«Москва хоче, щоби Польща стала ворогом України», – лідерка «Євромайдану-Варшава»

2710 0
Вона приїхала до Польщі ще студенткою і відтоді є голосом України у Варшаві. Під час Революції Гідності Наталя Панченко заснувала організацію «Євромайдан-Варшава», яка нещодавно відзначила своє десятиліття. Саме вона стояла з прапором України і блокувала білоруські та російські фури, зупиняючи торгівлю на крові наших громадян. У перший день повномасштабного вторгнення влаштувала акцію протесту біля російського посольства в польській столиці. Торік видання Wprost назвало її найвпливовішою активісткою Польщі. Наталя Панченко розповіла Тvoemisto.tv, що думає про блокаду на кордоні, подальші польсько-українські відносини та перемогу України.

«Євромайдан-Варшава»: 10 років тому і сьогодні

Я приїхала до Польщі у 2010 році, коли здобула в польсько-українському науковому проєкті місячну стипендію у Варшаві. Після навчання на факультеті економіки за спеціальністю менеджмент мені запропонували безкоштовно закінчити магістратуру, і я погодилася. Так цей місяць розтягнувся на роки.

Із 2010-го я постійно проживаю у Варшаві, тому можу назвати це місто своїм домом, бо тут моя сім'я, тут моє все. А проте завжди дуже багато роблю для України. Ще в студентські роки організувала програму польсько-українських обмінів для студентів, а коли почалася Революція Гідності, ми заснували організацію «Євромайдан-Варшава». Відтоді, з 2013 року, активно допомагаємо Україні, з 2014-го, коли почалася війна, стали підтримувати військових та добровольців на фронті. 

Наталя Панченко

Я знала, що повномасштабна війна розпочнеться, ще за два тижні до вторгнення. Тоді я мала прямий ефір із експерткою з безпеки, моєю подругою Іриною Земляною, і ми розповідали, що робити, як готуватися, якщо це станеться. Звісно, не уявляли, як вона почнеться і яким буде її масштаб. Тому для мене це було таким самим шоком, як і для всіх інших. Перші два місяці минули в тотальному тумані, дні зливалися у тижні й місяці. Але того ж дня я організувала під посольством росії у Варшаві величезний мітинг. Ми просили приносити гуманітарну допомогу, і машини вже з першого дня поїхали в Україну. До нас прийшло дуже багато нових людей, які сказали, що хочуть щось робити. І ми фактично 24-25 лютого сформували наш “Євромайдан” заново, з нових волонтерів. Почали закуповувати набори для тактичної медицини, звертатися до світу з приводу підтримки України, надання їй зброї.

Читайте також: Серіал та курси з української. Як киянка популяризує Україну в Польщі

У Польщі до повномасштабної війни проживали 1,5 мільйона українців. За різними оцінками 1,5-1,7 мільйона наших співвітчизників приїхали сюди після початку повномасштабного вторгнення. Ми допомогли 20 тисячам біженців поселитися безкоштовно, надали можливість отримати необхідні юридичні консультації, організували два пункти видачі гуманітарної допомоги, де можна було взяти продукти, телефонну картку, засоби гігієни тощо. Це було раніше. Тепер ми йдемо за потребами людей, забезпечили безкоштовні курси вивчення польської мови, допомогу психолога і поради щодо легалізації свого перебування на території Польщі. “Євромайдан-Варшава” займається допомогою військовим, а наша фундація Stand with Ukraine відповідає саме за гуманітарні проєкти, допомагаючи українським переселенцям швидше інтегруватися в польське середовище.

Біженці час від часу досі приїжджають. На східному вокзалі у Варшаві є намет, де українців скеровують далі, в країни Європи, або підказують, як можна залишитися. Зараз уже важче знайти місця перебування, бо шелтери, які були створені спонтанно, закрилися. Тепер більшість українців, які приїжджають, стараються одразу шукати собі житло, роботу. В Польщі немає соціальних виплат, як у деяких інших європейських країнах, тому тут майже 80% українських біженців працюють. Але діти мають можливість безкоштовно відвідувати садки та школи, діти та дорослі    безкоштовно лікуватися завдяки системі державного страхування. Також можна отримати одноразову допомогу на суму до 300 злотих (2749 грн). Українці переважно намагаються створити себе заново на новому місці, і ми їм у цьому допомагаємо.

«Стає щораз важче…»

Тепер ми проводимо адвокацію України за кордоном, працюємо з міжнародними аудиторіями, Євросоюзом, США, пояснюємо їм ситуацію в Україні і мотивуємо їх і надалі підтримувати нашу країну. Проводимо численні акції, беремо участь у відкритих та закритих заходах за участі міжнародних громадських організацій, діячів, політиків. Використовуємо  всі можливості, щоб голосно говорити про те, що Україні потрібна підтримка. Намагаємося вплинути на думку суспільства у цих країнах або на думку людей, які ухвалюють відповідні політичні рішення.

Подібну кампанію проводили щодо надання Україні винищувачів F-16, визнання росії країною-терористкою, запровадження ембарго на російську нафту та припинення торгівлі між ЄС та росією. Тепер мільярдні потоки в євро не йдуть у росію завдяки тому, що нам вдалося довести свою справу до кінця і офіційно заблокувати цю торгівлю. Важливим стає також нафтове ембарго між країнами ЄС та росією. Європейські країни відмовилися від російської нафти, колосально зменшили кількість її споживання, замінили джерела постачання. Звісно, це процедура на роки. Вони зменшують кількість цієї нафти поступово, але головне, що це відбувається, що мільярди грошей за цю нафту не йдуть у росію.

Зараз працюємо над темою створення спеціального трибуналу, який засудить військових злочинців, які пішли війною проти України. Сьогодні нам кажуть, що неможливо покарати військових злочинців, змусити їх нести відповідальність за скоєні злочини, але я з цим не погоджуюся. Міжнародне право не працює тимчасово, і я вірю, що доживу до того моменту, коли путін і лукашенко відповідатимуть за те, що роблять. Ми над цим працюємо. Це важко, довго, але ми не здамося!

З 2014 року ми також займалися звільненням українських військовополонених із російських тюрем, працювали над кейсами Надії Савченко, Олега Сенцова (історію його дружини, яка проживає зараз в Америці, читайте тут), Геннадія Афанасьєва (загинув на фронті в грудні 2022 року – Ред.) та багатьох інших. Ми робили дуже багато, щоби їх повернути, коли це було ще можливо, через вплив на європейські інституції та всесвітній розголос. Зараз цим займається Офіс президента. Його представники звертаються до активістів, щоб ми цю тему не порушували. Але ми все одно намагаємося проводити публічні акції, нагадувати світові, що українці досі в російському полоні, що їх тримають у нелюдських умовах, що їхні права людини порушують, що світ мусить щось робити, щоб звільнити їх.

«Тепер треба просити не забувати про війну в Україні»

Звісно, наша діяльність трансформувалася. На початках це були молоді люди, студенти, які тільки почали працювати. За ці 10 років ми набули колосального досвіду в організації міжнародних акцій, дізналися, як проводити інформаційні кампанії, та на яких майданчиках ефективніше адвокатувати Україну.

І якщо раніше ми збирали мільйон злотих за рік і нам здавалося, що це шалені гроші, то з моменту початку повномасштабного вторгнення передали Україні допомоги на більш ніж пів мільярда гривень.

Найбільше торік у нас було 1300 волонтерів. Не буду приховувати, що у декого настало вигорання, багато хто втомився, у когось з'явилися нові життєві обставини, комусь не дозволяє здоров'я, а хтось повернувся додому. Зараз у нас кількасот волонтерів, розподілених за певними напрямками. Кількість публічних акцій стала меншою, бо в них частково відпала необхідність. Зараз частіше проводимо закриті зустрічі, конференції, круглі столи, зокрема в парламентах, за участі іноземних журналістів.

Наталя Панченко

Якщо раніше досить було провести акцію, запросити журналістів (і вони приходили), то тепер, на жаль, з багатьох причин потрібно просити не забувати про війну в Україні через те, що почалися інші війни, змістився фокус, тому що світ почав втомлюватися від війни в Україні, що природно (так було, зокрема, в 2016-му). У багатьох країнах з'явилися свої економічні, політичні, внутрішні проблеми, які треба вирішувати.

Усі чинники вказують на те, що вектор нашої діяльності треба змінювати – працювати більш системно. Коли ми бачимо, що на певне політичне рішення впливає акція, то проводимо акцію, якщо петиція – складаємо петицію, а коли бачимо, що результат дадуть 20 зустрічей із конкретними стейкхолдерами, то організовуємо їх, запрошуємо експертів, намагаємося зробити так, щоб Україну підтримували й надалі. Це те, що сьогодні найнеобхідніше, хоча робити це стає дедалі важче.

Попри це нашим завданням є те, щоби світ не переставав фокусуватися на Україні, щоб розумів, що війна триває, що Україні потрібна підтримка. Якщо ми не матимемо цієї підтримки, в нас просто фізично не буде можливості вистояти.

Про блокаду

Польські перевізники почали страйк на кордоні з Україною 6 листопада, висунувши низку вимог, зокрема про скасування так званого транспортного безвізу для України. Протестувальники заблокували три пункти пропуску для проїзду вантажного транспорту: «Корчова – Краковець», «Гребенне – Рава-Руська» та «Дорогуськ – Ягодин». Пізніше до них долучилися польські фермери. На кордоні утворилися черги з українських вантажівок до кількох десятків кілометрів у обидва боки. Двоє українських водіїв на кордоні через блокаду померли. В середньому, за підрахунками Європейської бізнес-асоціації, один день простою через страйк завдавав одній українській компанії до 1 млн грн втрат. 

Коли розпочалася блокада польсько-українського кордону, ми організували «Польсько-український форум майбутнього», на якому зібрали політиків, експертів, щоб обговорити, як покращити польсько-українські відносини, бо вони починають заходити в глухий кут і це треба змінювати. Нам вдалося запросити представників усіх партій, які сьогодні представлені в Сеймі, фахівців, які відповідають за міжнародні відносини. Це була зустріч на найвищому рівні, на якій ми говорили насамперед про те, як вирішити проблему блокади кордону і як вийти з цього замкненого кола. Бо спершу в нас був зерновий скандал, а тепер ось ця блокада. Ці проблеми треба вирішувати системно, щоб більше до них не повертатися, працювати над розвитком цих відносин. Потім у нас було кілька панельних дискусій про міграційну політику, зокрема про те, що Україні робити з українськими біженцями, як повертати їх додому, та як Польщі як забезпечити максимально комфортні умови їхнього перебування, поки вони тут, як не дискримінувати, надавати всі необхідні права. Ці теми у наступні кілька років для наших країн будуть ключовими.

Читайте також: Як це - жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону

Проте напруження в соцмережах зашкалювало, люди обговорювали, що це не такий форум, що не потрібен івент, що треба їхати на кордон і закінчити блокаду. Невже люди настільки фрустровані, не розуміють, що відбувається, що блокади на кордоні вирішуються в політичних кабінетах, а не на кордоні, не активістами, які стануть лоб до лоба і почнуть битися?! 

І саме це ми намагаємося робити. Написали дуже багато звернень – і від українських організацій, які є в Польщі, і від польських, які займаються польсько-українськими відносинами. Польсько-українська господарська палата і польський бізнес також зробили свої заяви.

11 грудня вдалося розблокувати рух вантажівок на ПП «Ягодин – Дорогуськ».

Після того, як Сейм Польщі обрав новим главою польського уряду Дональда Туска, новий прем'єр пообіцяв розблокувати кордон із Україною.  З його слів, попередня влада (уряд Моравецького) не займалася проблемами підприємців і перевізників та самоусунулася від розблокування кордону під час війни.

У своїй промові новий прем’єр Польщі заявив, що президент України намагається заново переконати світ у тому, за що насправді триває гра. «Війна, атака росії на Україну – це атака на нас усіх. Сподіваюся на співпрацю всіх політичних сил голосно й рішуче домагатися повної мобілізації вільного світу, світу Заходу в допомозі Україні в цій війні. Тут немає жодної альтернативи. Треба голосно говорити про Україну», – заявив Дональд Туск. А також розкритикував «деяких європейських політиків», які висловлюють втому через війну в Україні, і наголосив, що тільки обʼєднаний Захід може допомогти їй перемогти у війні.

Читайте також: Українські підприємці закликали польських колег до діалогу

Як покращити польсько-українські відносини

Коли ми говоримо про українсько-польські відносини, варто пам'ятати про кілька речей. По-перше, для того, щоб відносини між двома країнами були хорошими, треба щоб ці дві країни над ними працювали, не можна пускати все на самоплив. Історія не перестає нас учити. По-друге, аналізуючи ці відносини, потрібно сприймати все менш емоційно і пам’ятати, що тут є третя сторона – росія, її спецслужби, в яких найвищим інтересом є те, щоби партнер України став її ворогом.

Російські провокатори інспірують наших громадян, агітують до певних акцій та висловлювань, які потім стають причинами розбрату. І замість того, щоб Україна і Польща спілкувалися, зустрілися з новим урядом і обговорювали те, як можна пришвидшити допомогу, в кого можна попросити зброю, чого ще бракує Україні на фронті, ми зараз будемо вирішувати місяцями проблему з кордоном і те, які вантажівки куди мають їхати.

«Бережу бабусину вишиванку»

Я була в Україні, у Львові, пів року тому на запрошення МІОКу, бо дуже вже сумувала. Ще дуже хочу поїхати до батьків (Наталя родом із Полтавщини – Ред.), але поки не ризикую з маленькою дитиною, бо страшно везти її в іншу реальність. У Львові я почула дві сирени повітряної тривоги, було досить боязко. Тоді були влучання у Львівській області.

У 2017 році я рік жила в Україні, у 2018-му теж була вдома. Загалом  побувала в 50 країнах світу, в багатьох із них певний час проживала. Тому для мене те, що я територіально не перебуваю в Україні, зовсім нічого не означає. Я знаю людей, які живуть у Канаді, Сполучених Штатах, за тисячі кілометрів від України, але роблять для неї набагато більше, аніж ті, що живуть на її території. Не виключаю, що повернуся додому, часто приїжджаю на якісь заходи, куди мене запрошують. Свідомо я з України, можна сказати, ніколи не виїжджала.

До речі, у мене вдома є скриня, в яку я складала різні речі та фотографії. Маю багато вишитих речей від бабусі – наволочки, рушники і, що найважливіше, бабусину вишиванку, яку дуже бережу. Вона вишила її сама і просила передати дітям. Коли почалася повномасштабна війна, я попросила маму привезти всі скарби, які залишилися мені від бабці. А ще маю повний давній стрій із нашого села. Я бережу українські речі та сімейні реліквії мого роду, щоб мої діти і майбутні внуки знали, що вони – українці.

Для мене бути українкою – це дуже глибоко. Не тільки розмовляти українською. Моя донька народилася в Польщі і була в Україні тільки раз – три місяці влітку перед повномасштабним вторгненням, але вона знає, що вона – українка, що її перша мова – українська. Зараз їй три роки, вона співає пісеньки, гімн, знає вітання «Слава Україні!».

А перемогою України для мене буде не тільки відновлення її територіальної цілісності, але й відновлення справедливості, без якої мир неможливий. 

 

Христина Гоголь

Фото надала Наталя Панченко

Колаж: Дмитро Тарадайка

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

____________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!