фото: Олександр Бистріков
Керівник Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк пояснює, чому три замки Львівщини, які перебувають у фактичному управлінні галереї, де-юре нічиї.
Як правило, про замки говорять люди, які є, з одного боку, абсолютно некомпетентними в цій темі. З другого, не мають жодного документа про правовий статус, про майновий статус і наміри, а тільки б’ються в груди й не бачать суті справи.
Прийшовши на посаду, я почав інвентаризацію не лише книг, картин та інших експонатів, але й будівель та земельних ділянок. Адже для того, щоб працювати, галерея повинна мати правові основи для користування будівлями та майном.
Зараз галерея має справу з кількома видами власності. Є приватна власність – музей Теодозії Бриж, розташований у приватній квартирі, за яку судяться її спадкоємці. Є державна – палацик Лозинського на вулиці Стефаника та кілька менших споруд, які є в нашій власності і на нашому балансі. Ще частина будівель – палац Потоцьких, наприклад – перебувають на балансі Львівської міської ради, але в нашому користуванні.
Читайте також: Концесія замку в Підгірцях: шанс на порятунок чи загроза?
Що ж до замків, то сучасних документів, які би встановлювали право власності на жоден із трьох замків – Олеський, Підгорецький та Золочівський – не існує. Були радянські документи з печатками, але тоді це була загальнонародна власність. Є акти виконкому з початку 90-х. Але зараз замки висять у повітрі – вже майже двадцять п’ять років.
Тому я не можу на законних підставах платити зарплатню персоналу цих замків, адже не маю договору оренди ні з обласною радою, ні з міською, ні з урядом чи фондом державного майна.
Розуміючи всю слизькість цієї ситуації, я написав до Львівської міської ради листа з пропозицією врегулювати наші правові відносини, визначивши, зокрема, на яких підставах музей перебуває у палаці Потоцьких. І місто, до його честі, за кілька тижнів уклало угоди про оренду низки об’єктів, що належать до його компетенції. У грудні минулого року зі Львовом усе було врегульовано.
Паралельно я звернувся до Львівської обласної ради з проханням укласти договори оренди, власне, на замки. Чому саме з обласною радою? Бо тоді вважалося, що замки перебувають на балансі ЛОДА в особі управління охорони культурної спадщини, вже два роки як розформованого. Й ці документи мали перелетіти у департамент архітектури та містобудування, але десь літали-літали та й розчинилися. Ба, більше, виявилося, що адміністрація не має жодної технічної документації на ці будівлі.
Читайте також: З Олеського замку зникли старовинні монети
Тоді я попросив обласну раду допомогти у виготовленні технічної документації й дати хоч якийсь статус цим об’єктам, аби ми могли укласти угоду про оренду. ЛОР надала 120 тисяч гривень для виготовлення технічних паспортів. Вони виготовлені, й тепер постає питання: в чию власність мають перейти замки?
І тут стався конфуз: обласна рада виготовила технічну документацію й тепер повинна передати з передати її або розпочати процес ставлення у державну власність. Потрібно знайти юридичні та фінансові механізми, аби владнати це питання. Умовно це може виглядати так: Львівська обласна рада передає документацію, а їй повертають ці кошти.
Я звертався до Міністра культури, й вони готові перейняти замки у власність. Галерея державна, і я як генеральний директор зацікавлений, щоб ці замки стали державними. Не розумію, звідки весь цей рейвах.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
