Із 13-го на 14 січня українці звично святкують Старий Новий рік, готують страви, щедрують та відтворюють давні традиції.

Цього дня наші предки започаткували традицію водити «Меланку». Дівчата обирали найкращу з-поміж себе і одягали її «молодою» у вінок, стрічки та намисто. Друга з дівчат убиралася за молодого (жупан, шапка, шаровари, чоботи) й звалася Василем. На Меланки ходили також і парубоцькі гурти. Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходили – щедрували під вікном. Хлопці в масках висловлювали добрі побажання, веселили піснями, танцями, жартівливими сценками. Окрім того, цього дня відбувалося «водіння кози».

Водіння кози за рисунком 1883 року, Вікіпедія

Також у Щедрий вечір обов’язково щедрують. Щедрівками вітають одне одного зі святами й бажають багатого року. Таким чином 13-го січня в переддень Нового року закликали в дім добробут та врожай.

До речі, використання в обрядах маски кози відоме багатьом слов’янським і неслов’янським народам.

Різдвяно-новорічний обряд «Коза» цікавий як як старовинне ритуальне дійство, в якому поєднувалися магія, спів, музика, драматичні елементи, танці. Його основу становила календарна пісня «Го-го-го, коза» із сюжетним танцем-пантомімою ряджених виконавців.

Роль кози виконував молодий хлопець, одягнений у кожух навиворіт. У руках він носив примітивне опудало тварини, вирізане з дерева, в якого випалювалися ніздрі, а замість очей були блискучі бляшки чи ґудзики. Голова «кози» оснащувалася рухомою нижньою щелепою з борідкою. На роги «козі» могли чіпляти дзвіночок і прикрашати їх різнокольоровими стрічками.

У 19 столітті маска трансформувалась у комічний образ «кози-дівчини», який підкреслювали за допомогою плахти, намиста, кольорових стрічок. Треба було розіграти традиційну виставу в кожній хаті, адже за повір’ям це обіцяло господарям щастя і добробут.

На останній стадії свого існування обряд «Коза» втратив первісне магічне значення і перетворився на пародійно-гумористичну народну виставу. Сюжет драматичного дійства доповнювали новими епізодами.