Київ

Історія площі Лесі Українки в Києві: залізниця замість площі, тир замість будівлі ЦВК та як виникло Царське село

730 0
Площа Лесі Українки в Києві має досить давню історію, хоча її межі були визначені всього лише пів століття тому.

Навіщо і коли через площу проклали залізничну колію, що було на місці так званого Царського села, як був втрачений унікальний стрілецький тир, на місці якого тепер будівля ЦВК? Дигер та екскурсовод Кирило Степанець на прохання «Твого міста» розповідає історію площі.

Площа Лесі Українки в Печерському районі Києва розташована між вулицею Михайла Задніпровського, бульваром Лесі Українки і вулицею Генерала Алмазова. Колись ця місцина була перехрестям декількох ґрунтових доріг, потім належала до території Нової Печерської фортеці, але її поступово поглинула міська забудова.

Площа Лесі Українки в наш час. Фото Кирила Степанця

Дивлячись на безкінечний потік автівок, що на швидкості минають площу, важко повірити, що колись тут була товарна станція з величезними пакгаузами (закриті складські приміщення на залізничних станціях – Ред.) зі зброєю та боєприпасами.

Площа Лесі Українки первісно виникла як перехрестя доріг із Цитаделі фортеці навколо Києво-Печерської лаври, так званого Військового шляху та ще кількох ґрунтових доріг другорядного значення. Вона розташована на природному підвищенні в межиріччі Наводницької та Либідської долин і, по суті, є продовженням величезного Печерського плато – одного з найбільших пагорбів Києва. Неподалік від майбутньої площі тривалий час існувала так звана Васильківська рогатка, сучасною мовою – блокпост, який контролював виїзд із Києва в напрямку стародавнього містечка Васильків.

У 1810-их роках сюди перенесли в’язницю, що до цього була на місці сучасного Майдану Незалежності, а згодом і старий німецький цвинтар, що містився на території сучасної Бессарабської площі. Занедбана будівля Печерської в’язниці й досі існує серед багатоповерхівок Печерська, а от цвинтар забудований житлом.

Печерська вязниця. Фото Кирила Степанця, 2012 р.

Фактично на початку ХІХ століття територія сучасної площі Лесі Українки була околицею так званого Печерського форштадту, тобто поселення за межами фортеці. У той час територія укріплень на Печерську обмежувалася лаврою, яка була водночас і монастирем, і фортецею.

Через декілька десятиліть майбутня площа Лесі Українки ввійшла до території найбільшої у тогочасній Європі Нової Печерської фортеці. Цю територію перетнув земляний вал, що з’єднував дві оборонні вежі округлої форми. Ці споруди, як і згадана в’язниця, досі стоять на задвірках – обабіч площі Лесі Українки. В подальшому земляний вал був виритий, а на його місті зведений величезний стрілецький тир. Його огорожу оформили у вигляді середньовічних веж, які за формою дещо нагадували сумновідомий московський Кремль. Довжина огорожі становила 300 метрів, товщина стін сягала до шести метрів, що дозволяло вести тренувальний вогонь зі зброї різного калібру.

У 1897 році після переформування фортеці у низку тюрем та складів територія майбутньої площі Лесі Українки майже повністю була забудована приміщеннями для зберігання військових боєприпасів та зброї – цейхгаузами.

Під час Першої світової війни Київ став важливим прифронтовим пунктом. Звідси постачали зброю, живу силу і боєприпаси до лінії бойових дій. Також у Києві перебували цілі армії поранених у боях, тож виникла потреба підвести залізничне сполучення до одного з найбільших військових заводів міста – «Арсеналу» – для постачання зброї, а також відгалуження до госпіталю для транспортування поранених.

Окрім цього, поблизу площі облаштували товарну перевалочну станцію. В той же час за станцією для потреб фронту почалося будівництво Олексіївського інженерного училища, що в подальшому отримало назву Суворовського (у наш час – Богуна). Залізнична гілка діяла до 1957 року і сполучала «Арсенал» та станцію Київ 2 (нині Київ-Деміївський).

Бульвар Лесі Українки. Фото Кирила Степанця, 2014 р.

Після її демонтажу почалося прокладання нового бульвару, який отримав назву на честь поетеси Лесі Українки. Обабіч бульвару стрімко зростали будинки, зведені індустріальним методом за сучасними на той час технологіями. Тривалий час площу перетинала трамвайна колія, що вела до теперішнього ботанічного саду. Проєкт переоблаштування цієї ділянки на велику площу існував ще в середині 1930-их років, але реалізація його почалася аж у 1960-их.

Першою сучасною спорудою  на площі Лесі Українки став Будинок проєктних організацій. Період його будівництва охоплює 1960 – 1967 роки. Головний корпус, що виходить фасадом на площу, мав дев’ять поверхів, до нього прибудували два восьмиповерхові крила. Комплекс проєктних організацій може розмістити до 2000 фахівців-проєктувальників.

Наступним кроком стало будівництво декількох житлових будинків заввишки дев’ять поверхів, які фактично позначили кордони площі, що в 1965 році отримала офіційну назву – площа Лесі Українки. Частину невиразних «панельок» прикрасили монументальними панно на різну тематику, що збереглися донині. В них працювали відомі в радянський час магазини «Юний технік» і «Спорттовари».

Колектор Наводницького струмка, що протікав крізь територію «Монаха». Фото Кирила Степанця, 2012 р.

Однак ще тривалий час ця місцина мала дуже сильне нашарування провінційності. Відразу за нею починалася незабудована територія «Монаха» – колишнього лаврського саду, де працівники місцевих підприємств садили городину. Крізь нього протікав Старонаводницький струмок, який впадав у Дніпро поблизу сучасного моста Патона. Тепер він у колекторі. Звідси місцеві люди, переважно працівники тодішнього Суворовського училища, брали воду для поливання городів.

На деревах старого саду любили гніздитися пташки. В цілому місцина ця мала вигляд майже райської долини, звідти відкривалися чудові краєвиди Дніпра та Лівобережжя.

Памятник Лесі Українці. Фото Євгена Дерлеменка, 1973 р.

У 1973 році на краєчку «Монаха» звели пам’ятник Лесі Українці (скульпторка – Галина Кальченко, архітектор –  Анатолій Ігнащенко). Це п’ятиметрова бронзова постать на постаменті з красивого чорного лабрадориту. Радянська влада всіляко намагалася зробити з геніальної української поетеси свою ідеологічну союзницю, яка нібито боролася за комунізм. Варто зазначити, що на той час це був уже другий пам’ятник Лесі в Києві. Перший відкрили в 1965 році неподалік від Маріїнського палацу. На жаль, після початку щільної житлової забудови навколо площі Лесі Українки він просто загубився серед будинків.

Дуже цікавою є історія будівлі Центральної виборчої комісії України. Наприкінці 1970-их почалося варварське руйнування будівлі тиру, що на той момент вже фактично був пам’яткою архітектури. Будівельники спочатку обіцяли не нищити цю споруду, але потреби партії комуністів виявилися важливішими. Так на площі постала її сучасна домінанта – одинадцятиповерхова будівля облвиконкому і обласних партійних та комсомольських організацій. Невиразну й громіздку споруду прикрасили альмінським вапняком. Під нею вирили бункер для особистого складу. Тепер тут працює Центральна виборча комісія України.

Будівництво Центральної виборчої комісії України 

Наступним кроком у формуванні площі Лесі Українки стала забудова Наводницької долини. Спочатку тут планували облаштувати парк на місці згаданого «Монаха», натомість виріс багатоповерховий житловий масив, який кияни іронічно назвали Царським селом. Цікаво, що забудова цього терену триває. В одному з тутешніх будинків мешкав перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.

У 1985 році демонтували трамвайні колії, а через 12 років до площі Лесі Українки «дісталося» метро. 27 грудня 1997 року урочисто відкрили станцію Київського метрополітену «Печерська», яку тривалий час не могли закінчити через складність робіт. Приміром, для проміжного ескалаторного вестибюля посеред проїзної частини дороги довелося вирити величезний котлован із глибокою шахтою, крізь яку була змонтована конструкція. Ця шахта й донині прихована в цьому місці глибоко під асфальтом.

Кирило Степанець


ТЕГИ: київ

Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!