Tvoemisto.tv побувало в гуртожитку, де мешкає 400 внутрішньо переміщених осіб, та модульному містечку на майже стільки людей, щоб запитати про умови проживання і плани на майбутнє, а також з’ясувало, скільки ВПО прихистив Львів та як готується до зимового періоду.

У Львівській ОТГ станом на кінець вересня тимчасово проживають майже 110 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які приїхали з міст та сіл, де тривають бойові дії. Дехто з них зі своїх рідних домівок виїхав сім місяців тому, а є й такі, що приїхали сюди лише зараз. Ці люди місяцями сиділи в підвалах і не мали змоги вибратися. Деякі, втікаючи та рятуючись, шукали прихисток у Польщі, Німеччині, Італії, Іспанії, але бути там не змогли – тягнуло додому, навіть незважаючи на те, що тут ще не закінчилася війна.

«З вікон дме, треба утепляти»

Десята ранку. Вулиця Тернопільська, 8. Ще донедавна це місце стояло пусткою, а зараз тут людно: у частково заселеній дев’ятиповерхівці мешкають трохи більше ніж 400 людей, майже всі з Донбасу. 

Біля під’їзду цього гуртожитку досить гамірно. Допиваючи каву, голосно про щось говорять двоє жінок. В однієї на руках маленький собака, друга тримає собаку на повідку. Розмовляють російською, але після того, як я привіталася, перейшли на українську.

Оля з Мирнограда, що на Донеччині, до Львова приїхала ще у березні. Спочатку майже місяць жила в одному з навчальних закладів, відтак перебралася сюди. Евакуювалася з донькою, сестрою, її двома дітьми, двома собаками і котом. До речі, свого йоркширського тер’єра напередодні повномасштабної війни взяла з притулку. Залишити там напризволяще не змогла. Винайняти усім квартиру не вистачає грошей, та й із тваринами беруть неохоче.

П’ятеро людей і троє тварин живуть в одній кімнаті площею 16 квадратних метрів. Кажуть, не тісно. І взагалі їм ще пощастило – на поверсі є душ, туалети, газова плита, холодильник, мікрохвильова піч. Як з’ясувалося, так є далеко не у всіх…

Жінка розповідає, як тут опинилася і що сподівається на повернення додому. Наразі це неможливо, бо тривають обстріли.

«Зараз там ситуація жахлива. Може бути 11 прильотів за один раз. Моя мама залишилася там, час до часу зідзвонюємося. Будинок наш ще стоїть, тому, як закінчиться війна, сподіваємося повернутися», – розповідає Оля, додаючи, що у своєму рідному місті вона 12 років пропрацювала на шахті, а тут роботи знайти не може. Зареєструвалася в центрі зайнятості.

Наразі у кімнаті тепло, каже, хоча переживає, як буде взимку, чи буде опалення.

Із під’їзду на вулицю просто в халаті вийшла ще одна жінка. В одній руці у рудоволосої 31-річної Юлі горнятко з кавою, у другій повідець для французького бульдога. Жінка разом із восьмирічною донькою та чоловіком жила в Токмаку Запорізької області. Там залишився її 66-річний батько. Виїжджати не захотів.

Жінка розповідає, що коли почалася повномасштабна війна, вона була на роботі в Києві. Удома залишилися чоловік і донька. Певний час вони перебували в окупації і вибралися звідти 18 березня. До Львова приїхали у червні. До того часу Юля з донькою побувала в Німеччині, Португалії, Польщі, але ніде не могла зостатися, хотіла додому – до чоловіка і батька. Чоловіка спочатку призвали, згодом комісували.

У Львові жінка трохи орієнтується – три роки тому працювала на одному заводі. Каже, що тому й переїхала сюди. Спочатку жили в школі, але перед новим навчальним роком прибулих почали розселяти. Дізналися про гуртожиток, де мешкає чимало таких, як вони.

Минулого тижня Юля поїхала в Запоріжжя, планувала забрати батька, але так і не добралася, бо через обстріли нікого не впускають. Добу просиділа у знайомої з Енергодара.

«Через те, що були сильні обстріли, я налякалася і повернулася. Там дуже страшно. Проїжджала всі ті місця, де бомбили. Жах словами не передати», – каже вона.

Її донька вчиться у третьому класі онлайн. Хоча школа на окупованій території, все навчання провадять українською. 

Жінка зараз без роботи, ходить на курси манікюру. Каже, в гуртожитку є на кому практикуватися. Дуже переживає, що Запоріжжя анексоване, тож невідомо, що буде з її будинком.

«Якщо раніше ще можна було проскочити, то тепер там буде кордон», – додає співрозмовниця.

Дарія, адміністраторка гуртожитку, також із числа ВПО. До Львова разом із 88-річною тіткою та собакою приїхала 5 березня із Салтівки – харківського житлового масиву. Після двох тижнів перебування в підвалі, безперервних вибухів вирішила, що пора втікати. На збір речей було три хвилини, взяла лише найнеобхідніше. Куди потрапить, не знала. На вокзалі ходила між перонами, дивилася напрямки, питала, чи візьмуть зі собакою. Пощастило, що сіла на потяг до Львова. 

«Цей гуртожиток – як світ у світі, тут є свої внутрішні порядки. Зранку люди збираються випити кави, вигуляти собак, просто поговорити. По черзі всі прибирають, допомагають одні одним. За гуртожиток не платять, тож мусять дотримуватися всіх умов проживання», – розповідає Дарія.

Будівля велика – на дев’ять поверхів. З одного боку заселені п’ять, з другого – сім. На кожному поверсі по два блоки, у кожному з них по вісім кімнат. Загалом тут мешкає близько 400 людей з Донбасу, Херсонської, Запорізької, Миколаївської областей, Харківщини. Більшість становлять жінки і діти. Останніх майже 110, вони різного віку: від кількамісячних до 16-річних. В одній із кімнат мешкає сім’я, що має семеро дітей. Також є люди з інвалідністю, паралімпієць.

Коменданткою Дарія стала, як признається сама, спонтанно. Приїхавши до Львова 5 березня, 7-го вже допомагала в гуртожитку розчищати кімнати.

Доповнює її львів’янка Світлана, яка тут з перших днів. Гуртожиток «запрацював» 1 березня. Жінка від початку повномасштабної війни вдень волонтерила на «Арені Львів», а ввечері поверталася додому, на Новий Львів. Розуміла, що переселенців стає щораз більше і що їх потрібно кудись поселяти.

«Гуртожиток, який побудували ще в 1973 році, належить торгово-економічній академії. Роками стояв пусткою. Один бік не був заселений близько чотирьох років, другий – сім. Тож виникла думка взяти його для ВПО. Домовилися з ректором академії, він дав ключі, а далі все закрутилося: під’єднали воду, почали робити ремонт у туалетах, душових, розчищати кімнати та приймати людей», – розповідає вона. Дарія зустрічала переселенців, поселяла їх, видавала постіль, годувала. Часто необхідні речі приносили небайдужі містяни – посуд, ковдри, подушки.

Загалом Світлана і Дарія мають ще двох помічників-чоловіків, які більше співпрацюють з містом, шукають спонсорів. Місто грошей не виділяє, всі роботи й закупівлі здійснюють благодійні фонди.

«Міська влада провела труби до гуртожитку, перевірила систему опалення, заповнила її водою. Дуже сподіваємося, що взимку тут буде тепло. Місто «зауважило» нас наприкінці червня – на початку липня, тож переживаємо, чи підключать нам опалення, хто за нього буде платити», – пояснює Світлана.

У кімнатах гуртожитку заборонено вмикати електрообігрівачі, але через те, що вікна старі, прогнилі, часто без скла, тепло «втікає». Також тут не вистачає плит для приготування їжі. Наразі лише на кількох поверхах є електроплити на дві конфорки. Раз у день мешканці по черзі готують тут перші страви. Після повідомлення в телеграм-групу гуртожитку: «Доброго ранку, в їдальні готова їжа. Смачного!» кожен може прийти зі своєю тарілкою і набрати якоїсь страви. Сьогодні тут борщ і гороховий суп. Дарія розповідає, що жінки часто збираються й печуть пироги з яблуками, капустою.

Тут є дві дитячі кімнати для малюків і для старших, де можна провести онлайн-уроки або почитати книжку. В коридорах диванчики і телевізор.

На кількох поверхах є пральки, а також обладнана невелика кухня, у якій стоять плита і холодильник, встановлений бойлер.

На кухню заходить старша пані з Донецької області. Каже, що приїхала сюди з донькою, зятем, двома внуками і котом. На умови не нарікає.

На одному з блоків, що на четвертому поверсі, на підлозі загального коридору розстелений килим, і двері в душ відрізняються від інших: не білі й обдерті, як решта, а зроблені «під дерево». Дарія каже, що це чоловіки, які тут живуть, десь їх знайшли і поставили.

На горішніх поверхах ще триває ремонт, щоб можна було прийняти щонайбільше людей. Тут уже є нові санвузли, але ще не прибрано.

Помітно, що стіни коридорів та кімнати давно потребують ремонту. Але Дарія на це реагує спокійно: «Та хіба це проблема? Все зробимо, підлатаємо, застелимо лінолеумом. Головне зараз поміняти або утеплити вікна. Більшість із них встановлені ще у 1973 році».

Штрафників, як каже адміністраторка, серед мешканців немає, але дехто вже має кілька попереджень через вживання алкоголю і сварки.

«Всі люди різні, у кожного свій характер, звички. На кожному зібранні мешканців намагаюся просити, аби вони були одне до одного терплячіші, обережніші у висловлюваннях, м’якші, толерантніші», – пояснює співрозмовниця.

Наразі в гуртожитку людям не вистачає постільної білизни, а також кухонного  начиння, електроплит і сантехніки.

«Через дощі та холод у кімнаті вогко»

352 людини – стільки переселенців мешкає у 88 модульних будиночках, розміщених у Стрийському парку. Будиночки, кімнати або, як їх ще називають, секції поділені та три сектори – А, В і С. Тимчасовий прихисток у містечку отримали люди з Луганської, Донецької та Херсонської областей. Хтось поселився тут ще у квітні, а хтось пізніше.

У секторі В зустрічаємося з адміністратором Олегом. Він тут працює майже від початку розгортання модульного містечка, стежить за порядком, чистотою, вирішує нагальні проблеми мешканців.

Каже, що в цьому секторі 25 кімнат. По периметру облаштовані душові кабіни й санвузли. Кухня трохи далі, одна на всі сектори. Там же ж і пральня.

Кімнати невеликі, як правило, розраховані на чотирьох осіб, але в одній мешкає жінка із шістьма дітьми.

Вересень і початок жовтня у Львові видалися дощові, тож у будиночках трохи прохолодно і вогко. Електрообігрівач, який є у кожній кімнаті, вмикають переважно на ніч.

Зі своєї кімнати, переступаючи через калюжі, прямує в душову Ірина з Сєвєродонецька. Розповідає, що приїхала сюди з чоловіком та 88-річною мамою ще в квітні. Коли у лютому в її рідному місті почалися обстріли, спочатку ховалися в підвалі, потім поїхали на дачу, бо думали, що там буде спокійніше. Але вибухи не припинялися, не було ні води, ні газу, ні світла. Їжу готували на вогнищі. Одного разу біля її чоловіка, який ішов з відрами води, розірвалася міна. Осколки з ноги виймали самотужки.

У модульному містечку троє пенсіонерів – Ірина, її чоловік та мама – живуть в одній кімнаті. Трохи затісно, але краще, аніж на підлозі в спортзалі.

«Спочатку нас поселили в спортзалі Львівської політехніки. На підлозі, застеленій карематами, в одному приміщенні спало 60 людей. То краще вже тут, на ліжках», – зазначає вона.

Через постійні дощі в їхній кімнаті калюжі, вогко і неприємно, на стінах конденсат. Під матрацом також інколи мокро, бо нема вентиляції.

Жінка відчиняє двері до своєї кімнати. Місця справді небагато – два двоповерхові ліжка, невелика шафа. На підлозі щось схоже на матраци. Під вікном стоїть обігрівач, заставлений речами.

Люди переживають, як зимуватимуть. Ірина чула, що звідси їх планують переселити у комфортніше модульне містечко. Жінка вже має в кімнаті кілька коробок, щоби скласти речі.

«Знаю лише те, що сама прочитала в засобах масової інформації: ніби переселять нас на Сихів, у нове і тепліше приміщення. Що це буде двоповерховий будинок на 40 кімнат», – каже вона.

Надворі дощ і мряка. На прогулянку вийшла Юля з чоловіком Владом та двома маленькими дітьми – два роки і 10 місяців. Маючи в руках горішки, вони йдуть годувати білочок у парку. Жінка з Мар’їнки, що на Донбасі, чоловік – з Одеси. Там залишився їхній старший син-студент.

До Львова сім’я приїхала 16 березня, у модульне містечко переселилася наприкінці травня.

«Тут більш-менш нормально. Найгірше, що немає умов для дітей. Бігати щоразу з ними в душ чи туалет – проблема, тож купаємо їх у ванночці в кімнаті. Кухня також досить далеко, в кімнаті нічого готувати не можна. Добре, що молодша дитина на грудному вигодовуванні. Під вагончиком у нас вода. На ніч вмикаємо обігрівач, без нього замерзли б», – нарікає жінка.

Коли можна буде звідси переїхати, також не знає, а винаймати квартиру у Львові дорого. Чоловік шукає роботу. Він уміє класти плитку, встановлювати сантехніку. Найгірше, що не має інструментів, тому шукає бригаду.

Життя в містечку, попри дощову погоду, вирує. Жінки у халатах ходять зі сковорідками й баняками. Раніше раз на день мешканців цього містечка годували у їдальні Українського католицького університету. Тепер раз на день, в обід, їм привозять їжу на місце. Сніданок і вечерю кожен готує собі сам.

Їдальня, яка мала б умістити понад 300 людей, досить мала: на всіх – чотири конфорки і три великі чайники.

Готують і прибирають тут по черзі. Близько восьмої години ранку воду у великих чайниках гріють чергові. Кожен виходить зі своєї кімнат з горнятком по кип’яток для кави або чаю. Відтак ті, що мають дітей або йдуть на роботу, готують на кухні сніданок.

Курці виходять за межі містечка. Ввечері люди збираються, обговорюють день, але з настанням комендантської години всі розходяться.

Перуть тут також по черзі. На всіх є п’ять пральних машин і стільки ж сушарок. Ірина розповідає, що люди з кожної кімнати можуть прати двічі на тиждень. Стільки ж разів сушити речі. Якщо вони за певний час не висохли, доводиться все одно забирати.

Жінки кажуть, що там, звідки вони приїхали, ситуація жахлива, вцілілих будинків майже не залишилося, та все одно мають надію на повернення.

«Дуже хочемо додому. Сьогодні вночі я прокинулася, переглянула старі фото в телефоні і сплакалася», – признається Ірина.

Наталя з Харкова втікала до Львова з чоловіком і двома дітьми – 10 і 16 років. Дівчата школярки, чоловік воює. Приїхавши сюди у квітні, він одразу пішов у військкомат. Спочатку не брали. До війська потрапив, коли звернувся вчетверте. У складі однієї з львівських бригад приїде сюди на ротацію. Тож, відповідно, сім’я тут, виїжджати не планує.

Людям, які тут мешкають, вистачає одягу, засобів гігієни, продуктів. Але вогкість лякає найбільше.

Для поселення потрібні нові приміщення

Як зазначили Тvoemisto.tv у Львівській обласній військовій адміністрації, станом на 30 вересня, на Львівщині поселили 108 430 внутрішньо переміщених осіб. З них 10 771 людина тимчасово мешкає в закладах державної та комунальної власності. У Львові тимчасовий прихисток знайшли 4644 людини, решта розмістилася в районах – Дрогобицькому (24 306), Золочівському (11 369), Самбірському (10 295), Стрийському (21 584), Червоноградському (14 417), Яворівському (5764). Загалом, за даними Єдиної інформаційної бази даних про ВПО, Львівщина прихистила понад 251 609 ВПО (75 480 – діти), з них 108 117 поселилися у Львові (28 569 – діти).

Зі слів начальника управління соціального захисту міськради Ігоря Кобрина, від початку повномасштабної війни Львів не припиняє пошуку місць для прихистку людей, незважаючи на те, чи це комунальні, громадські, а чи релігійні організації.

«Щодо модульних містечок, то там поставлять нові контейнери. Вони будуть іншого типу, і люди матимуть змогу проживати там узимку. Зокрема, в планах переселити людей зі Стрийського парку на Сихів», – зазначив він, але не уточнив, коли це відбудеться.

Ігор Кобрин запевняє, що у Львові тривають пошуки приміщень наявних гуртожитків, гостелів для розміщення переселенців. Зараз таких є 49. А в березні та квітні було 500.

Голова Сихівської райдержадміністрації Галина Гладяк каже, що в їхньому районі за весь час повномасштабної війни зареєстровано 26 тисяч ВПО. Зараз тут тимчасово проживають не всі, бо частина виїхали за кордон, а частина винайняла приватне житло.

Чимало переселенців отримали тимчасове житло в гуртожитку від Львівської комерційної академії, що на вулиці Тернопільська.

З її слів, останні кілька років гуртожиток цей не функціонував, потребує ремонту, але там все одно живуть ВПО.

«Він понад три роки не функціонував. Торгово-економічна академія хотіла його реконструювати, тож студентів переселили в інші об’єкти. Але з початком війни все ж прийняли рішення про поселення. Цей гуртожиток найбільше пристосований до проживання, бо в ньому є кімнати блочного типу», – каже голова Сихівської РДА.

А оскільки академія – приватна установа, то щоб місто могло вкладати гроші, треба зважити на певні юридичні моменти.

«Цього тижня мають фіналізувати договір про оренду цього гуртожитку. Коли місто його орендує, то здійснить ремонт і доселить ВПО. Верхні поверхи будівлі ще не заселені. У літній період там провели воду, відновили систему опалення. В планах відремонтувати приміщення, виконати сантехнічні роботи», – пояснює Галина Гладяк.

Крім гуртожитків та модульних містечок, прихисток для родин військовослужбовців, а також вдів і дітей-сиріт воїнів облаштують в Народному домі у Великих Грибовичах, що неподалік Львова.

Як розповів у коментарі директор департаменту міської агломерації ЛМР Юрій Лукашевський, у цьому приміщенні зможуть мешкати 80 осіб. На двох поверхах заплановано по сім-вісім кімнат, розрахованих на чотири ліжка.

У будинку є 15 кімнат різної площі та одне велике приміщення, де можна влаштувати місце для відпочинку, їдальню та кухню.

«Готуємо прихисток насамперед для військовослужбовців, тих, що в ТРО, але з числа внутрішньо переміщених осіб. Такі люди в першій категорії ризику і не можуть зараз звернутися з приводу надання житла там, звідки родом, адже ці території, як правило, окуповані. Загалом тут житимуть люди з Харкова, Краматорська, Херсона», – каже Юрій Лукашевський.

Народний дім у Великих Грибовичах є довгобудом. Ще до повномасштабного вторгнення росії його планували закінчити і здати. Але війна змінила плани.

«Будівля готова на 90-95 відсотків. Залишилося поставити сантехніку, підключити опалення,виконати незначні внутрішні роботи. Це буде свого роду великий гостел і хороший варіант для проживання ВПО. Заселити людей у Народний дім зможемо не пізніше кінця листопада, тобто перезимувати їм буде де», – додає він.

Кошти для закінчення ремонту в кімнатах, встановлення санвузлів, душових кабін, облаштування кухні, закупівлі ліжок та інших меблів дало німецьке товариство міжнародної допомоги GIZ. Загалом 120 тисяч євро, також спільно з Інститутом міста, залучили для закупівлі необхідних речей, матраців, побутової техніки. Все необхідне у Народному домі вже є. Щодо опалення ведуть перемовини з Мальтійською службою допомоги, але, за твердженням Юрія Лукашевського, це ще не фіналізоване.

Після закінчення війни та перемоги Народному дому повернуть його функцію:

«Це буде Народний дім. Можливо, деякі кімнати все ж таки залишаться, і в майбутньому це може стати одним із варіантів муніципального гостелу, де матимуть змогу перебувати, переночувати групи дітей, проводити репетиції, виступати», – каже він.

З його слів, минулого тижня на сесії ЛМР депутати прийняли ухвалу щодо отримання гранта міжнародної інституції, яка передбачає виділення до п’яти мільйонів доларів на облаштування різних приміщень для ВПО.

Ольга Шведа

Фото Івана Станіславського

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.