отримати фінансування від ЄС на його реконструкцію, а в 2022-ому тут відкрили Музей дерев’яної архітектури. 

Фото hejto.pl, зі сторінки Rekonstrukcje i odbudowy

Лілія Онищенко вважає, що у Львові почалася «мода» на пам’ятки, але має відбутися зміна свідомості, щоби містяни забули про «євроремонт». 

«Тенденції змінюються завдяки добрим прикладам, коли люди розуміють, що це цінність, яку треба зберегти. В квартирах також тепер намагаються зберегти автентику, зокрема старі кахельні печі», – підсумовує вона.

Христина Гоголь

Фото Івана Станіславського, Твоє місто

Колаж Дмитра Тарадайки/Вілла Юлієтка

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.