ілюстративне фото: Unsplash

ілюстративне фото: Unsplash

Викладачі-інноватори. Історії двох львівських професорів, які по-новому вчать студентів

4534 0
Борис Потятиник та Богдан Черкес викладають у львівських університетах по кілька десятків років. Вони розвінчують міф про те, що лише молоді фахівці знають іноземні мови та використовують у навчанні прогресивні практики, запозичені за кордоном.

У межах проєкту «Наші реформи» вони розповіли Tvoemisto.tv, який досвід перейняли в європейських і американських колег, що може призупинити відтік кадрів та чому і студентам, і викладачам треба більше свободи.

Дати меню

Борис Потятиник викладає як українською, так і польською й англійською мовами. Донедавна він був завідувачем кафедри нових медіа у Франковому виші, а тепер викладає в Українському католицькому університеті. Щороку Ягеллонський університет, зокрема факультет журналістики і комунікації, запрошує до себе викладачів з інших країн, і Борис Потятиник впродовж року там викладав. Це один із трьох найкращих центрів у Польщі, де готують журналістів. Також до трійки входить Варшава і Люблін.

Довший час Борис Потятиник працював і в Опольському університеті у Польщі, а також стажувався у США в університетах Айови та Індіани. Хоча працював там ще у 2000-х роках, однак деякі побачені там речі продовжує застосовувати на практиці і досі. Зокрема йдеться про те, що студенти за кордоном готуються до лекцій. Вони мають перечитати окрему літературу для того, щоби мати уявлення про те, що їм викладатимуть. Раніше, каже Борис Потятиник, це взагалі не було нашим закладам властиво. Хоча така методика — коли готуються не лише до практичних занять, а й до лекцій — за його словами, є набагато ефективнішою. Також він розглядає заняття як інтелектуальний тренінг — за таким принципом працюють в Америці і Європі.

«Інформації зараз дуже багато, і неї нікого не здивуєш. Її можна брати будь-де — в онлайн-бібліотеках чи звичайних. Мати інформацію про те, як верстати, наприклад, чи працювати в Фотошопі — це добре, але завтра вона може бути непотрібною. Або в редакції, де працюватимете, можуть використовувати інші програми. Так, базові програми потрібні, бо техніка подібна, однак важливіше постійно підкачувати інтелектуальні м’язи, гострити інтелект», — каже він.

У бібліотеках при американських вишах студенти працюють ледь не до опівночі. У них це давня традиція, каже Борис Потятиник. Навіть ті студенти, які із заможних сімей, намагаються швидше стати фінансово незалежними та знайти роботу. Через таке поєднання в місцевих вишах поширений гнучкий графік навчання та вільний вибір дисциплін. Студент вибирає собі предмети зі списку, які хоче вивчати. Він може вчитися і 10 років, поки складе всі необхідні дисципліни, а може й швидше, за 3-4 роки.

«Система вибору предметів в університеті — як у ресторані. Зараз в Україні люди вже схильні більше обирати, роздивлятися меню. А я пам’ятаю ті часи, коли пересічний українець казав: «Та дайте щось на свій смак». Так воно і працювало. У той же час у Штатах офіціант стоятиме над вами, поки ви не зробите вибір. Там вважають, що ви мусите робити вибір. Вас можуть хіба проконсультувати, розповісти, що ховається за тією чи іншою назвою страви. Такий підхід — частина американської психології. Людина має бути відповідальною, поінформованою і на основі цього робити свій вибір», — говорить Борис Потятиник.

Ще одну відмінність західних вишів від українських, яку зауважує Борис Потятиник, — там люди не бояться змінювати роботу, дають можливість самореалізуватися іншим. Зокрема, йдеться про перехід керівних посад в університетах від однієї людини до іншої.

«Якщо порівнювати ЛНУ ім. Івана Франка та УКУ, то в другому домінують молоді викладачі, середній вік — приблизно 30 років, молоде, мотивуюче середовище, яке зобов’язує знаходити щось нове і цікаве в собі. Водночас вдячний ЛНУ, що мені дозволили створити кафедру нових медіа, де я пропрацював 7 років. Так, я менше писав книжок, але отримав величезне задоволення від роботи з колективом. Зараз прийшов час ротації, що ми теж перейняли з заходу, і мені видається, що таку посаду, як завідувач кафедри, не треба розглядати як довічну. Ні, це — обов’язок, який треба виконувати по черзі», — каже Борис Потятиник.

Стерти межі

Директор інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», професор Богдан Черкес у свої 66 років вільно говорить німецькою та польською, щодня читає ВВС англійською для вдосконалення знання мови, а в машині слухає вальси Шопена. Кар’єру науковця він розпочав у 1975 році після закінчення факультету архітектури Львівської політехніки. Спочатку працював архітектором, будував стадіон «Динамо» у Львові, навчальні корпуси своєї альма-матер та інших вишів. Окрім цього, був гостьовим викладачем у Віденському та Дармштадському технічних університетах, економічному та аграрному університетах у Кракові, у Краківській політехніці, вишах Берліна, Мілана, Валенсії, Нью-Йорка тощо.

Порівнюючи студентів у Відні та Львові, Богдан Черкес теж зауважує, що перші вільніші з вибором дисциплін. А викладачі, у свою чергу, мають більший міжнародний бекграунд. Вчитися можна протягом 12 років. Основне — це складати приблизно по три предмети на семестр, а решта — за бажанням.

«Кожен університет має свою систему, однак не є проблемою перервати навчання. Або, якщо цього року предмет не склав, то може складеш його через рік-два, хіба то критично? Нам треба лібералізовувати систему освіти», — каже він.

Багато, за словами Богдана Черкеса, залежить від майстерності викладача. Хтось читає так, що засинаєш, а для когось півторагодинна лекція пролітає ніби за хвилину.

«У Відні я читаю лекції для 500 людей німецькою мовою. І от нещодавно до мене підійшов студент і казав, що моя лекція в цьому році була однією з найкращих, які він чув. Як на мене, це — найбільша похвала, яку може заслужити викладач. Коли лектор на простих прикладах може пояснити складні речі — от де успіх», — зауважує він.

Богдан Черкес додає, що добрих викладачів потрібно цінувати, а не ставити в межі навчальних планів. Він переконаний, що студентам і викладачам треба давати більше свободи: американські й англійські університети мають таку свободу, і тому вони — перші у світових рейтингах.

«Не варто заганяти наших педагогів у прокрустове ложе різних схем, графіків, методичних вказівок. Їх придумали бюрократи, які в житті не працювали в науці», — каже Богдан Черкес.

Втримати і конкурувати

Інша справа, що теж впливає на успіх закладів вищої освіти, — фінансове забезпечення. Щороку Львівська політехніка, розповідає Богдан Черкес, приймає 80 дизайнерів (Інститут архітектури працює в трьох напрямках: архітектура, дизайн і реставрація, — прим. ред.). Студент, за його словами, закінчує бакалаврат, йде працювати в комп’ютерну фірму і отримує, наприклад, 25 тис. гривень. А викладач, який кілька років пише дисертацію і захищає її, унаслідок має зарплату від 4 до 6 гривень. Тож ті, хто вступають на аспірантуру, працюють рік і прощаються, бо бачать, що отримують колеги. Так відбувається відтік кадрів, молоді зокрема.

«Мене особисто завжди тягнуло до наукової діяльності. Після курсів підвищення кваліфікації в Москві (тоді це був потужний науковий осередок) і захисту дисертації я повернувся до Львова. Хотів розбудовувати науку, бо любив цю справу, хоча то було складно, враховуючи матеріальну складову. У 38 років я став деканом факультету архітектури. Однак треба було не лише працювати з наукою, а й з людьми. Більшість вже тоді хотіли виїжджати, а я намагався пояснити, що не все втрачено», — каже він.

На думку Бориса Потятиника, багатьох студентів, які їдуть вчитися в Європу, також приваблює можливість отримати європейський диплом, який не треба нострифікувати.

«Ми маємо бути кращими, ніж польські університети, бо нам загрожує відтік студентів до Польщі, Німеччини, Чехії та інших європейських країн. Ми мусимо конкурувати, наші програми мають бути якіснішими. Викладачі повинні шукати нові підходи, у тому числі запозичувати американський досвід, коли дають дипломи з різних спеціальностей на магістратурі. Наприклад, у Колумбійській школі журналістики, окрім диплому з журналістики і комунікацій, можна також отримати диплом з комп’ютерних наук», – додає він.

Подвійні дипломи, вважає Борис Потятиник, цікавіші для студентів і мають ширшу сферу застосування. Їхнє отримання мало би відбуватися на пільгових умовах, оскільки студент не може повноцінно навчатися на двох спеціальностях. Він, до речі, хоче запропонувати таке нововведення в УКУ.

Також для студентів та викладачів завжди приваблює можливість обміну досвідом. Добре, коли виші мають зв’язки з закордонними колегами, що дозволяє проходити практику та стажування у Європі чи Америці. Так, за словами Богдана Черкеса, кооперація з Віденським технічним університетом дає можливість студентам Львівської політехніки їздити щороку на практику. Із німецькими та польськими університетами вони теж мають зв’язки. Приблизно 30 студентів обирають кожного року за низкою критеріїв. Студенти записуються на воркшопи, приміром, роблять проекти для цього, здають їх. Але для цього обов’язково потрібно знати англійську.

У ЛНУ Борису Потятинику вдалося організувати одну поїздку за обміном — для 20 студентів на тиждень у Бамберг. Натомість УКУ, зокрема Школа журналістики, розповідає він, пропонує студентам стажування в Чикаго — кілька студентів щорічно їдуть працювати в архівах Українського національного музею. Також є можливість стажування в Польщі у виданні «Газета Виборча» та на радіо Ватикану. Разом із тим до Школи журналістики приїжджає багато викладачів з-за кордону, проводять майстер-класи, воркшопи, семінари та лекції.

Ольга Коваль

Фото Вікторії Андрєєвої

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.