Своє спортивне авто Honda CR-X Назар береже, як зіницю ока. Це його перша машина. Придбав її у 2011-му в Польщі. Самотужки переобладнав спеціально для спортивних змагань. Сьогодні це найшвидша передньопривідна Honda в Україні.
Про перший день за кермом
Як не дивно, я добре пам’ятаю цей день. Мені тоді було шість. Батько самотужки сконструював картинг з такою системою управління, як у тридиційному авто. Вже тоді у мене виникло бажання позмагатися з кимось на швидкість. Я й гадки не мав, що в майбутньому займатимусь автомобільними перегонами. Але за кермом навіть у дитячому віці почував себе більш ніж комфортно.
Не пригадую собі такого, щоб батьки забороняли мені сідати за кермо чи вимагали припинити участь у спортивних змаганнях. Навпаки, всіляко підтримували і допомагали. Зрештою, стати автогонщиком – це батькова нереалізована мрія. Тож коли я вирішив виїхати на автотрек, він не лише мене підбадьорював, а й став моїм головним механіком. Жодні змагання не відбуваються без його допомоги. Навряд чи якийсь спортсмен може похвалитися, що його механіком є батько. Це додає мені ще більшої впевненості.
Про волю до перемоги
Важко уявляю своє життя без швидкості і адреналіну. Автомобільні перегони – у мене в крові. Якось батьки розповіли одну історію. Я чомусь не запам’ятав її зі свого дитинства. Ми подорожували на сімейному авто, і нас обігнала інша машина. Ніби нічого страшного, а я, спостерігаючи цю картину із заднього сидіння, розплакався. Мене тоді довго втішали і казали, що все нормально, мовляв, таке часто трапляється на дорозі. Батьки тоді не знали, що я не терплю, коли хтось опиняється попереду мене (сміється – Авт.).
Схожі випадки траплялися вже у дорослішому віці. У 2011-му я придбав свою Honda CR-X і відразу занурився у спорт. Спершу – в автомобільний слолом, основа якого – фігурне водіння і швидкісні маневри. Якщо коротко, це гонки на час по розміченій стійками (конусами, покришками) території зі складною трасою. Трапляються круті повороти, змійки, розвороти на 180 градусів заднім і переднім ходом. Як і кожному «новачку», мені було важко. На змаганнях були машини швидші і потужніші за мою. Але здаватися я аж ніяк не збирався. Повернувся в гараж і взявся її переобладнувати...
Про «кінські сили»
Своє авто я придбав у Польщі. Японський виробник Honda не особливо розраховував продавати спортивні машини у Європі, тож таких моделей на Заході відносно небагато. Моя автівка мала 150 кінських сил. Цього не вистачало для серйозних спортивних турнірів. Тож довелось її переробляти. Проведені дні в автосервісі не були марними. Зараз моя Honda CR-X має 400 «конячок». Вона є найшвидшою передньопривідною «Хондою» в Україні. Але й у ближньому зарубіжжі навряд чи хтось складе їй серйозну конкуренцію.
Щоправда, з потужностями дещо «переборщив» (усміхається – Авт.). З моїм турбодвигуном в автослаломі робити було нічого. Тож я перемкнувся на дрег-рейсінг. Цей спорт став для мене відкриттям нових можливостей. Після перших заїздів зрозумів: це те, чого мені давно не вистачало.
Про дрег-рейсінг
Це спринтерський заїзд на дистанцію у 402 метри. Перегони на прискорення проводяться на прямій трасі. Міряються кінськими силами дві машини. Особливо популярним цей вид спорту є у США. Мені він відразу припав до душі. Адреналін на кожному заїзді зашкалював.
З кожною здобутою перемогою отримував цінний досвід. У 2013-му році переміг на Кубку України – це найбільша моя гордість. А щодо міжнародних автоперегонів, то дуже важливим було друге місце на турнірі у Польщі, адже тоді у змаганнях брало участь понад 400 машин. Були спортсмени з Литви, Німеччини, Білорусі, Латвії, Естонії... Зараз я є кандидатом в майстри спорту і входжу у десятку кращих автогонщиків України.
Про міські дороги
По Львову на своїй спортивній автівці я майже не їжджу. Перезимувала вона у теплому боксі. Їздити містом невигідно з економічного боку: машину треба заправляти спеціальним паливом, а це недешево. Та й бережу її, як зіницю ока. На змаганнях вона мені потрібна у повній бойовій готовності.
Про автомобільну інфраструктуру Львова говорити не хотілося б, інакше називатимуть критиканом. Але ніде правди діти: дороги у нас кепські. Це вам кожен місцевий водій підтвердить. Саме тому у місто на своїй машині виїжджаю вкрай рідко.
Автор – Орест Дрималовський. Фото автора і з архіву Назара Зіника
