Фото: Національний музей "Тюрьма на Лонцького"
Будівля меморіалу-музею «Тюрма на Лонцького» була збудована ще польською окупаційною владою у 20-х роках минулого століття. Згодом вона стала політичною в’язницею всіх трьох режимів – польського, радянського та нацистського.
Читайте також: На Львівщині знайшли бідон із повстанськими документами
Заступниця директора Національного музею Вікторія Садова розповідає, що через цей слідчий ізолятор у 60-80-ті роки XX століття перейшли чимало відомих українських дисидентів. Зокрема, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель, Ігор та Ірина Калинці, Стефанія Шабатура, Зорян Попадюк.
Читайте також: Львів'ян закликають ділитися родинними історіями про Другу світову війну
Під час «Львівського процесу» 1936-го року у в’язниці утримували Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Миколу Лебедя та інших діячів українського підпілля.
«Одним з експонатів є кримінальна справа Миколи Хмільовського. Тут ми бачимо протоколи його допитів, можемо прочитати питання російською канцелярською мовою. І незважаючи на довготривалі та важкі допити ув’язненого, у відповідях немає інформації, потрібної для поліції», – показує вона.
Читайте також: Трагічна історія «Тюрми на Лонцького» у Львові. Відеоекскурсія
Перебування в цих стінах було гнітючим випробуванням. Ця будівля була спеціально спроектована архітектором як ізолятор для тих, хто знаходиться під слідством. Тож тут можна побачити вузькі коридори, загратовані вікна, двері із кормушками на підсилених замках, тривожну кнопку через кожні 1,5 м, на ґудзик якої треба натискати у разі позаштатної ситуації – для того, щоб блокувати міжповерхові грати.
«Ось зберігся розпорядок дня для затриманих, де розписано, коли вони встають, коли сніданок, прогулянка, вечеря і відбій. Ці маленькі камери розраховані на одного затриманого. За радянський час у такій камері могло бути аж до 10-11 людей. Всі спали на підлозі покотом, якщо могли», – розповідає Вікторія Садова.
Зараз у камері позначено білою фарбою, скільки площі припадало в камері на одну людину. І це зовсім невелике місце площею пів на пів метра. Згідно розпорядку, спати вдень не можна було, а на слідство ув’язнених викликали переважно вночі.
Керівник музею показує, де знаходився в’язничний туалет, кабінет слідчого, фотолабораторія. На стінах у фотолабораторії висять знимки: фас, профіль і три чверті.
На стіні весить перелік прізвищ, які увійшли до розстрільних списків.
«Тут є прізвища українців, поляків, німців, які жили у Львові, але з якихось міркувань потрапили під прес цієї репресивної машини тоталітарної системи радянського союзу. А оце фотографії Дарії Гусяк, зв’язкової Романа Шухефича, Миколи Хвильовського, який мав зв’язки з командуванням українського визвольного руху», – показує експонати Вікторія Садова.
Дарія Гусяк знає про створення цього музею, але ще досі не може переступити його поріг. Адже досі чує крики своєї мами, яку допитували під тортурами в сусідній камері, щоб вибити зізнання в Дарії.
Читайте також: «Принциповий, відданий ідеї». Спогади Юрія Шухевича у День вшанування пам'яті його батька
Нагадаємо, у музеї є архів – найбільше в Україні сховища артефактів, пов’язаних із визвольним рухом. З усієї України тут зібрали листування членів Організації Українських Націоналістів та вояків Української Повстанської Армії, свідчення про розстріли в’язнів та інші документи. Правда, відвідувачів сюди не пускають: архів – лише для працівників музею.
Сама будівля тюрми з’явилася у 1918–1920 роках, збудована польською окупаційною владою. З перших днів в приміщенні будівлі утримувались переважно політв’язні – члени підпільних організацій.
У тюремному корпусі знаходився Четвертий відділ Головної комендатури державної поліції, до повноважень котрого входила боротьба з «антидержавними» організаціями типу Організації українських націоналістів чи Комуністичної партії Західної України.
Неофіційно тюрма спеціалізувалася на політичних в'язнях. У 1935-му році в споруду було переведено слідчий відділ поліції, а в'язниця стала використовуватися як слідчий ізолятор. Під час «Львівського процесу» 1936-го року в тюрмі утримували Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Миколу Лебедя та інших діячів українського підпілля.
У 1939–1941 роках під час Першої радянської окупації в приміщенні знаходилася В'язниця №1, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС.
Після нападу Третього Рейху на СРСР в червні 1941-го року працівниками НКВС було розстріляно приблизно тисячу в'язнів (924 особи, згідно зі свідченнями начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лермана).
У 1941–1944 роках споруда використовувалася як слідча в'язниця гестапо, тут розміщувалися айнзац-групи. Тюремний двір був викладений надгробками зі старого єврейського кладовища. Довгий час в тюрмі утримувався відомий польський вчений Казимир Бартель.
У 1944–1991 роках тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ), одночасно з Управлінням внутрішніх справ Львівського міськвиконкому.
Музей працює без вихідних з 10:00 до 17:00. Вхід та екскурсія безкоштовні. Для груп понад 10 осіб екскурсії проводяться українською, англійською, російською, а також польською мовами за попереднім записом.
Музей-меморіал «Тюрма на Лонцького» розташовується за адресою: вулиця Степана Бандери, 1 (на розі вулиць Бандери і Коперника). Вхід до музею знаходиться зі сторони вулиці Брюллова (колишня вулиця Лонцького) – там само, де він знаходився у часи функціонування в'язниці.
Анна Чистякова
Фото: Національний музей «Тюрма на Лонцького»
