Фото: vysnovky.com
1. Про патріотизм:
«Патріотизм виховується в школі. Замість того щоб ввести обов’язково для всіх дітей держави, незалежно від волі батьків, повну дванадцятирічну безкоштовну, українську за змістом освіту, ми почали гратися в різноманітні напрямки етнічного характеру. Держава мала створити свою освіту і якби вона це зробила, то за 25 років у нас би не було й думки ні про який Крим чи Донбас. Ми не зуміли виховати патріотів».
2. Про обов’язок сплати податків:
«Розумний податок, але його мають сплачувати усі. Людина яка його сплатила може вважати себе вільною, а держава в якій сплатили всі податки вважати себе демократичною. По суті, ми не змогли побудувати демократичну державу, бо вважали, що демократія, це коли я можу говорити, що завгодно, голосувати за кого завгодно і таке інше. Звичайно, це теж важливо. Але демократія означає причетність до держави. Працююча людина може бути вільною і причетною до держави і відповідно має право вимагати для себе зворотну послугу тільки тоді, коли сплатить податок. Інакше ніхто не має права вимагати послугу. От того всього ми не зробили. І тому в нас така державна каша, в ній ми живемо і все думаємо, що встоїмо. Ми встоїмо, тільки мусимо змінити порядок».
Читайте також: Юхновський пише у Львові нову Конституцію
3. Про українську національну пам’ять:
«Кожна держава творить і культивує свою національну пам’ять. Україна теж повинна створити національну пам’ять про своє минуле. І це має робити Інститут національної пам’яті. Ще тоді, коли я був головою ІНП, ми намагалися розробити програму для середніх шкіл з історії, починаючи від четвертого класу і закінчуючи одинадцятим чи дванадцятим. Програма вже була готова, але, на жаль, коли Янукович прийшов до влади, а Табачник став міністром освіти, все це зійшло нанівець. Тепер це треба відновити – і я думаю, що нинішній Інститут національної пам’яті продовжить роботу в цьому напрямі. Перед ним стоять великі завдання, й одне з найважливіших – створення канви історичної пам’яті України, канви історії України, на якій повинні будувати свої підручники як школи, так і вищі навчальні заклади».
4. Про декомунізацію:
«1991 року ми в Президії Верховної Ради України заборонили комуністичну партію. Але був суд, який це рішення визнав неконституційним, тому воно було скасоване. І, мабуть, необхідний був дуже сильний зовнішній імпульс, який би дав змогу все це повалити. Помаранчевій революції не вдалося цього зробити, а Революція гідності це здійснила. То була революція зі зброєю у руках, і цим вона суттєво відрізнялася від Помаранчевої революції. У результаті, ми маємо новий парламент, який ухвалив довгоочікувані декомунізаційні закони. Тепер необхідно реалізувати конкретні кроки в цьому напрямку, зокрема провести міжнародний суд над комунізмом, у якому братиме участь й Україна. [Раніше цього зробити не можна було]. Для цього необхідна була оця війна, оте повстання гідності, необхідні були бої у Києві, які згодом перенеслися на Схід. Тепер є дуже добрий ґрунт для декомунізації, і я думаю, що він принесе плоди. Раніше ми того не могли зробити».
5. Про Україну в Другій світовій війні:
«Спершу маємо чітко розуміти, якою є наша пам’ять про Другу світову війну, а відтак – який вигляд це має на тлі нинішніх подій. Варто нагадати, що Україна 1941 й 1946 років – це не те саме. УРСР у 1946-му була суттєво інакша, ніж у 1941-му, вже бодай тому, що українці повернулися переможцями із фронту, заселили міста і ввійшли у владні організації. Народилося правляче ядро, яке було хоч і комуністичним, але все-таки українським. Із наших співвітчизників переважно складалися війська 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських фронтів. Ми мали 220 українських генералів, а також українських маршалів, командувачів фронтів, армій та ін. Україна є переможцем нацистської Німеччини нарівні з іншими незалежними державами – колишніми республіками СРСР. Це справа кожної із цих країн та її народу – вважати себе тим чи тим суб’єктом у війні, але ми, українці, бачимо себе як переможців нацистської Німеччини. А ще в тій війні ми мали повстанський рух, спрямований на побудову нашої незалежної держави. Боротьба, у якій брали участь УПА і згодом інші визвольні організації, тривала аж до 1991 року, коли фактично дві гілки українства, офіційна комуністична, що правила державою, і національно свідома, націоналістична, разом проголосили незалежність держави».
Читайте також: Люди Твого Міста: Ігор Юхновський
Довідково. Ігор Юхновський – народний депутат України І–IV скликань, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, голова Всеукраїнського об’єднання ветеранів, учасник «Ініціативи Першого грудня». Народився 1925 року на Рівненщині. 1944-го призваний у радянську армію, воював на території Австрії, був поранений. У 1951-му закінчив фізико-математичний факультет Державного університету імені Івана Франка у Львові. Працював викладачем, очолював кафедру університету, в 1965-му захистив докторську роботу, в 1967-му дістав звання професора. Від 1972 року – член-кореспондент, від 1982-го – академік Академії наук УРСР, голова Західного наукового центру, член Президії АН УРСР. Від 1990-го – депутат Верховної ради УРСР, голова опозиційної Народної ради, співавтор Декларації про державний суверенітет України. Автор близько 500 наукових статей, 7 монографій та підручників.
З нагоди його 90-річчя Львівська облрада відзначила ювіляра почесною відзнакою «Пам’яті блаженного священомученика отця Омеляна Ковча»
За даними Висновки, Тиждень, zik
Опублікував Ігор Саджениця
