Бійці УСС. Гора Маківка, квітень 1915 року (фондова збірка, Мейл-Арт Музей, місто Львів). Радіо свобода
На горі Маківка сьогодні, 1 травня, відзначили 107-му річницю перемоги Українських січових стрільців над військами російської імперії.
Присутні поклали квіти до Меморіалу та запалили лампадки пам’яті на могилах загиблих Українських січових стрільців. Священники відслужили чин панахиди за полеглими Героями.
107 років тому, з 29 квітня до 4 травня 1915-го, тривали бої за гору Маківку між Українськими Січовими Стрільцями та російськими військами.
Гора Маківка висотою 958 метрів розташована у Високому Бескиді, нині за 8 км від селища Славське Сколівського району Львівської області. Під час Першої світової війни в ці дні 1915 року за цю панівну висоту точилися запеклі позиційні бої між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії Ігнаца фон Фляйшнера (до складу якої входили Українські Січові Стрільці) та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Володимира Альфтана. Контроль над Маківкою був потрібен росіянам для подальшого захоплення села Козьова, пише Аrmyinform.
У квітні 1915 року Маківка перебувала в зоні відповідальності 130-ї піхотної бригади 55-й піхотної дивізії австро-угорського корпусу Гофмана. У складі цієї дивізії були 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських Січових Стрільців. Командиром 130-ї бригади тоді був полковник Йозеф Вітошинський фон Добравола. Цей 67-річний воєначальник був українцем, що зробив успішну військову кар’єру в армії Австро-Угорщини.
Проти Маківки діяли війська правого флангу дивізії генерала Альфтана під командуванням командира 2-ї бригади 78-ї дивізії генерал-майора Матвєєва. Війська його ділянки мали у своєму складі піхотних 309-го Овруцького й 311-го Кременецького полків.
Перші два штурми російських військ 29 квітня та 30 квітня — 1 травня були відбиті з великим втратами для них. Січові Стрільці неодноразово сміливо контратакували, відкидаючи противника назад. Особливо відзначилися курені Гриця Коссака і Василя Дідушка. Лише в результаті третього штурму 3-4 травня росіянам удалося заволодіти Маківкою, при цьому були залучені всі наявні резерви. Овруцький і Кременецький полки були цілковито знекровлені, втративши 3000 бійців убитими й пораненими.
Втрати австро-угорської армії були не меншими. Серед Січових Стрільців 42 загинули, 76 дістали поранення, 35 потрапили в полон.
Про одну з контратак січовиків у денному звіті командування 55-ї піхотної дивізії зазначалося:
«Українські Стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих подвигів та золотий лавровий листок в історії їхнього народу. Боротьба була важка та потребувала жертв. Тим, що залишилися в живих, висловлюємо нашу щиру подяку й наш подив. Героям, що поклали свої голови та віддали останню краплину крови, тим, що не можуть уже радіти перемозі, присвячуємо на вічну пам’ять цю згадку. Українці! З великою гордістю можете дивитися на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого корпусу, бо він матиме право назвати себе вибраною частиною».
Оборона Маківки дала змогу 55-й австро-угорській піхотній дивізії повністю виконати поставлені перед нею стратегічні завдання: перше — не дала змоги росіянам прорватися через карпатські перевали та вийти на оперативний простір на Угорську рівнину, що створило б катастрофічні наслідки для австро-угорського фронту та могло б призвести до виходу Австро-Угорщини з війни; друге — виграти час для зосередження німецьких військ на ділянці Горлиці — Тарнув і подальшого успішного прориву російського фронту, який призвів до загального відступу російських військ з Галичини.
Уже 2 травня 1915 року розпочався «Горлицький прорив» австро-угорських військ. Російське командування було змушене зупинити всі наступальні дії на напрямку Стрий — Мункач (Мукачево) і незабаром під тиском обстановки на правому фланзі фронту розпочати виведення військ із Карпат. У ніч на 13 травня 1915 року російські війська відійшли з Маківки, яку негайно зайняли австрійці. Гора, що дісталася російським військам ціною величезних втрат, була залишена без єдиного пострілу через 9 днів.
Бої за гору Маківка стали найбільш відомими та славетними в історії Легіону Українських Січових Стрільців. У 1920-х роках члени Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 1930-х роках українська молодь розпочала масові паломництва на Маківку.
У 1998-1999-х цвинтар Січових Стрільців на Маківці було відбудовано: встановили 50 хрестів на окремих могилах та один пам’ятник на честь тих січовиків, котрих ідентифікувати не вдалося.
