Наш новий герой – Валерій Вермчук, керівник Народної Самооборони Львівщини, депутат Львівської міської ради, балотувався у Верховну Раду по 116 виборчому округу, де в результаті поступився Ірині Подоляк. Однак, наголошує, що з листопада минулого року його основні заняття – це події, пов’язані з Майданом та АТО.
Про те, як для нього триває Майдан
Як для мене триває Майдан? Триває тим, що після лютого місяця ми включилися у волонтерську роботу. Ми, я маю на увазі, – це наша команда, яка займалася центром відправки людей на Майдан. Там уже я був певний час комендантом в центрі розміщення львів’ян. І ця команда далі багато робить з квітня місяця по забезпеченню військових. Враховуючи, що близько кордон, ми змогли знайти склади і в Польщі, і в Німеччині, на яких закуповуємо відносно недорого, але якісну військову амуніцію: бронежилети, шоломи, форму і багато-багато іншого.
Це – робота, яка і сьогодні триває. І, на жаль, бачимо, що до нас звертаються хлопці, які воюють там, багато знайомих, друзів, що цю роботу треба продовжувати далі, бо державних ресурсів серйозно не вистачає.
Про Самооборону у Львові
Але крім Майдану в Києві у нас ще було багато подій у Львові, оскільки з середини січня вже було прийнято формувати Самооборону на місцях. На Львівщині мені довірили цю роботу і ми мали кістяк цієї структури, яка була складена з Самооборони майданівців з Києва, які вертались додому на декілька днів на відпочинок. Дехто хто не міг справді до Києва з певних причин поїхати, хотів себе проявляти у Львові – так формувалася структура Народної самооборони Львівщини.
І тому вже в лютому, коли була Ніч гніву, коли були спалені райвідділи, СБУ, прокуратура, у нас вже була готова структура Народної самооборони, був готовий кістяк, до якого долучилися львів’яни і ми обороняли місто від мародерства, провокацій. Навіть після перемоги Майдану ця структура була залучена, бо два місяці міліції на вулицях не було, ми координувалися з іншими групами для того, щоб місто могло нормально жити, щоб тут було спокійно. Попри все було спокійно на вулицях і досить безпечно. щоби вернути і правоохоронців до їхніх обов'язків. Разом з тим буди тут і певні політичні загрози, провокації, під час так званих травневих вихідних чи посвят. Це були в нас події пов'язані з маршем вишиванки, коли майданівців почали зображати в одному ряду з есесівцями. Коли знали , що були певні можливі провокації і 9 травня. Ми знаємо, що це така дата, яка часто використовується у Львові для різних інсинуацій. Тому самооборона була постійно залучена в охорону громадського порядку і спокою.
Історія з Майдану
Хороша історія була, коли я особисто був присутній в ніч з 10 на 11 грудня, коли була спроба розгону Майдану. Хороша, бо ми ту спробу зупинили. Мої емоції: коли близько першої почався розгін, ми добрались до барикади на Інститутській, насправді було дійсно небагато людей, нас було 600-700, які влилися в цю барикаду. Це було серйозне підсилення, але найбільше мені запам’яталося, як за декілька годин третя-четверта-п'ята потічки людей сходилися на Майдан, і вже десь годинка п’ята-шоста я зрозумів, що не тільки цю ніч ми вистоїмо і втримаємо, а що взагалі при такому ставленні людей, при такій готовності до самопожертви, коли люди розуміють, що вони йдуть в місце, де ризиковано, де невідомо чим воно закінчиться, що взагалі такий народ, таку націю не опанують тирани, не опанують якісь загарбники. Це люди, які готові стояти до кінця. Зрештою, лютий місяць був цим доказом і виявом.
Про те, що вразило на Майдані
Я думаю, зрештою, це бачили всі, що люди могли стояти... Були хлопці добами, яких треба було уже витягувати з того Майдану, щоб якось привести в чуття, відновити здоров’я. Ми це робили в себе на базі, там цілий медпункт організували. І що важливо – самоорганізація. У нас в «Експоплазі» були ночі, коли там ночувало 700-1000-1500 людей. Це, зрозуміло, роздати завдання чи за всіма прослідкувати – нереально. Нас було 3-4-5 людей, які утримували цей комплекс. Але самоорганізація людей, вони розуміли, що отут і зараз є потреба, я можу бути корисний, цю справу треба зробити і бралися. Ніхто не чекав вказівок генерала чи коменданта. Всі розуміли: треба зараз розвантажити продукти – відразу вимальовувалася зграйка хлопців, які бралися щось робити, збиралися дівчата і теж бралися до роботи. Тобто така організація на інтуїтивному рівні.
Читайте також: Майдан триває. Історія перша (Софія Федина)
