Поміж Академією сухопутних військ, кілька десятків випускників якої загинули у війні з російськими окупантами на Сході України, вулицею із назвою Героїв Майдану та двома парками досі стоїть Монумент бойової слави збройних сил Радянського союзу. Ніби Бермудський трикутник чи, радше, чорна діра.

Із 2019 року так-сяк тривають роботи із його демонтажу. Лише у 2021-му Монумент нарешті можуть прибрати повністю, що допоможе остаточно змінити сенси цієї території. Tvoemisto.tv розповідає про 51 рік пам'ятника і про те, що на нас очікує потому.

Сьогодні більшість Монументу огороджена, роботи з демонтажу відбуваються за парканом, що розписаний найрізноманітнішими гаслами. Навколо – надщерблені сходи та плити, між якими пробиваються трава і сміття. Люди із насупленими обличчями обходять пам'ятник звитяги радянських військових – чи то через знання історії, чи то через украй непривабливий пейзаж.

На п'ятачку перед Монументом – доволі велика парковка, через яку враження про те, що це околиці міста, а не одного з найпривабливіших парків у його центрі, лише посилюється. Сірість і розруха.

Перед парканом, збоку від основної скульптурної групи, сиротливо стоїть камінь із написом про те, що на цьому місці має постати Меморіал звитяги українських військових.

Слава на кістках

Монумент бойової слави збройних сил Радянського союзу постав на вулиці Стрийській у 1970-му році. Відкрили його 9 травня на території Парку культури. У 1972 році радянський пам’ятник отримав державну премію імені Тараса Шевченка. Історики кажуть, що мистецьку цінність монумент таки має – хоча б тому, що виготовлений не за типовими проєктами, що «штампували» по цілому Радянському союзу.

Місце для комплексу обрали так, аби він добре проглядався з різних сторін.

«Вулиця Стрийська – пряма, довга і в архітектурному плані дуже вигідна, адже задуманий меморіал мало бути видно здалека. От і вирішили встановити на цьому показовому місці щось таке, що символізувало би силу радянської влади, а ще краще — радянської зброї. А що краще прославляє радянську зброю, як не військовий монумент?», – писав раніше історик, львовознавець Петро Радковець.

Читайте також: Пропаганда й сила радянської зброї. Навіщо у Львові збудували Монумент Слави

Монумент складався з масивної стели і скульптурної групи – радянського воїна і батьківщини-матері, яка приймає присягу вірності солдата і освячує його меч. Зображення на самій стелі ілюстрували історію радянської армії. Прикметно, що один з епізодів говорив про «визволення Західної України» радянськими військовими.

Солдат у чоботах і боса Батьківщина-мати

Раніше на місці, де звели монумент, був цвинтар для міщан із Краківського передмістя Львова. Також тут ховали прихожан собору святого Юра. У роки Першої світової війни тут ховали російських військових, а під час Другої світової – солдат німецького Вермахту, хоча кладовище на той час вже нібито не діяло. Додамо, що останки німецьких солдат на цьому місці знаходили не так уже й давно – у 1990-х роках.

У різних куточках Європи та у Львові зокрема з часом забудовували цвинтарі, адже міста розширювались і зростали, а природа поглинала трухляві надгробки. Та зведення на кістках саме радянського військового пам'ятника має свій символізм – так будувалась імперія.

Військовий дух

Поряд із ділянкою, де сьогодні ще є залишки так званої радянської звитяги, з 1899 року різні держави вишколювали своїх військових. Спочатку Австро-Угорщина, що відкрила тут Кадетську школу, потім – Польща. У воєнний період тут дислокувались військові шпиталі та окремі бригади.

Після Другої світової війни та остаточної радянської окупації на цьому місці працювало Львівське вище політично-військове училище, де для всього Союзу вишколювали «політруків» та військових журналістів. Хоча радянська імперія з усіх сил демонструвала миролюбство та пропагувала дружбу народів, вона ніколи не казала, що більше не нападе.

Читайте також: Бандера досі «воює». Руслан Забілий про культ перемоги та маніпулювання минулим

З настанням періоду Незалежної України військовий навчальний заклад ще довго мав звання «ордену Червоної зірки» і був у підпорядкуванні «Львівської політехніки». Та згодом поволі перетворився на Львівську Національну Академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. До слова, статус національного виш отримав не так давно – у 2015 році, коли вже рік тривала війна з російськими окупантами.

На рік раніше – у квітні 2014-го – із мапи Львова зникла вулиця Гвардійська, де розташовувалась Академія. Тоді її за рішенням Львівської міськради перейменували у вулицю Героїв Майдану. Додамо, що колись ця вулиця, де свого часу жили відомі митці, науковці та письменники, доля яких склалась по-різному, мала назву Кадетської. Військовий дух визначав прилеглі території упродовж багатьох десятиліть – хотіли вони того чи ні, аж поки їм вдалось вирватись із його полону і повернутись до пам'яті про померлих.

До слова, у 60-х роках на території Монументу Слави був піонерський табір, що перед спорудженням пам'ятника знесли. Діти виросли – і стали Героями.

«Сім років подумай»

Якщо вулицю Гвардійську після Революції Гідності та окупації Росією українського Криму міськрада Львова перейменувала досить швидко, то підійти хоча б з якогось боку до Монументу Слави чиновники боялись упродовж багатьох років. Та й політики радше використовували його для піару та спорадичних провокацій на камери російських телеканалів.

Уперше комісію, що мала розглянути пропозицію демонтажу радянського пам'ятника чи окремих його елементів, міськрада зібрала у 2007 році.

За сім років – у 2014-му – коли почалась окупація українських територій спадкоємицею Радянського союзу – Росією – у Львові знову заговорили про демонтаж Монументу на вулиці Стрийській. Тоді, буцімто, дійшли висновку, що позбавляти Львів цієї махіни не треба.

Читайте також: Всередині все залите бетоном. Як у Львові демонтують барельєф Монументу Слави

Кілька років перед тим «пятачок» перед монументом неодноразово ставав полем бою між проросійськими та національно налаштованими силами. І бої тут точилися не лише ідеологічні. Найбільша «битва» відбулась 9 травня 2011 року. Хоча основні події розгортались на Пагорбі Слави та Марсовому полі, і біля Монументу Слави сталась сутичка «стінка на стінку» між проросійськими провокаторами та представниками ВО «Свобода» та «Автономного опору». Львівські події 9 травня 2011 року показали не лише українські, а й російські телеканали – ішлося про бійки, спалення георгіївських стрічок і червоних прапорів, розпилення сльозогінного газу та навіть стрілянину.

У наступні роки «переможних» сутичок такого масштабу у Львові вже не траплялось. Чи то змінювалась свідомість, чи то сторони змінювали інтереси.

У 2016 році про демонтаж Монументу унаслідок Закону про декомунізацію заговорили депутати ЛМР від Української галицької партії. Та результату не було знову. У 2018 році група із приблизно 30-ти людей, як звітували в поліції, пошкодила кілька елементів комплексу та зробила на Монументі напис «Пам'ятник окупантам». Це вже був останній дзвіночок.

Лише через сім років від початку війни на Сході – у 2021 році – ніхто не порушує питання про те, чи варто демонтувати Монумент слави – роботи просто тривають.

Сьогодні за парканом

Аварійність як символ системи

Розпочались вони, до слова, у січні 2019 року. Це сталось після того, як роком раніше міська рада таки знайшла привід дослухатись до громади Львова, яка недвозначно говорила про потребу прибрати радянський символ. У 2018 році спеціальна комісія ЛМР визнала стелу Монументу Слави аварійною – саме під таким особливим приводом її вирішили розібрати. Мовляв, аби не розвалилась і не накоїла біди, як свого часу Союз.

Читайте також: Як демонтують стелу Монументу Слави у Львові. Фото, відео

Перший підрядник, що зголосився виконати ці роботи, згодом попросив розірвати з ним контракт – виявилось, демонтувати 30-метрову радянську стелу потребує чимало зусиль і ресурсів. Та другий все ж провів роботи – вона зникла за одну ніч. Частину стели передали у львівський музей «Територія терору», експозиція якого розповідає про тоталітарні режими та їхніх жертв.

Лише зараз з Монументу демонтують горельєфи, що також передадуть у музей «Територія терору». Після того з вулиці Стрийської мають зникнути шестиметрові радянський солдат і батьківщина-мати – хоча наразі достеменно невідомо, коли це станеться. Сьогодні на огородження та демонтаж стели і горельєфів витратили вже близько мільйона гривень.

Директорка музею, куди переїдуть останки монументу, Ольга Гончар каже, що зараз вже демонтовані частини зберігають на парковці, адже окремого місця для такої експозиції музей поки не має.

Зміна сенсів

Ще у 2018 році у міськраді сказали, що після остаточного демонтажу Монументу у Львові оголосять конкурс для облаштування на звільненій території Меморіалу українських воїнів. Коли це станеться, поки не може сказати ніхто, адже і сам демонтаж, і проведення конкурсу та виготовлення проєкту – тривалі і, можливо, дискусійні процеси. Окрім того, поряд, на частині території Академії сухопутних військ, облаштують громадський простір.

Уже сьогодні можемо говорити про однозначну зміну сенсів і самого місця, де розташований Монумент, і території довкола нього. Поступово із радянської вона стає українською, сучасною і патріотичною – Національна військова академія, алея захисників у Парку культури, пошанування героїв Революції Гідності. Бронзові статуї перестають бути диктаторами – натомість головними тут стають громадські простори та ініціативи. А також – природа, що поглинає трухляві надгробки.

Так триває історія.

Олександра Бодняк

Фото Надії Марченко і Андрія Костюка

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.