фото надане Оленою Козловою

фото надане Оленою Козловою

Єдиний інструмент — ти сам(а). Олена Козлова про саморозвиток, ІТ-бізнес та успіх

2699 0
«Найголовніше — це пізнати себе, розуміти свою правдиву ціль. Якщо вона справжня, якщо вона дійсно тобі потрібна, тоді ти знайдеш, як її реалізувати, і віднайдеш сили та підтримку на шляху реалізації».

Як знайти своє місце у світі технологій, який динамічно змінюється, чи можна вважати успішною домогосподарку із трьома дітьми, чому немає нічого неможливого, та чому важливо мати національну ідею, у межах проєкту «Час жінок» Tvoemisto.tv розповіла СЕО спеціалізованої ІТ-компанії PLVision Олена Козлова.

Ви єдина у Львові жінка, яка співзаснувала і очолює успішну ІТ-компанію. Чи стикались у зв’язку з цим зі стереотипами про жінок і чоловіків?

Стереотипи в головах інших людей — це їхні проблеми, а у твоїй голові — твої проблеми. Усе залежить від того, які ти ставиш собі цілі і ях їх досягаєш. Це головне. Так, історично жінки мали менше прав за чоловіків. І досі є багато статистики — про нижчі зарплати для менеджерів-жінок в порівнянні з такою ж посадою менеджера-чоловіка, зокрема. Така нерівність існує. І що тепер? У нашій країні на законодавчому рівні права жінок і чоловіків рівні. Є певні традиції, які часто обмежують. Але якщо акцентувати увагу на реакціях інший людей, це тебе зупинятиме. А навіщо тобі це? Не звертай на це уваги. У кожного своя родинна історія, своє виховання, свій досвід і свої приклади для наслідування. Ми всі різні, і переконувати один одного немає сенсу — кожен іде своїм шляхом. І тут постає головне запитання: а в тебе цей шлях визначений? Ціль осмислена?

Читайте також: Нерівна оплата праці чоловіків і жінок — це архаїзм

Ви, мабуть, росли в оточенні, що вас завжди підтримувало?

Навпаки. У мене батько — військовий. Коли першою народилась я, дівчинка, це не було таким великим святом, як пізніше було народження мого брата — спадкоємця прізвища. Мені в дитинстві постійно окреслювали моє майбутнє здебільшого в районі кухні і з реалізацією кількістю дітей. Мої батьки — хороші люди, але зі своєю непростою історією життя. Вони планували моє майбутнє виходячи з власного досвіду, який був дуже непростий. Тоді був час жорсткого виживання.

То як ви вийшли із цього кола?

Навколо тебе відбувається багато всього, але тільки ти модеруєш, як це сприймати. Кожну подію можна сприймати як фактаж, з яким можна і треба працювати, або як можливість, або як ризик. А можна те ж саме сприйняти як фатум, що притиснув і поламав тебе на все життя, і шансів змінити бодай щось просто нема. Але ж подія насправді та сама. Різниця лише в твоєму ставленні.

Найголовніше — це пізнати себе, розуміти свою правдиву ціль. Якщо вона справжня, якщо вона дійсно тобі потрібна, тоді ти знайдеш, як її реалізувати, і віднайдеш сили та підтримку на шляху реалізації.

А як дізнатись, що ціль — справжня?

Якщо людина розказує, що дуже-дуже хоче чогось, я одразу питаю, що вона для цього зробила. Якщо нічого, то це просто розмова. Лише дії показують, наскільки сильно людина чогось хоче. Щойно людина щось вирішує — не жінка, не чоловік, а людина, — навколо неї з’являються інші, яким ця ціль теж цікава та важлива. А ті, хто забирає час та фокус, є тягарем, — поступово та неухильно зникають з її оточення.

Читайте також: Ярина Бойчук: Треба навчитися вимикати сумніви та страх

Як ви визначаєте успішність?

Успішність кожної людини залежить від того, наскільки вона осмислила себе, задоволена собою та прийняла себе у відповідності до того, чого вона прагне. Материнство — це теж один зі способів успішної реалізації жінки. Ростити дітей — це велика робота, сповнена ризиків і несподіванок. Немає гарантії, що ти прочитаєш 150 сторінок певної книжки, виконаєш усі поради — і за 20 років отримаєш здорову, задоволену, щасливу дитину. Це велика можливість спроб та помилок і налагодження стосунків з дитиною — окремою від тебе особистістю. Якщо ти осмислено реалізувала цей проєкт, то хіба це не успіх?

Успіх у роботі — на будь-якій посаді в будь-якій професії — вимірюється ще тим, скільки задоволення від неї ти отримуєш. Біля профі завжди утворюється чудова аура професійності: чи це випікання хліба, чи будь-що інше. Коли ти вклав у роботу часточку себе і народився продукт — це успіх. Я хотіла бути менеджеркою, інші люди мають інші бажання. Якщо вони усвідомлені, продумані та адекватні, і людина їх поступово досягає — вона стає успішною. У нас багато успішних людей, але поняття успіху, як на мене, дещо викривлене: якщо ти власник топової IT-компанії — ти успішний, а якщо ти хороший маркетолог або матір трьох дітей — ні. Але це неправда. Головне — досягати успіху і удосконалюватися у тому, чого ти насправді хочеш. Це і є успіх. А решта — обмеження в головах. Можливості зараз є для всього.

За першою освітою ви — фінансистка. Чому обрали таку професію і як прийшли в ІТ?

Фінансисткою я стала через традиційні погляди моїх батьків. Я дуже любила інформатику, перемагала в олімпіадах з неї, але ІТ-галузі тоді ще не існувало. Та й мама казала, що така освіта — не для дівчинки, а фінансист завжди потрібен. Тоді я не змогла донести свою думку і переконати батьків. Ми домовились: коли я здобуду фінансову освіту, то робитиму все, що хочу.

Я хочу звернутись до батьків. Шановні батьки! Технології розвиваються стрімко, і ви не в змозі передбачити, які професії будуть затребувані через п’ять, а тим більше — через 10 років. Дайте своїм дітям можливість брати відповідальність за себе і помилятися. Це не смертельно. Їм однозначно доведеться вчитися і перекваліфіковуватися кілька разів за життя. Будьте до цього готові і підтримайте їх.

Читайте також: Я рада, що була криза. Як у Львові стилістка першою в Україні підбирає одяг за архетипами

І що ви зробили після завершення навчання?

Мені знову не вдалося наполягти на своєму, бо ще під час навчання мене взяли на держслужбу. І я 9 років провела в державних установах на різних посадах. Державна служба — це суцільний фрейм, за який не вийдеш. Хоч я отримала там багато досвіду, мені було важко, і людям було зі мною важко. Тож настав момент, коли я просто прийшла і написала заяву на звільнення.

Що стало останньою краплею?

Я зрозуміла, що це не те, чим я хочу займатися у житті, і не те середовище, де хочу перебувати. Плюс, така робота  не забезпечує мені фінансової стабільності. Я забирала старшого сина з садочка, і він попросив банан. Я порахувала, що зможу купити йому банан тільки через два тижні: зарплата держслужбовця дуже стимулює вправлятися в плануванні сімейного бюджету. І я просто прийшла і написала заяву на звільнення.

Тоді подала оголошення в газету «Ваш магазин». Зміст був приблизно таким: «Я знаю і вмію багато, а якщо чогось не знаю, то через два місяці буду розбиратися навіть у ракетному паливі. Я з державної служби, але не бійтеся, я цілком нормальна людина». Написала, що можу взятись за фінанси, юриспруденцію, адміністрування, ведення проєктів і будь-які навколоорганізаційні речі. Знайшла роботу за п’ять днів. Якщо на державній службі у мене була зарплата 7 доларів (все життя буду пам’ятати ті купони), то тут відразу запропонували 150 (!). Це були дуже великі гроші! Перші місяці я навіть не знала, куди їх витратити. Працювати треба було багато, це була IT-компанія — аматорська, у трикімнатній квартирі. За півроку я все організувала: і фінанси, і реєстрацію, знайшла юридичний офіс. І тут мені стало нудно: я все зробила, і що далі?

Читайте також: В Україні я не знала диригенток. Оксана Линів про свій шлях до успіху

І що далі?

Прочитала книжечку про мануальне тестування. Залишилась на тій же роботі, але половину свого часу працювала як тестер. Згодом вже відповідала за цілий проєкт. Та мені знову стало нудно: я навчилась новому — це класно, і що? У мене так було скрізь: я взяла ділянку, розібралась — дайте мені ще щось. Наприклад, у казначействі побачила, як дівчата працюють вручну, і купила книжку «Visual Basic для чайників», написала просту програмку. Через три місяці в мене підрозділ робив за годину те, що раніше займало увесь день.

Я працювала в кількох IT-компаніях, у маркетингу, HR, фінансах, запускала продукти, допомагала готувати проєкти для отримання кредитів, писала бізнес-плани. З моєю допомогою стартували страусині ферми, пральні, почали вирощувати печериці. І я подумала: чому я не роблю це для себе? І почала шукати партнерів.

Уже саме в ІТ-галузі?

Я свідомо вибрала IT-галузь, бо розуміла, що вона буде рости і змінюватись. В IT багато розумних, освічених і різнопланових людей, i це теж було причиною зупинитися на цій галузі — це інший тип культури бізнесу. У мене було два варіанти партнерства, і я влаштувала перегони: ми вивчали бізнес-ідеї, і водночас я дивилася на ймовірних партнерів — чи зможу з ними працювати. Мотивація засновників може бути різною. Для когось власна компанія — це самозайнятість, для когось — творчість, гроші, слава чи влада, розвиток держави. Так я обрала партнерів — за спільними цінностями.

Читайте також: Хочу, щоб вони стали дорослими. Як Наталія Ліпська будує у Львові «космічний корабель» для онкохворих діток

Чим займається ваша компанія?

Наша компанія PLVision — спеціалізована, нішева. Ми є технологічними партнерами в області програмних рішень, надаємо сервіси з дослідження та розробки (R&D) програмного забезпечення продуктовим компаніям — лідерам мережевих технологій світу, створюємо інноваційні продукти. Також працюємо з виробниками промислового обладнання. Географія наших замовників — Північна Америка, Європа, Ізраїль.

Компанія заснована 2007 року, офіси є у Львові, Одесі та Кракові. Наша спеціалізація — програмне забезпечення під мережеві технологічні рішення (Computer Networking) та вбудовані системи (Embedded Systems). Зі стрімким поширенням таких трендів як 5G та Інтернет речей, наші знання та досвід затребувані як ніколи.Таких, як ми, нема не лише в Україні — наша вузька спеціалізація дозволяє нам вигравати складні проєкти, які трансформують індустрію мережевих технологій на світовому рівні. Ми горді цим, і не беремось за все підряд. Ми не для всіх — як для працівників, так і для замовників. Правильно чи неправильно — це наш вибір, мій і моєї команди.

Як це — бути керівницею ІТ-компанії? Як ви працюєте?

У нашій компанії найбільше ідей генерують люди, а не я. Я оцінюю цю ідею, чи вона підтримує досягнення загальної цілі компанії, і якщо так, то організовую її реалізацію. Іноді це божевільні на перший погляд ідеї. Одна наша менеджерка каже: «Знаєш, я працюю тут три роки, і перестала вважати будь-що неможливим. Тому що це без сенсу — якщо ми вирішимо, що нам це потрібно, все одно доведеться шукати шлях реалізації і втілювати». Підтягуються люди, яким також це цікаво, яким цікаво бути найкращими у світі, зробити щось таке, чого ніхто не робить. Брати на себе ризики, підійти до них свідомо і без запаморочення — непросто, але ми це робимо щодня.

Коли я читаю книжки або ходжу на виступи відомих людей, іноді виникає враження, що всі з дитячого садка стають безпомилковими підприємцями. А коли дізнаєшся про людину більше, то бачиш, що вона мільйон разів падала, але й мільйон разів підіймалася. Не робила з помилок висновок: «Я не здібний, мені не пощастило, Бог мене не любить, батьки  наполягли, менеджер мене недооцінив тощо». Пробую не один раз, а десять. Не десять, так сто. Зрозуміло, що раджуся, вивчаю релевантний досвід інших, вношу відповідні зміни і… продовжую. Тільки тоді і виходить. Усе залежить від власного ставлення — можна поплакати, і, може, це тобі допоможе. Але компанії — ні.

Читайте також: Just Уляна. Чому ми повинні вміти малювати чорні лінії на вітражному склі

Як шукаєте розв’язки?

По-різному. Коли не бачу варіантів, робимо з командою брейншторм, вивчаємо досвід інших. Вчасне отримання бізнес-освіти — це важливо і правильно. Окрім того, я ігротехнік у рефлексійній грі «Market battle», що дає свій розвиток. Це гра, що допомагає виробити критично важливі для бізнесу навички: як вивести продукт на ринок, як донести його цінність до клієнта, як взагалі спілкуватися з людьми, при тому пам'ятаючи про питання «навіщо?». За відгуками учасників, гра дає результат і для особистого просвітлення, і для створення ефективної команди, і загалом потужний заряд енергії.

Я — менторка, шукаю можливості розвитку себе і точно знаю, чого хочу. Якщо ти правильно сформулюєш свій запит у Всесвіт, то і в електричці біля тебе з’явиться сусід, який розкаже те, що не розказали на курсі MBA. Зараз я уже сама є запрошеною викладачкою Києво-Могилянської бізнес-школи.

Єдиний інструмент у житті — це ти сам(а), і ти можеш вплинути тільки на себе. Якщо тобі щось треба, то ти знайдеш можливість або навчити себе, або залучити допомогу.

Ви говорили про вибір оточення. Наскільки це важливо?

Оточення не те, що важливе, — воно визначальне. Люди, які кажуть «це зробив я, і тільки я», кажуть неправду. І це може призвести до того, що колись вони дійсно залишаться самі.

Де берете натхнення і наснагу?

Дорослі люди знають, як викликати натхнення. Я думаю, що рецепт у кожного свій. У мене це найбанальніша штука: беру воду, ходжу 2-3 години, вимикаю мозок, вмикаю музику, яка мені допомагає думати. Якщо цих 2-3 годин замало, треба добре поспати, помедитувати, виїхати в інше місце, піти на тренінг з будь-чого, порадитись, піти на концерт класичної музики. І тоді народжується ідея.

Читайте також: Коли він не з Марса, вона не з Венери, а обоє з Moon

А як розділяєте роботу і відпочинок?

Це прийшло не одразу. У мене був великий перегин на роботу, а це виснажливо і не конструктивно. Я вчилась відпочивати по суті, а не для галочки. Був момент, коли прийшла на концерт, на який чекала пів року, а думала про те, що буду робити завтра. Це сумно, коли ти не є тут і зараз.

Для відпочинку я використовую будь-який час, іноді мені достатньо навіть 15-30 хвилин — залежить від того, наскільки я маю відпочити. Вміння відпочити за 15 хвилин або пів дня — дуже важливе, бо ми не завжди можемо дозволити собі тривалу відпустку на 2-3 тижні. Зараз я практикую mindfulness. Це як філософія — підхід до життя, до їжі, до вибору в усьому. Не беру все — беру тільки те, що мені потрібно. Це та річ, яка навчила мене зупинятися, отримувати задоволення від моменту. Також читаю книжки, хоч це не так часто виходить. Зараз, до прикладу, одночасно читаю «Ukraїner. Країна зсередини», «Vegan Richa's. Indian Kitchen», «Скетчноутинг. Посібник із візуалізації ідей» Майка Роде, «Мистецтво війни» Сунь-дзи. Серед улюблених книг — притчі «Плоть і кістка дзен» Пола Репса. Люблю виставки сучасного мистецтва і джаз, рефлексійні ігри, а ще займаюсь менторством — допомагаю людям і сама вчусь від них. Також долучаюсь до проектів Аспен Інституту Київ. Це мій власний рецепт успіху, він не працює автоматом для інших — кожен має винайти свій.

Усі мої активності — це самопізнання та самовдосконалення. Я є і ціллю, і можливістю одночасно. Я сама є можливістю, щоб бути щасливою, щоб усі мої три сини виросли щасливими, успішними та здоровими, щоб бути успішною менеджеркою, громадянкою процвітаючої країни. Це означає, що я маю постійно вдосконалюватися. Отже, десь існують «велосипеди-тренажери» для цього. Вільного часу, як такого, у мене нема. Весь мій час розпланований під досягнення цілі. А ціль — це і є я, і все, що мені потрібно, щоб стати кращою версією себе.

Читайте також: Потрібно добре виховувати дітей — тоді будуть і жінки-лідерки, і чоловіки-лідери

Чим ще займаєтесь поза роботою?

Остання тема, якою я займаюсь — це національна ідентичність. У кожної людини є ціль, у кожної компанії є візія, а в кожної країни є чи повинна бути національна ідея. Можна рухатися осмисленим шляхом лише тоді, коли ти розумієш, куди ти хочеш рухатися.

Були і є плановані зусилля інших держав, у першу чергу Росії, аби ми надалі не ідентифікували себе як українці. Я не кажу про національність — я кажу про те, до якої групи я себе автоматично зараховую, які цінності сповідую. Нас багато відволікає від того, щоб люди почали думати: «А хто я? А навіщо я живу? А хто я за ідентичністю? Хто ці всі люди навколо мене? За що я готовий загинути?». Без відповідей на ці питання немає ідентичності. Є групи людей в різних регіонах України, які працюють над конкретними проєктами, щоб це викристалізувати та донести будь-якій людині, незалежно від освіти та достатку, мови і регіону.

Та більшість населення зайнята вирішенням побутових питань. Це не означає, що вони погані, — просто у них ці питання є, й інші їм не потрібні. Є спланована діяльність, щоб більшість людей так і не задумались. Увімкніть наш телевізор: танці, серіали на тему «йшов-йшов, 100 гривень знайшов» — вчитися не треба, працювати не треба, розуміти себе не треба. В усіх серіалах ніхто не робить ні спроб, ні помилок. Нав’язується патерн «сиди біля телевізора, пий пиво, жалійся на державу, сусіда, не роби нічого». Це сумно.

Саме тому молоді потрібно вміти відрізняти реальну реальність від реальності, створеної штучно, — сусідньою державою чи сусідом по парті. Нещодавно я читала студентам УКУ лекцію про критичне мислення і планую це робити і надалі, щоб допомагати розвивати це життєво необхідне вміння.

Яку велику ціль маєте у житті?

Хочу, щоб ця територія стала державою, а населення стало громадянами. На це потрібні час та системна робота. А що, сховатися під ковдру і сказати, що виходу нема? Як візія потрібна компанії, так і національна ідея — державі. І я готова надалі працювати в цьому напрямку.

Олександра Бодняк

Фото надані Оленою Козловою

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.

Що б ви робили, якби не боялись