Про стратегічні виклики

Щоб цілісно розвиватися, ми маємо навчитися і відповідати на виклики, які стоять перед нами. Їх багато, але питання в тому, де проводити межу.

Перше – це формування цілісної політики безпеки. Безпеки національної і безпеки людської (human security). Без впевненості в безпеці неможливо ефективно планувати свої дії.

Наступне – демографічна криза, з якою стикнулася Україна і, відповідно, необхідність створення цілісної міграційної стратегії. Потрібно мати чітке розуміння – яким чином стабілізувати вищу народжуваність, як відлаштувати ринки праці, як втрачати менше людей, як ми дамо собі раду з трудовими мігрантами до України.

Із цього випливає ще один пункт – утвердження інклюзивної політики ідентичності – тієї самої, яка має утвердити українське національне відродження, водночас, залишаючи двері відкритими для переходу в українську ідентичність тих, хто не є українцем за походженням. Мігранти, які приїдуть сюди робити свій внесок у зростання української економіки, будуть у суспільстві і вечорами, і вихідними днями – вони мають отримати спосіб інтеграції, замість заохочень до формувань закритих ґетто.

І стосовно євроінтеграції. З нашим вибором ми визначилися, але вона повинна бути двосторонньою – мати відповідну реакцію і європейської спільноти стосовно України, в тому числі й стосовно безпеки. Але просто так це не відбудеться, тому перед нами стоїть виклик переосмислення європейської політики і вибудовування нової стратегії, щоб відсутність упродовж якогось часу перспективи вступу в ЄС не стала на заваді європейському вибору як такому, не стала загрозою для утвердження демократії.

Про чинник ідентичності

Латвія в 90-х роках прийняла закон про громадянство, який тоді отримав публічне схвалення в Галичині. Цей закон не надавав автоматичного громадянства всім, хто жив на той час в Латвії, створивши категорію «негромадян». Сьогодні ми бачимо, що більша інклюзивність в Україні дозволила трансформацію, в той час, як у Латвії відбулося утвердження радянського «ґетто». Україна прийшла в незалежність із величезною п'ятою колоною, яка неприязно ставилась до самої ідеї української незалежності. За 27 років ця група зменшилась кількісно, втратила свій вплив, перемістилась на маргінес і в політиці, і в суспільному житті, а на противагу їй з’явилося потужне коло громадян України, які є в українському мейнстрімі, не будучи українцями етнічними. Вахтанг Кіпіані, Мустафа Джемілєв, Мустафа Найєм є такими ж українцями, як і значна кількість менш відомих громадян, чиї коріння поза межами України або в інших ідентичностях всередині країни.

Про демографічний виклик

В українському суспільстві зараз більше 75-річних жінок, ніж 15 річних дівчат. І це великий виклик для України. За останні десятиліття ми мали кілька випадків серйозного зниження народжуваності. Голодомор, репресії, Друга світова війна. З точки зору демографії страшно ще й те, що люди не просто гинули самі – разом із ними зникали наступні ненароджені покоління. Згодом Чорнобиль, економічні проблеми – все це гостро відобразилося на народжуваності. Зараз маємо ще один такий період, за якого люди гинуть не з власної волі і водночас відкладають народження дітей.

Демографічна ситуація свідчить про важкість ситуації. Прогноз до 2050 року – один працюючий утримуватиме двох непрацюючих. У нас немає запасу міцності для популістських рішень, вони дуже швидко провокуватимуть кризи.

Про модернізацію і фактор безпеки

Усі західноєвропейські країни і ті країни Південно-Східної Азії, які успішно модернізувалися в другій половині 20 століття, мали спільну рису – безпековий кредит на початку трансформації. В Європі це було НАТО, в Азії – американська військова присутність, яка гарантувала безпеку Південній Кореї чи містам-державам, які розвинулись у фінансові центри.

Україна трансформується без безпекового кредиту, що створює додаткові ризики і ставить питання про сталість наших здобутків. Війна мобілізує на зміни, але тривала війна виснажує.

Про стратегічні здобутки

Країна отримала колосальний досвід за останні роки. Цей досвід важкий, проте він дає результати. Ми отримали цілу низку стратегічних здобутків, які вже зробили нас сильнішими і стають фундаментом для подальшого розвитку. Що вважаю нашими стратегічними здобутками:

Сформовано основу конкурентної ринкової економіки. Це не був єдиний вибір. Частина наших сусідів обрали будувати державний капіталізм. Українська економіка закритіша за багато інших, але рухається у доброму напрямку: стає на ноги малий і середній бізнес, частка крупного бізнесу в економіці потрохи зменшується;

Остаточно закріплено західний вибір розвитку. Ми не знаємо, де кінцева мета цього руху, маємо ще пройти багато дискусій і змін щодо НАТО, ЄС та свого місця у глобальному світі, але основне рішення є – Україна рухається на Захід;

Незалежність наповнюється реальним змістом. Проголошена у 1991 році незалежність у 2014 році отримала перший стратегічний вибір, який йшов у розріз із колишньою метрополією – угоду про асоціацію з ЄС та суголосні реформи в різних секторах – від оборони до освіти чи децентралізації; 

Сформована демократична традиція. На президентських виборах лише одного разу українці підтвердили мандат чинному президенту, при чому за дуже виняткових обставин. Щоразу в парламенті змінюється коаліція. Змінність влади внаслідок виборів стала звичною обставиною політичного життя;

Перервана інституційна спадкоємність із часів СРСР – активно реформується освіта й медицина, яка змінює ставлення до державних послуг. Країна децентралізується і це змінить міста та образи їхнього сприйняття. Київ стає культурним центром – «новий Берлін», як його називають у ЄС. Львів – за влучним визначенням Мирослава Мариновича – «місто творчої напруги», де креативні та інтелектуальні послуги створюють високу додану вартість. І такого ж визначення потребують інші міста країни, які через децентралізацію вже почали пошук і розвиток власних можливостей.

Країна і суспільство отримали спроможність відповідати на виклики – ми отримали можливість дискурсу – визначати, що вважаємо правильним чи неправильним.

Фото BreakWest

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді