Середина лютого – особливий час, коли вже позаду різдвяний цикл свят, а люди сильно відчувають нестачу тепла, світла, любові та радості. Можливо, саме тому в Європі у цей період тривають карнавали. Нестача любові компенсується святом усіх закоханих – Днем святого Валентина.
А от нестачу тепла і світла може компенсувати свято Стрітення Господнього. Львів’яни купують свічки і прямують до храмів, щоб отримати особливі ласки і благодаті цього святкового дня. Свято це неперехідне, має сталу дату – 40 день після Різдва Христового і 32 день після Обрізання Господнього. За давнім звичаєм, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожного новонародженого первістка чоловічої статі батьки мусили віднести до Єрусалимського храму на посвяту Господові.
Марія і Йосиф у покорі виконали припис закону: понесли дитя в храм і принесли в жертву дві горлиці (Лк 2:23). Там їх зустрів старий Симеон, який чекав цього моменту все своє життя. А жив він дуже довго – аж три століття, і Господь ніяк не хотів забрати його до себе. На своєму довгому віку старець багато чого бачив, був праведником і від Духа Святого мав пророцтво, що зможе померти лише тоді, коли побачить Сина Божого. В той день, коли він зустріне істинного Спасителя, його душа покине тіло і вирушить до раю.
Тож Симеон, побачивши родину з немовлям, одразу зрозумів, що це і є найголовніша подія його життя. Взяв дитину на руки, підняв над головою та проголосив Спасителем роду людського. Тепер він міг одержати вічний спокій: «Бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло на просвіту поганів і на славу народу твого Ізраїля» (Лк 2-29-32).
Другою особою, яка зустріла Ісуса в храмі, була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки. Вона бачила цю зустріч і стала свідком пророцтва, яке справдилося зі старцем Симеоном, після чого пішла розповісти людям про це. Зробивши все згідно з законом Господнім, Марія та Йосиф повернулися до Назарета, в Галилею.
Історія ця направду дивовижна. Народження, зустріч, смерть, спасіння – цілий екзистенційний цикл в одній миті, і декому довелося чекати цього аж 300 років.
Стрітенська свічка – окрема історія. Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства в освячення свічок, які називали громничними (стрітенськими). Освячують їх у церкві разом із освяченням води, відтак їх обов’язково треба запалити і нести до додому. Стрітенську свічку вважають оберегом впродовж цілого року. Такі свічки за повір’ям мають виняткову силу: оберігають оселю від грози, бурі, різних природних лих, а членів родини від лихого ока, хвороб та всякої біди.
Тепер свічка є незамінною річчю не лише, коли відключають світло, а й під час повітряної тривоги. Коли запалюєш стрітенську свічку, в помешканні стає світліше, легше й безпечніше. Вона є символом свята Стрітення.
Стрітення – це зустріч, зустріч людини з Богом. Львів може похвалитися тим, що має храми, названі на честь Стрітення Господнього.
Розповім про той, що на вулиці Винниченка, 30А. Цікавим є факт, що цей храм має «брата близнюка» в Італії, у самому Римі. Фасад храму Санта-Сусанна (архітектор – Карло Мадерно) послужив зразком для проєкту костелу у Львові, автором якого став архітектор, також італієць, Джованні Баттиста Джизлені. Храм Стрітення є яскравим зразком італійського бароко. Через два роки після розробки проєкту, в 1644-ому, почалося його будівництво під керівництвом Яна Годного. Спочатку храм був присвячений Матері Божій Лоретанській.
Церква Стрітення Господнього у Львові
Лорето – місто в Італії, де є будиночок Діви Марії, який свого часу перевезли зі Святої Землі хрестоносці. Це дуже відомий завдяки чудам християнський санктуарій, місце паломництва та прощ. Люди з усього світу мріють там побувати. Відомий як Святий дім Богородиці Лоретанської.
У XVII столітті землею, де зараз стоїть львівський храм, володіли батьки славнозвісного польського короля Яна ІІІ Собеського – Яків Собеський та його дружина Софія-Теофілія Данилович. Вони дали цю землю під будівництво отцеві Феліціяну з Ордену кармелітів босих, свій маєток, територію між сучасними вулицями Винниченка, Кривоноса, Гуцульська та Лисенка. Ба більше, зобов’язалися своїм коштом спорудити там костел. Фундаційну грамоту завірив сам Папа Римський Урбан VIII.
Спочатку був зведений дерев’яний храм із дзвіницею. В жовтні 1648 року кармеліти покинули Львів через загрозу козацько-татарського нападу. В 1655 році споруда зазнала значних руйнувань. Під час нападу війська монахині, які ще залишалися тут, урятувалися втечею, і після смутних часів почалася відбудова храму завдяки жертводавцям, особливо Констанції Казанківській, котра склала велику пожертву – 20 000 злотих .
У 1673 – 1676 роках через нову загрозу турецького нападу кармеліти знову покидали Львів, переїжджаючи до Варшави.
Наступна відбудова храму припала на 1683 – 1685 роки. За неї взявся сам король Ян ІІІ Собеський, покликавши на допомогу Томаша Дубінського. Справа зрушила з місця, храм рік за роком набував краси та величі.
Будівництво костелу завершили в 1692 році та освятили в присутності Яна ІІІ Собеського, але знову почалася війна і тривала облога.
У 1704 році монастирський комплекс захопили війська шведського короля Карла ХІІ, облаштувавши там склад. У 1715-ому в монастирі розмістилася римо-католицька семінарія. Наприкінці ХVIII століття в храмі спалахнула пожежа, яка знищила автентичний інтер’єр.
Відтак будівля стояла занедбаною, і аж у 1840 році Львівський архиєпископ Франц Піштяк взявся за її відновлення. Через два роки храм добудували і знову освятили. Він отримав назву на честь свята Стрітення Господнього.
У 1890 році в семінарії облаштували каплицю, яку впродовж 1929 – 1938 років розписував Ян-Генрик Розен. Каплиця ця заслуговує на окрему увагу. Це диво, помножене на диво, діамант, який мало хто бачив із львів’ян. Її так і називають – каплиця Розена.
У 1927 році в храмі Стрітення відбулося коронування ікони Матері Божої Неустанної Помочі, яку спеціально для цього привезли з Рима. Золоту корону освятив Папа Лев ХІІІ. Після Другої світової війни її вивезли до Кракова.
У 1942 році під час окупації храмову споруду використовували як німецький військовий шпиталь, однак семінарія не переставала діяти.
У 1970 році радянська влада віддала приміщення храму Львівському обласному центру якості, метрології та стандартизації.
У 1998-ому костел взяла під опіку УГКЦ. А каплиця Розена з 2009 року перебуває під опікою римо-католиків.
Це напевно найбільш екуменічний храм Львова, де можуть молитися християни різних конфесій, храм, де можна втратити відчуття простору й часу, перенестися в інший вимір – вимір, який можна назвати стрітенням, зустріччю людини з Богом.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
