Діти з психічними розладами – особливі, за своїми мріями та правом бути щасливими. Вони потребують особливого терпіння, підходу. Проте у Львові закривають дитячий диспансер на Драгоманова. Чому так сталося і наскільки важлива допомога для такої малечі – дитячий психіатр Анна Поліщук.

Хочу почати зі слів відомого мислителя Сократа: «Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу». Скоро мені 35. Так, жінці не варто згадувати про свій вік, але це до того, що вісім з них я працюю у дитячій психіатрії.

Робота з дітьми, які мають психічні розлади важка та хвилююча. Ці діти потребують особливого терпіння, підходу, оскільки зазвичай вони не розмовляють, мають виражені поведінкові та емоційно-вольові порушення, депресивні, тривожні розлади, суїцидальні тенденції. Хтось може сказати, що вони приречені, а інший – подарувати їм нові крила.

Читайте також: Переїзд не буде болісним? Яким буде дитячий центр психічного здоров’я у Львові

Так, наприклад, діти з розумовою відсталістю. Лікувати медикаментозно марна справа. Багато було висловлювань про те, що вони безнадійні. Їх всіляко могли ображати, називаючи «дебілами». Але вони діти, зі своїми мріями та правом бути щасливими! Тому найважливіше – це питання їхньої соціалізації.

Дитячий аутизм. Болюча тема. Це захворювання також не піддається лікуванню, але на сьогодні є різні методи, за допомогою яких можна витягнути дітей з їхнього маленького закритого світу. І ви не можете уявити, які це відчуття, коли починає говорити дитина, яка колись навіть не дивилась тобі в очі.

А дехто міг сказати горем знесиленій жінці, яка вже втратила будь-яку надію: «Здайте дитину з неї вже і так нічого не буде». І багато, не розуміючи, так і робили. Інші ж, незважаючи ні на що, дають надію і вірять.

Цей світ розколовся.  Хтось скаже, що ви добрий лікар, а інший назве останніми словами. Хто визначає компетентність лікаря? Люди. А вони міряють іншого рівнем свого інтелекту та своєї компетенції.

У дитячому диспансері на Драгоманова, де я працюю увесь цей час, а ще й окрім того на двох львівських дільницях (до 31 березня) зверталось багато дітей. Інколи прийоми доходили до абсурду. Я про кількість оглядів та консультацій. Рекордна кількість пацієнтів, яка за день переступити мій поріг – це 76 (частина з них нікому не потрібні профогляди). Навантаження було колосальним. І це зрозуміло, адже потреба у допомозі дітям з психічними розладами є! Тож чому на дитячій психіатрії ставлять хрест?

Читайте також: Із чого ми, як медики, отримуємо шок

Сьогодні до мене телефонують багато батьків наших діток з питаннями про те, хто у подальшому буде надавати їм допомогу. А я... Я мовчу. Не маю, що їм сказати. В один момент світ перевернувся. Стало очевидним, що державі лікарі психіатри не потрібні. Сімейна медицина усьому дасть раду. 

Професія лікаря. Я думала колись, що це престижно. Та яке там – ти просто обслуговуючий персонал, а не рятівник людських життів. Звісно тобі і платять відповідно. А потім ти – хабарник, нездара і таке інше.

Понад мільйон українців за статистикою потребує психічної допомоги, кожен п’ятий з них – це дитина або підліток. Наслідки пологів, обтяжена спадковість, конфлікти в сім’ї, несприятливі фактори довкілля – все це б’є по беззахисній дитячій психіці. Зазвичай, наші пацієнти – це діти з бідних сімей, сироти та вихованці з інтернатів. Як пацієнти для когось вони абсолютно не цікаві та не вигідні.

Якщо дитячі психіатри тепер не потрібні, то хто буде надавати допомогу цим дітям? Питання, на яке зараз немає відповіді.

Надихають  мене тільки посмішки дітей, їхні нові досягнення, відгуки батьків, які проймають до сліз. Це дає велику мотивацію рухатись далі, незважаючи на осуд, приниження, думку сторонніх осіб, які взагалі не мають зеленого поняття про проблеми дітей з психічним розладами.

Читайте також: «Не маємо права захворіти», – медик швидкої допомоги розповіла про виїзди на Covid-19

Надія є. Адже я бачу результати своєї праці. Дзвінки батьків моїх пацієнтів дають відповідь на питання, чи потрібні дитячі психіатри. Так! Потрібні. Навіть просто добрі слова можуть творити чудеса! Я таки сподіваюсь на краще, вірю в те, що ця проблема вирішиться, адже як можна ставити під ризик дитяче благополуччя та взагалі психічне здоров’я нації?

Лікар. Сьогодні це слово, на жаль, не звучить гордо. А питання людського життя та психічного благополуччя взагалі втратили свою роль. То в чому сенс?

Ми не маємо права здаватись та опускати руки, адже наші крила можуть підняти тих, хто втратив можливість літати.