«Активістський» меморіал Небесної Сотні на Сихові: чому архітектори проти

4967 2
Сихівчани хочуть бачити на площі біля кінотеатру Довженка громадський простір, а не гранітний меморіал.
фото: сторінка Юліана Чаплінського в мережі Facebook

фото: сторінка Юліана Чаплінського в мережі Facebook

Сихівські громадські організації вимагають під час реконструкції площі перед кінотеатром імені Довженка встановити в її центрі пам’ятник героям Небесної Сотні. Головний архітектор Львова Юліан Чаплінський пояснює, чому ні.

Три роки тому відбувся міський конкурс на найкращу ідею вшанування героїв Небесної Сотні. В ньому взяли участь десятки робіт – літературні, музичні та, зокрема, три ідеї облаштування громадських просторів. У результаті вирішили, що меморіал буде створено на Губернаторських Валах у районі вулиці Кривоноса.

Потім були проведені два конкурси на проект самого простору. Перший не був успішним, бо роботам бракувало художньої чи ідейної цінності. Ми були змушені вдосконалити завдання й оголосити новий конкурс уже через півроку. Тут уже були гідні роботи – перші три місця йшли дуже щільно одне за одним. Був обраний проект молодої команди зі стелою, площею тощо.

На етапі конкурсу ідей представники кількох громадських організацій, сихівчани, агресивно наполягали на тому, що на Сихові обов’язково має бути свій пам’ятник, бо перший закатований, Юрій Вербицький, був із цього району. Журі вирішило, що ми не будемо заперечувати, якщо різні громади Львова по-своєму вшанують пам’ять Небесної Сотні: на Левандівці облаштують алею, в Рясному – куток із Божою Матір’ю. Це було погоджено з районними адміністраціями.

Коли ці активісти почали далі вимагати пам’ятник біля кінотеатру імені Довженка, ми запропонували провести містобудівну раду. Активістам дуже не сподобались висновки архітекторів, що брали участь у раді, адже лише один із них сказав, що не має заперечень щодо цієї ініціативи. Решта озвучили іншу позицію: не треба меморіалізувати площу, де історія мусить творитись, а не застигати.

Те, що ця площа потребує відновлення – факт. Але громадські простори мають інші функції. Тому міська рада спільно з «Львівською політехнікою» протягом року проводили дослідження, зокрема опитали 700 людей, що бувають на цій площі. І з’ясували, що пам’ятник-меморіал – це не те, що хочуть бачити на цій площі сихівчани: вони воліли б там відпочивати.

 

Члени містобудівної ради порадили спорудити меморіал у парку Івана Павла ІІ, де є простір для скверів і алей, де вже є меморіальна функція. А біля кінотеатру та клубу «Спортлайф» залишити місце для розваг.

Це не влаштувало представників громадських організацій. Вони організували свій конкурс, прийшли з альбомами і сказали: «буде це».

Ми не видавали для цього проекту ні зйомок, ні зонування. Там намалювали якийсь підземний музей, якого не можна будувати, бо в цій зоні капітальне будівництво не дозволене. Мені відверто шкода людей, які брали участь у цьому, не замислюючись про легітимність. І шкода, що люди заробляють політичні очки на трагічній історії. Спекулюють на ній: мовляв, якщо ви не погоджуєтесь, значить, ви проти вшанування пам’яті Небесної Сотні. А зараз захочуть п’ятнадцятиметрову статую Ісуса Христа поставити там, де нічого встановлювати не можна – і казатимуть, що ми проти Ісуса Христа?

Тепер вони вимагають, аби ми включили їхній проект у конкурс на ревіталізацію площі, умови якого ми зараз готуємо. Хто з архітекторів, що себе поважають, візьметься за проект площі, центр якої вже вирішений кимось іншим? Це від початку деструктивна ідея.

Жоден львів’янин не скаже, що він проти вшанування Небесної Сотні. Та якщо запитати, чи хочете ви такого пам’ятника – з Покровою, постаментом, у граніті, з наполовину забрукованою площею – я переконаний, що більшість сихівчан не захочуть такого.

Я дуже хочу, щоб сихівчани справді зрозуміли суть ситуації та бодай через соціальні мережі висловили свою думку. Я категорично проти погано підготовлених, незаконних конкурсів, які вносять сумбур.

Навіть попри шквал критики та неконструктивний діалог, Львів – лідер України з інтегрованого міського розвитку. Ми зробили за останні п’ять років понад тридцять п’ять громадських просторів. Жодне інше українське місто, навіть Київ, таки мне похвалиться. Ще більше є в процесі, у планах, які постійно обговорюються. І цей процес обговорення, максимального залучення фахівців і віднайдення спільної думки – найцінніший.

Проблемою є те, що у Львові дуже багато агресивно налаштованих людей. Особливо це стосується двох тем – історичної пам’яті та релігії. Це дві речі, які мали б боротися з тоталітаризмом, а натомість люди, які їх обстоюють, часом поводяться доволі тоталітарно.  Прикладом є несанкціоноване встановлення фігур Божої Матері з пластиковими вінками, хрестів. Або коли на Левандівці хочуть створити громадський простір, а приходять літні люди й просять там капличку, хоча церков і каплиць там і так уже багато – на відміну від громадських просторів. Як на мене, це профанація християнських цінностей.

Моє завдання в цій ситуації – модерувати дискусію так, аби люди навчились одне одного чути. Становлення громадянського суспільства – це довгий процес. Що ж до ситуації на Сихові, то є рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, що зобов’язує управління архітектури підготувати конкурс на ревіталізацію площі біля кінотеатру Довженка. Й найбільше, що ми можемо – вписати в завдання, що архітектори можуть за бажання використати напрацювання активістів.


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (2)

Додати коментар
9 Серпня, 2017 09:19
Львів'янин Прошу пана архітектора (наразі головного) не плутати пластмасові вінки з релігією, християнством! Якось не личить так освіченим людям ;)
7 Серпня, 2017 01:30
Roman Релігія один з улюблених опіумів для рагулів після пива, чим більше ікон і хрестів тим святіше себе відчувають невігласи.