фото: ultras.lviv.ua
Раніше фанати запускали вівцю на стадіон, тепер – б’ють колишніх кумирів, яких називають «вівцями» через серію провалів на полі. Журналіст
Для багатьох фанів львівських «Карпат» матчі Кубка України є особливими, навіть важливішими за регулярний чемпіонат. Адже основа клубного міфу – саме кубкова перемога в уже далекому 1969 році. Плюс оспіваний поколіннями фанатів бійцівський характер «Карпат», який найбільше проявлявся саме в кубкових матчах проти різних грандів українського та іноземного футболу.
Саме тому фанати зі Львова масово поїхали на матч до Івано-Франківська. Може, збоку це виглядає трохи наївно, але Semperfidelis чекали пробудження гравців із летаргічного сну, в якому ті проводять матчі Прем’єр-ліги – одна перемога у дев’яти матчах, чотири нічиї та чотири поразки. А головне, чекали пробудження отого карпатівського духу, що тіло рве до бою, який не один раз допомагав долати значно сильніші команди і цілком заслужено вносив львівський клуб до графи «Гроза авторитетів».
Ці очікування мали підстави не тільки з огляду на повернення додому багатьох карпатівських «блудних синів», яких ще кілька років тому уболівальники носили на руках. Це трохи довша історія, бо після відходу Кононова жоден з його наступників навіть близько не підійшов до тих результатів та до того рівня гри, який показували «Карпати» під батутою білоруського коуча.
Чаша терпіння наповнювалася поволі, але невпинно: краплями невиразних матчів, регулярного балансуванням над прірвою, від падіння у яку рятували інші команди чи зміни у регламенті проведення футбольної першості. Такими ж краплями ставали зміни тренерів, які відбувалися з такою швидкістю, що Ігор Йовічевіч небезпідставно вважається аксакалом серед колег – він пробув на ці посаді аж півтора року.
Ще однією краплею стало й звільнення Олега Дулуба, який зміг втримати команду у вищому дивізіоні та міг якщо створити не нове білоруське диво на Полтві, то бодай відновити команду з характером, на яку стомилися чекати вболівальники. А минулого літа промінь надії у вигляді аргентинсько-іспанської команди в менеджменті дуже швидко згас, бо не було ані гри, ані команди.
Отож, фаєри на полі після другого голу та крики «ганьба!» були цілком очікуваними. Особливо після домашнього розгрому від «Вереса». Мало того, що цей клуб фінансує львівський бізнесмен Богдан Копитко, то ще й у складі рівнян чимало колишніх гравців львівського клубу, які з різних причин його залишили. І вишенька на торті – саме ці гравці й забивали «Карпатам».
Хоча ні, вишенькою стала реакція дружини капітана «Карпат» Ігоря Худоб’яка Ірини на те, що після матчу з «Вересом» фанати зняли футболки з гравців львівської команди.
За пораду «закрити свої писки і дружно забути дорогу на стадіон» десь в Італії чи Іспанії капітанова дружина стала би об’єктом справжнього полювання з боку фанатів і потім усе життя шкодувала би за свої слова, бо там б’ють і за менше.
Очевидно, що в кубковому матчі фани не дочекалися ні пробудження, ні відродження. Саме тому хук зліва у щелепу Федецькому від одного з надміру гарячих уболівальників в соцмережах сприймають як вияв справедливості до «звйозд» (так у чатах фанів називають гравців клубу). Хоча очевидно, що проблема не у Федецькому чи Худоб’якові. Як у старому анекдоті, заміна фіранок та меблів уже не допоможе. Не допоможе навіть виставлення на трансфер всієї команди, як робилося кілька років тому. Потрібне якесь радикальне хірургічне втручання у клубний організм. Питання тільки в тому, хто ж візьметься цю недугу визначити і де взяти такого вправного хірурга, щоб і заразу видалив, і пацієнта при здоров’ї залишив.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
