Львівські Карпати — це не лише Славсько чи Східниця. Тут є десятки невеликих сіл із багатовіковою історією, старовинними церквами і гірськими краєвидами. "Твоє місто" зібрало п'ять локацій, про які розповідаємо далі.
Верхнє Висоцьке
Розташоване село в Українських Карпатах у Боринській селищній територіальній громаді Самбірського району.
Слово “Верхнє” вказує на його розташування відносно села Нижнє Висоцьке. А щодо слова “Висоцьке”, то воно протягом історичного часу декілька разів зазнавало зміни — Висоцько, Висіцьке — через є різні тлумачення його походження. Одні виводять його від слова “високо”, “височани”, тобто високе розміщення в горах. Звідси, очевидно, бере початок й прізвище місцевих Височанських. Однак відомий краєзнавець, виходець з цих місць — Валерій Височанський — припускає, що в районі теперішніх сіл Нижнє і Верхнє Висоцьке вздовж шляху "Руська Путь" були зроблені позначки ("вивіски"), звідти і пішла назва сіл, в первісному звучанні Висічки Нижні і Висічки Вижні. Згодом обидва слова зазнали трансформації.
Дослідники припускають, що перше поселення на цій території виникло на початку XIII ст. як один з транзитних пунктів на давньому торговому шляху Руська путь.
1349 р. — Польське королівство завоювало Галичину, яка увійшла до його складу як автономне Королівство Русі. З 1387 р., після суперечностей з Угорщиною, яка певний час володіла цими землями, Польща остаточно утвердила тут свою владу. А село увійшло до складу спершу Перемишльської землі, а згодом — до Самбірського повіту Руського воєводства.
Вперше згадується село під назвою "Висоцьке" у письмових документах за 1430 рiк. Тоді польський король Владислав Ягайло віддав його за 200 гривень Сенькові Дзюрдзьовичу-Ступницькому i зобов’язав щорічно постачати війську 100 ягнят.
На початкових етапах в документах не вказано, про яке саме Висоцьке йде мова, не вказувалося Верхнє чи Нижнє, просто писали назву в латинських текстах "Vissoczke" або ж "Wischoszeke". Верхнє Висоцьке було шляхетським селом i передавалось у спадок ("villa herditarta"), в той час як Нижнє Висоцьке з 1539 р. (після поділу земель комісією королеви Бони на королівські та шляхетські) стало королівським ("villa regalis").
У 1431 р. король Ягайло подарував Турку та прилеглі території угорському графу Іванові Волоху за військові заслуги. Від одного з його внуків — Дмитра (Думки) — походить шляхетський рід, що взяв прізвище від Висоцька, відомий як Височанські.
Підгородці
Підгородці — село розташоване у Сколівській міській громаді Стрийського району.
На основі археологічних досліджень встановлено, що перші поселення на території села Підгородці та його околицях вже функціонували в епоху мезоліту, тобто 10000 р. до народження Христа. Таке поселення виявлено в урочищі Соколім, біля каменів-пісковиків, а в урочищі "Гори" виявлено поселення епохи неоліту, тобто 5000 р. тому.
Як стверджує археолог Леонід Мацкевий, заселення навісу Підгородці ІІІ у добу мезоліту та пізньосередньовічний і наступний час були короткотривалі. Можливо, у ньому зупинялися мисливці, рибалки або пастухи, які знаходили тут короткочасний притулок у негоду. Про це свідчить як кількість знахідок так і незначна потужність культурного шару та його розсіяність.
Крушельниця
Крушельниця — село у Сколівській міській громаді Стрийського району.
Через село протікає річка Стрий і маленька річка Бричка (Крушельниця) на якій розташований невеличкий (1,5 м) однойменний водоспад Крушельницький. В селі є підвісний дерев'яний міст, який є переходом на Заріччя (частина села, яка розташована по праву сторону від р. Стрий, при в'їзді в село). З села є дорога на гору "Діл" і "Парашку".
Читайте також: Маловідомі місця Львівщини: п’ять локацій, про які мало хто знає
4 жовтня 1395 р. польський король Владислав Ягайло надав Іванові і Дем'янові село Крушельницю в Тустанівській волості. Привілей Ягайла у 1556 році підтвердив король Сигізмунд II Август.
На території села розташовані три церкви: церква св. Миколая, церква св. Трійці (біля якої стоїть старенька кам'яна капличка побудована в кінці 1700-х років), церква Преч. Діви Марії. В селі встановлений пам'ятний знак на честь перебування в селі Степана Бандери з групою 50 львівських студентів у серпні 1933 року. Будівля школи також повинна бути архітектурною спадщиною, бо це був маєток Австрійського намісника.
З історії краю відомо, що у 1895-1896 рр. долиною річки Стрий планували збудувати залізницю Верхнє Синьовидне - Кропивник - Турка - Самбір. Однак ці плани так і не було реалізовано. В 1895-1906 роках цією трасою проклали лише лісову вузькоколійку Верхнє Синьовидне - Крушельниця, продовжену пізніше до Рибника з відгалуженнями на Зубрицю та Мальманшталь. Ця залізниця існувала до 1969 року. Детально вузькоколійки описані в книжці Андрія Бассараба, Михайла Гнатишина, Ігоря Чудійовича "Вузькоколійки Сколівських Бескидів".
Вузькоколійки будували здебільшого для перевезення лісу. Однак у 1930-х роках на ній було запроваджено пасажирський рух. Ця залізнична лінія стала однією з перших малих залізниць Європи, яка отримала ліцензію для туристичного руху. Зараз Львівська обласна ліга інтелектуальної творчості здійснює проєкт "Карпатський трамвай" для вивчення вузькоколійних залізниць, збереження їх залишків як пам'яток історії техніки та вивчення можливостей використання локальних залізниць з туристичною метою.
Либохора
Либохора — село у Боринській селищній територіальній громаді Боринського району.
Велике і довге село Либохора розташоване на річці Цигла (Либохорка, притока Опору).
Перші історичні згадки про поселення сягають 1300 р., через що Либохора вважається одним з найдавніших населених пунктів району.
Походження назви села пов'язують з легендою про мисливців, які полювали в тутешніх незайманих лісах на куниць, зокрема про їхнього ватажка, якого заманила в глибину борів куниця і безслідно щезла. Коли чоловік розгледівся і зрозумів, що не знає дороги назад, почав блукати лісом, приговорюючи: "Лихі бори..." Мисливці знайшли його ледь живого, а місцину цю ще довго оминали й інших застеригали про "лихі бори". З часом тут оселилися люди, частину лісів вирубали, а назву поселення перетворили на Лихобору, що з часом стала Либохорою.
Ясениця-Замкова
Ясениця-Замкова — село у Стрілківській територіальній громаді Самбірського району.
Селом течуть річки Волосянка та Ясениця, а неподалік знаходяться гори Вершки (693 м), Дмитровський верх (789 м), Кохановець (712 м).
Перша згадка про село датується 1539 р.
Походження назви села досить цікаве, адже тут ніколи не було замку. Річ у тім, що раніше ці території належали турківській шляхті. У 1538 році ці землі королівська комісія відібрала та відмежувала їх від приватних володінь. А як своєрідне нагадування про те, що ці території входили до земель Самбірського замку, залишився додаток "Замкова". В той же час за цим додатком цю Ясеницю можна було відрізнити від Ясениці-Сольної, що на Дрогобиччині. А походження першого слова в назві села йде від річечки Ясеничанка (або Ясениця), притоки Дністра.
З XVI по XVIII століття на території села та навколо нього були королівські мисливські угіддя.
Перед Другою Світовою в Ясениці-Замковій розміщувався навчальний табір фізичної та військової підготовки польських військ.
В селі діє музей бойківської культури, який розміщений у дзвіниці церкви св. Михаїла (1730 р). Спочатку ця будівля була невеликою церквою, та згодом її переобладнали під дзвіницю. Колекцію музею зібрав місцевий священник. У музеї можна оглянути селянський реманент, посуд, ткацькі станки, одяг, меблі; на другому поверсі розміщена виставка вишитих хоругв та ікон.
Джерела: spadok.org.ua, karpaty.rocks
