фото авторки

Громадська активістка Анастасія Карп’як пише, як чиновник назвав її «спеціалісткою від кухні», коли вона долучались до порятунку вулиці Личаківської від неякісного ремонту, та порівнює жінку з чайним пакетиком: ви не можете сказати, наскільки вона міцна, поки не помістите її у гарячу воду.

2000 років тому Архімед сказав: «Дайте мені точку опори і я поверну Землю!». Насправді ця точка опори для досягнення власних цілей потрібна не лише Архімеду, вона потрібна всім людям, які прагнуть успіху, незалежно від того чоловік ти чи жінка. Традиційно роль цієї точки опори в сім’ї на себе бере жінка. Вона займається створенням домашнього затишку та вихованням дітей. Однак світ змінюється. Сьогодні жінки вже не мусять вибирати, ким бути: добрими дружинами та мамами чи активними членами суспільства. Завдяки благам цивілізації, таким як тепла вода в крані та батареях, пральним та посудомийним машинам, мультиваркам, зрештою, онлайн-магазинам, де звечора замовив продукти, а зранку привітний кур’єр доставив тобі їх додому, ці ролі можна успішно поєднувати.

У нас із чоловіком є двоє діток: 5 і 2 років. І коли народився первісток, то весь мій час належав лише йому. Він був на грудному вигодовуванні, однак через алергію часто доводилось відвідувати лікарів, вдаватись до дієт. Готування спеціальної їжі спершу для мене, а згодом і для нього, забирало багато часу. Наше життя більше року було дуже тісно пов’язане з домом та намаганням пристосуватись до навколишнього вкрай недружнього для сімей із малими дітьми середовища. Кажуть, коли щаслива мама, то щасливе й дитятко. У нашому випадку мама була нещасна, перебувала в постійному стресі, і це відбивалось і на чоловікові, і на малому.

Згодом у нас народилась здорова донечка, а син переріс хворобу, що дало можливість думати не лише про дитячі пелюшки. Якраз у цей час син почав ходити у садочок і наш щоденний шлях пролягав через Личаківську, де проводили ремонтні роботи. Вже тоді було зрозуміло, що проєкт реконструкції вулиці не відповідав потребам місцевих мешканців та тих, хто рухався транзитом. Діяти треба було швидко. З донею на руках почали гуртувати навколо проблеми сусідів, звертатись до журналістів, стукати в двері міських чиновників, щоб хоч щось ще змінити. До частини наших зауважень чиновники прислухались, частину – проігнорували.

Саме під час спроб хоч частково врятувати Личаківську я вперше, і поки востаннє, зустрілась із відвертим сексизмом. Один чиновник у своїй колонці обізвав мене «спеціалісткою від кухні», я, напевне, мала б образитись, але відчула лише жаль до людини, яка таке публічно написала.

Уже півтора роки як рух Личаківською відновили. Те, про що ми попереджали під час реконструкції – справдилось. Люди з Винників, Тракту Глинянського, Кривчиць добре відчули на собі всі «покращення», коли замість того, щоб доїздити до центру за 15-20 хв, тепер доводиться стояти в вічному корку між Пасічною і Мучною.

Після історії з Личаківською я повернулась до перерваного на час декрету навчання в аспірантурі, стала активним учасником кількох громадських об’єднань, членом міської комісії з безпеки дорожнього руху, допомагала команді одній із партій на парламентських виборах, робила все для того, щоб більше не траплялось ситуацій, коли до слушних зауважень громади відмовляються прислухатись чиновники. Більшість цих всіх активностей робилися і зараз продовжуються разом із донечкою, часами буває важко, але завжди цікаво.

Основна проблема, з якою мені доводиться стикатися у намаганні поєднати у собі маму і активну людину, – це непристосованість інфраструктури для молодих батьків. Йде мова про відсутність громадських вбиралень із кімнатами матері та дитини; постійно переповнений громадський транспорт, в якому з дитячим візочком дуже некомфортно, а в години пік і зовсім неможливо їхати; дитячі садочки, де прийнято дітей забирати до 5 вечора, і таких пунктів, на жаль, є доволі багато.

На моє переконання, це не має стримувати жінок від залученості у громадське життя, а навпаки – ставати мотивацією змінювати ситуацію на краще.

Сьогодні я впевнено говорю, що можна і потрібно повертати Землю, успішно поєднуючи материнство, громадську діяльність та роботу, але це можливо лише тоді, коли є своя точка опори. Цією точкою опори можуть бути як рідні та близькі, так і раніше не знайомі між собою люди, поєднані небайдужістю та блиском в очах. Для мене такими людьми стали насамперед чоловік та небайдужі сусіди, а також члени громадських організацій «Батьки в дії» та «За якісний транспорт».

Елеонора Рузвельт одного разу сказала, що жінка схожа на чайний пакетик. Ви не можете сказати, наскільки вона міцна, поки не помістите її у гарячу воду. Ми часто навіть не здогадуємось, як багато ми можемо. Прошу вас, шукайте та знаходьте баланс, знаходьте час на громадську діяльність, змінюючи прості речі навколо, ми змінюємо нас самих, наших сусідів, наше місто і країну. Буйно мрійте, і ми самі й не встигнемо оглянутись, як світ довкола стане кращим.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.