Фото: chytomo.com
Як написала сама авторка, причиною для створення такого списку стало те, що в багатьох переліках української літератури немає «дійсно «знакових романів», які й хітами свого часу були («читалися-обговорювалися»), і вже й «залишилися» в літературі – справивши вплив на послідовників (а це гіперважливий критерій об’єктивної оцінки – чи книжка «дає потомство», чи була всього тільки «шумовою одноденкою»!)».
Читайте також: Що ви не знали про книги? 30 маловідомих фактів
«Не кажу, що це мої «улюблені книжки», – але те, що без них українська література доби Незалежности немислима, жодному сумніву не підлягає», – написала Оксана Забужко.
Павло Вольвач, «Кляса» – перший наш пострадянський «індастріел», який по-біблійному «породив» цілий жанр (через 15 років перевиданий – непоганий критерій значущости!);
Василь Кожелянко, «Дефіляда в Москві» – перший хіт «альтернативної історії» (між іншим, гостро актуалізований останніми історичними подіями!);
Євген Пашковський, «Осінь для ангела» – можете любити або ні, але всі 1990-ті в нас точилась літературна війна «Андрухович чи Пашковський?», і принцип «горе переможеним» у літературі не працює – бодай тому, що без Пашковського не було б і Ульяненка (хвалити Бога, хоч його не забули!);
Читайте також: 10 дитячих книжок про Україну для сімейного читання
Василь Шкляр, «Ключ» – ууу, яка була радість і надія на «інтелектуальний український детектив»! (ще «Я, зомбі» Л.Кононовича в цьому ряду йшов, але дуже нещасливо в часі «розминувся» з зиґзагами книговидавничого ринку);
Брати Капранови, «Кобзар-2000» – класика сучасного українського масліту, за наявністю чи відсутністю якої «в топі» можна безпомильно судити про того «топу» професійність;
Світлана Пиркало, «Зелена Маргарита» – гучний дебют «покоління українських креаклів», що надовго визначив його стилістику;
Леонід Кононович, «Тема для медитації» (про цей роман я говорила на лекції в одній зв’язці з «НепрОстими» Прохаська, але він заслуговує й на окрему розмову, і я щиро здивована, що досі ніхто з критиків не завважив того «великого перелому» 2002-2003-го – коли нова українська література, «набравши тіла», водночас через Прохаська й Кононовича заговорила, за Шевельовим, «власним українським голосом» — і цим, сама того не знаючи, на 5 років випередила головний європейський романний тренд, що тільки зараз стає мейнстрімом… а як ще додати, що того самого 2002-го я почала писати остаточний текст «Музею», то й геть цікаво наш сучасний «європейський профіль» вимальовується – за теорією відсилаю, знов-таки, до Шевельова, два обов’язкові есе з теми: «Від Коцюбинського до Росселіні, від Росселіні до Коцюбинського» та «Дон Кіхоти проміж нас («Народний Малахій» Жана Жіроду)», — а про «європейського Фортінбраса» після 2007 р. шукайте на відео лекції, коли його викладуть).
Читайте також: Що почитати? 80 найкращих українських книг останнього десятиліття
Ну й нарешті, бонусом, — хоч і не романи, але куди ж без них: Лесь Подерв’янський («Герой нашого часу») і Богдан Жолдак («Прощавай, суржику!») — батьки нашої «мовної революції» та української інтернет-літератури (вся вона — з їхньої «шинелі», і нема на те ради!).
Джерело: Читомо
Опублікував Ігор Саджениця
