Фото: tvoemisto.tv
Про те, що Україна вже не програє інформаційної війни Росії
Не вважаю, що ми програємо інформаційну війну Росії. Тому що багато людей на Заході – в Європі та Америці розуміють, на чиєму боці правда і що відбувається. Я повернувся кілька днів тому з Італії. Я там був в червні, розповідав про ситуацію. Відчувалося, що багато з тих, хто прийшов, не вірили тому що я розповідаю, бо вони вірили тій інформації, яку вони отримують від Росії. Зараз – кілька днів тому я виступав біля Мілану – прийшло понад 500 людей і тільки одне було запитання про те, чи справді є фашисти в Україні. А загалом, люди, з якими я говорив, які ставили запитання, розуміли, де є правда.
Є країни проблематичні, де Росія виграє. Там в Росії є свої журналісти-грантери чи різні політичні сили, які підтримують Путіна. В Греції дуже багато проросійських настроїв. Було їх немало у Франції, але стало набагато менше. Чехія, як це не дивно, навіть під час Майдану та окупації Криму просто повторювала новини російського телебачення і російських газет. Але це вже закінчується і реальна інформація про події в Україні доступна для всіх на Заході.
Про те, як жити в одній країні після війни
Кількість жертв – і українських добровольців, і військових, яких ховають по всій Україні, і жертви на самому Донбасі – це та прірва, яка тепер буде справді відділяти Донбас від всієї країни. Не пробачать люди, чиїх батьків, синів чи братів вбили в Донецьку чи в Луганській області, так само як і донецькі будуть думати, що їх бомбардували українці. Але це питання одного покоління і внутрішньої політики держави. Якщо держава буде мудро поводитись, поважатиме усіх громадян, і якщо ці громадяни погоджуються жити за однаковими моральними цінностями та християнськими, то все це буде історією через 20-30 років. Якщо ні, то це буде рана, яка болітиме постійно і буде провокувати якісь наступні конфлікти.
Про те, чому Україні зараз не потрібна нова воєнна література
Я не вважаю, що нова воєнна література нам зараз потрібна. Зараз нам потрібна документалістика і хроніки подій. Те, що роблять зараз більшість письменників активних – вони пишуть колонки, вони пишуть про події, збирають свідчення, шукають історії живих людей. Це і треба робити! Тому що художня військова література прийде через 15-20 років, коли усе це буде вже частиною історії.
А зараз писати романи чи повісті про війну – означає одразу ставати на якусь конкретну точку світоглядну, оголошувати когось ворогом. Ми знаємо, хто вороги, ми знаємо, хто це почав, але не треба зараз робити літературу співучасником конфлікту. А неупереджену прозу, я не думаю, що можливо зараз написати. Адже ми всі дуже емоційно до цього ставимося.
Про Форум видавців без російських видавництв, але з російськими письменниками
Нормально до цього ставлюся (що цього року в Форумі не будуть брати участі російські видавництва, – ред.). Якщо б вони були, можливо, були б такі провокації, про які потім пожалкував би Львів, Форум і самі видавці. Зараз генерали чи політики, які приймають рішення в Росії, не прислуховуються до інтелектуалів. І письменники в Росії не мають голосу і впливу, тим більше, що половина з них отримує гроші з бюджету Росії, підписує будь-які листи на підтримку Путіна.
Проте є видавці і письменники, які не погоджуються з тою політикою, але, приїхавши сюди, можуть стати учасниками провокації, проплаченої з сусідньої держави, аби була картинка для телебачення. Тому така ситуація, як є, краща для іміджу і Форуму, і російських видавців…
Добре, що на Форумі будуть Уліцкая, Рубінштейн. Але це не означає, що російська літературна спільнота бере участь в нашому Форумі. До нас просто приїхали громадські діячі, які є письменниками...
Про те, як варто писати книги для дітей
В книжках для дітей нема справжнього зла, немає справжніх негативних персонажів. Навіть негативні Баба Яга, Кощій – вони можуть виправитися і їх там по-справжньому не вбивають. Тобто, це текст добра. Це такий месидж, який вчить дітей сприймати світ, вирішувати – що є добро, що є зло, як виходити з ситуації, в які потрапляють казкові герої… Це – позитивна література, яка не обов’язково має чомусь вчити чи диктувати дитині, якою їй бути, коли вона виросте, але збагачує дитину формами різних життєвих ситуацій…
Те, що відбувається з нами в житті, програмується тими книжками, які ми читаємо. Або програмується тим, що ми не читаємо, і тоді наші батьки винні що нас не змусили полюбити книжку.
Про Львів і його зміни
Слава Богу, Львів залишається таким, яким я його бачив в останні роки. Хоча я бачив інший Львів у 1979 році. Сірий, якийсь такий без гламуру, без блиску, без кави, без вітрин. То було інше місто, інша епоха. Зараз Львів себе віднайшов, відбудував, відремонтував. Креативу львів’ян можна тільки позаздрити – ідеї, які тут виникають, пов’язані з кафе, рестораціями викликають подив… Зі мною приїхав з Києва німецький журналіст. Він вперше у Львові та в Україні і був у такому захваті! Думаю, завдяки цим талантам... Завжди, коли є час, я сюди приїжджаю.
Розмовляла Лілія Кузік, Tvoemisto.tv
