Спочатку полагодив двері в будинку
«Все почалося з брами, – пригадує Євген, який працює айтішником. – Допекло те, що в будинку не було дверей: брама висіла на одній завісі, була вкрита шаром бруду та слідами невдалих ремонтів. Всередині зчаста спали собаки і безхатьки, а на сходових майданчиках тусувалися агресивні підлітки. Кілька разів я звертався до ЖЕКу з проханням хоча би повісити браму на завіси, але ніхто так і не відреагував, отож я взявся за це сам». За оголошенням чоловік знайшов двох майстрів, які провели елементарний ремонт брами, кілька років тому це коштувало близько 1000 гривень. Після цього вже не довелося докладати великих зусиль, аби спровадити геть непроханих гостей, які полюбляли ночувати і розважатися на сходах. Звісно, брама потребувала ще й художньої реставрації, та на той час це би коштувало не менше 15 тисяч гривень і дозволу на таку реставрацію ніхто би звичайному мешканцю не дав. До слова, після цієї ініціативи Євгену довелося вислухати претензії від ЖЕКу, адже брама – це комунальне майно, та із розмови, як він каже, стало зрозуміло, що вони й самі усвідомлюють: доки місто за це візьметься – все остаточно зруйнується.
Після первинного ремонту торік Євген розпочав технічну реставрацію: власноруч відчистив, полакував та пофарбував полотно, замінив поріг. На свіжовідремонтовану браму вже спільно зі сусідами встановили електронний кодовий замок. На усі ці роботи довелося витратити два дні й понад 5 тисяч гривень, після чого старовинна різьблена брама набула уже презентабельного вигляду.
Далі – ремонт каналізації…
Та наймасштабнішим Євгеновим проектом виявився ремонт каналізації. Типова для Львова проблема полягала в тому, що частина колектора, який виводить стоки з будинку, була зруйнована, внаслідок чого вони текли фактично під будинком. Найважче, за його словами, було пояснити сусідам, що в цьому загрозливого, адже більшість мислять так: вода в унітазі сходить, отже все гаразд. А підвал періодично заливало, із труб під час промивання спеціалістами Львівводоканалу текла глина. З часом каналізаційні стоки почали би підмивати фундамент будівлі й це призвело б до поступового руйнування будинку.
Для вирішення цієї проблеми чоловік звертався в усі відповідальні інстанції, а також до голови міста, але крім обіцянок не дочекався нічого, тому знову взявся за справу сам. Ремонт каналізації тривав два місяці і, як згадує Євген, увесь цей час він пив заспокійливе, спостерігаючи розкопки в підвалі. Остаточна вартість цього ремонту становила Євгенові близько 18 тисяч гривень.
Відновив газони
Після цього ініціативний мешканець взявся за ремонт фасаду будинку, під’їзду, відремонтував дві інші брами, вентиляцію у підвалі та із допомогою сусідів відновив газони під будинком. Щоразу звертався за допомогою до інших мешканців. «На електронний замок кошти здали всі сусіди, а от на ремонт каналізації менше половини, – каже Євген. – Узагалі я збираю гроші вже постфактум і, звісно, тільки добровільно. Та щиро кажучи, грошима допомагають мало. Двоє сусідів час до часу допомагають роботою, за що я їм дуже вдячний, але зазвичай роблю все сам».
На початках часто був засмучений браком ентузіазму сусідів, але тепер, за його словами, вже змирився і частково зрозумів їх. На його думку, цьому є комплекс причин – історичних, ментальних, матеріальних, наслідком впливу яких стало те, що люди нині позбавлені відчуття господаря, а найгірше, що його позбавлені ті, хто керує будинком, містом та країною: «Бідність людей – це теж причина, але нею все не поясниш. От приходить бабця і жертвує зі своєї пенсії 50 гривень, ще й пропонує допомогу. А поруч неї живуть небідні люди, від яких нічого не дочекаєшся». На запитання для чого це самому Євгенові, він скромно відповідає, що має внутрішню потребу жити в гарному місці, а не в безладі.
Ремонт тротуару, «лежачий полісмен», пішохідний перехід…
Ініціативність Євгена не обмежується впорядкуванням будинку та прибудинкової території. Він вже ініціював багато корисних для міста справ – і сам, і з допомогою міської влади. Наприклад, зібрав майже двісті підписів під зверненням про потребу ремонту частини розбитого тротуару на вулиці Чорновола – цей ремонт місто внесло в план і вже майже завершило. Щоранку по дорозі до школи донька Євгена з труднощами долала пішохідний перехід по вулиці Дорошенка, де безперервний потік машин створював для пішоходів небезпеку. Тож за його поданням, після піврічних погоджень із кількома бюрократичними установами на вулиці Дорошенка встановили «лежачого полісмена».
Безпечнішими стали й прогулянки між парком «Знесіння» та Високим Замком після того, як з ініціативи Євгена між ними влаштували пішохідний перехід. «Є дуже ефективний механізм електронних звернень для вирішення дрібних проблем на кшталт вибоїни на тротуарі чи відсутності знаку на пішохідному переході, для цього треба завітати на сайт. На звернення реагують зазвичай швидко – до двох тижнів. Для вирішення складних проблем я використовую письмові звернення, які легко скласти та зареєструвати. А от для найскладніших випадків краще обирати колективне звернення з підписами людей, яким ця проблема болить».
Якщо грамотно формулювати заявку, то керівництво міста, зазвичай, швидко усуває проблему. «Якщо людині щось болить, то вона знайде спосіб про це сказати», – каже ініціативний львів’янин і додає, що сам керується принципом – якщо не можеш щось зробити досконало, то просто зроби краще, ніж було досі!
Австрійський будинок в центрі Львова збудовано ще в 1875 році. Як зазначено на сайті, будинок з'явився на вулиці С. Крушельницької (на той момент – вулиця Словацького) на вулиці одним з перших. Його було збудовано на земельній ділянці (зберігся навіть номер ділянки в реєстрі) на вулиці Клейна (нині – Каменярів) з боку парку Івана Франка (на той час «Єзуітський Сад»).
Замовником будівництва був Станіслав Б., який проживав на вулиці Сикстурській, 56 (нині Дорошенка, 56). Збереглась заявка на будівництво, подана в магістрат м Львова 4 серпня 1875 року, і план-проект будинку, що додавався до цієї заявки. Хоча це не знайшло документального підтвердження, призначення будинку, скоріш за все, «прибутковий будинок», власник якого здавав квартири мешканцям. Колись у цьому будинку жив Іван Франко.
Розмовляла Уляна Чуба,
фото: Олександри Чернової
