Сьогодні виповнюється 153 роки від дня народження митрополита Андрея Шептицького – одного з найвидатніших діячів в історії Української греко-католицької церкви та в історії України загалом. Він є зразковим прикладом, який можна подати, ілюструючи роль особистості в історії. Без неймовірної віри та енергії митрополита не було би УГКЦ в тому вигляді, якою вона є зараз. Однак його діяльність не обмежувалася суто церковними справами. Митрополит став справжнім провідником, пастирем галицьких українців і не менше енергії та часу вклав у те, щоби зробити їх освіченішими, мудрішими, показати їм дорогу до ліпшого життя, пише журналіст Тарас Базюк.

Без митрополита Шептицького важко уявити собі всю історію Галичини другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття. Він розбудував Українську греко-католицьку церкву до того вигляду та стану, в якому ми знаємо її тепер – вклав чимало праці передовсім у розвиток церковної освіти та становлення чернечих орденів. Саме завдяки його зусиллям з’явилися греко-католицькі семінарії у Перемишлі та тодішньому Станіславові, а семінарія у Львові перетворилася на богословську академію. На той час це був перший у Галичині вищий навчальний заклад, де без жодних обмежень та упереджень приймали українців. Також завдяки митрополиту постало Українське богословське наукове товариство, він був одним із засновників популярного журналу «Місіонер».

Читайте також: 13 маловідомих фактів про Андрея Шептицького

Саме стараннями митрополита Шептицького створено чернечий орден студитів, а на його запрошення в Галичину прибули монахи-редемптористи. З часом обидва ордени перетворилися на потужні духовні та наукові осередки.

Навіть заслання після того, як росіяни окупували Львів під час Першої світової війни, він сприйняв як шанс нести ідею унії на теренах Російської імперії і знайшов там прихильників.

Як пастир написав сотні послань до вірних, що стосувалися різних аспектів життя, бо вважав себе отцем, якому «нічого не є чуже, що синів, дітей єго обходить».

За саму лиш душпастирську діяльність митрополиту належиться місце серед найвидатніших керівників УГКЦ. Але він дбав про всі ділянки життя своєї пастви і львів’яни до цього часу можуть користати з багатьох закладів, що постали завдяки ініціативам митрополита. Це і народна лічниця, яка тепер носить ім’я свого фундатора, і Національний музей, у фондах якого зберігають чи одну з найбільших колекцій іконопису, і музей «Шевченківський гай», який виріс на теренах, подарованих Шептицьким монахам-студитам. А Богословська академія стала Українським католицьким університетом, де студенти опановують спеціальності, пов’язані не тільки зі богослов’ям.

Завдяки митрополиту постала художня школа одного із найвідоміших українських митців Олекси Новаківського, крім того, глава церкви фінансово підтримував низку обдарованих митців, зокрема, Модеста Сосенка та Осипа Куриласа.

Його різнобічна меценатська діяльність була неймовірно широкою: від фінансування притулків та стипендій для талановитої молоді до повернення Богородчанського іконостасу та подарунків єврейським дітям на Песах. передачі 4 тисяч власних книг для щойно створеної єпархіальної бібліотеки у Станіславові.

Дбав митрополит і про розвиток українського бізнесу. Він постійно закликав селян створювати кооперативи і підтримував їх через товариство «Дністер», до утворення якого був причетний. Стараннями митрополита також створили ще одну фінансову структуру, яка допомагала селянам-українцям -- Земельний банк у Львові.

Як депутат Галицького сейму Шептицький виступав там всього кілька разів і то лиш зі соціальних питань, бо мав тверде переконання, що священикам не личить публічно висловлювати свої політичні погляди.

Водночас, коли йшлося про долю рідного краю, він не вагався ні хвилини, щоби поїхати в європейські країни та вести переговори задля визнання української держави після Першої світової війни. За привітання з нагоди проголошення ЗУНР польська держава присудила йому два роки домашнього арешту, а діяльність задля визнання цієї держави в Європі обернулася тримісячним арештом у Познані. Однак це лише «квіточки» у порівнянні з тим, що страшного 1942 року митрополит пише послання «Не убий» і за його наказом у Львові та по всій Галичині переховують дітей львівських євреїв.

Він мав сміливість публічно звернутися до німецької влади із закликами зупинити винищення євреїв, а високих чинів, які приходили й просили стишити голос, просто висварив. Деякі історики кажуть, що Гіммлер хотів ув’язнити митрополита, але Ганс Франк переконав свого зверхника цього не робити, бо такий крок міг призвести до серйозної дестабілізації в Галичині.

Читайте також: Win-win Шептицького. Мирослав Маринович про митрополита і додану вартість

Митрополита критикували за життя, як він і передбачав. Одні за те, що відійшов від польського роду і «став» українцем, другі за те, що засудив Січинського, який убив намісника Галичини Потоцького. На нього ображалися молоді та радикальні націоналісти після того, як оунівці вбили директора української гімназії, колишнього січового стрільця Бабія. Йому закидали «прихильність» до Третього Рейху і не надали звання Праведника світу, хоча євреї в Україні визнали Шептицького та посадили в його честь дерево життя біля синагоги в Києві. Однак ніхто не зміг закинути йому нелюбові до людей і багаторічної праці задля їхнього духовного та матеріального добробуту.

Проте головна частина спадку митрополита – не в будівлях чи закладах. Найважливіше – це його віра та діяльність на розвиток всього галицького суспільства та його піднесення. Він хотів, щоби його паства була освіченою та моральною, бо без поєднання цих властивостей людина не буде повноцінною ні як християнин, ні як громадянин. А ще життя митрополита – це приклад служіння і праці: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою й невтомною працею любіть Україну».

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.