Tvoemisto.tv розпочинає новий спецпроект «Переселені війною». Це – інтерв’ю, репортажі та нариси, в основі яких – історії людей, котрі вимушені шукати притулку далеко від дому, а також тих, хто допомагає їм у цьому. Наша мета – розказати правду про переселенців, проблеми та труднощі, з якими вони зіткнулись у Львові, а також спільними зусиллями подумати над тим, як їх вирішити.

Олег Коляса є представником Громадського сектору Майдану, він координує поселення біженців у Львові з того часу, відколи вони вперше почали приїжджати до нашого міста. Tvoemisto.tv вирішило дізнатися скільки переселенців насправді переїхало на Львівщину, де та в яких умовах вони живуть, з якими проблемами стикаються, та як ставляться до так званих внутрішніх переселенців самі львів’яни.

- Скільки переселенців є зараз у Львові та області? Наскільки офіційні дані розбігаються з неофіційними?

- На Львівщині є близько 20 тис. біженців. У Львові тисяч 10-12. Це дані неофіційні. Велика частина біженців не реєструються через те, що бояться. У Львові живуть люди, у яких залишилися там цілі цехи і їх шукають ватажки ДНР. Біженці говорять про випадки, коли їхні знайомі в Харкові реєструвалися і потім до них дзвонили з ДНР, говорили: «Ми знаємо, що ти там. У тебе будуть проблеми». Тому люди не реєструються, бо не довірять державним структурам. Вони живуть на приватних квартирах і не мають стосунку до держави. Багато їх в курортних містах -  Трускавці, Дрогобичі, Бориславі. Ті біженці, які офіційно реєструються – це середній або нижчий клас і їм нема що втрачати.

 

 

- Хто приїжджає сюди?

- До Львова їдуть патріотично налаштовані люди з проукраїнською позицією і, на превеликий жаль, їх тут дуже дискредитують. Під виглядом біженців можуть приїжджати люди з кримінальним минулим, деякі дізнаються, що тут «халява» і хочуть нажитися. Зараз у Львові, як мінімум, 2-3 таких людей бігають по місту під виглядом біженців, але вони не з Донецька, а з центральної України, з Одеси.

Проблема в тому, що немає в державі налагодженої системи співпраці. Люди приїжджають сюди, але ми не знаємо, хто вони, чим займаються. Міліція не має технічної можливості детально це перевірити, СБУ теж.

У готелі «Катерина», де ми поселяємо біженців, живуть зараз 70 людей. Ми з ними постійно спілкуємося, і знаємо, що, наприклад, 50 людей можна розселяти по квартирах. Ми за них ручаємося. Кримських татар поселяли на квартири без будь-яких проблем. А от з людьми з Донбасу вже було складно.

Сюди майже не їдуть чоловіки. У нас був чоловік, який мав четверо дітей. Йому кричали: «Йди воювати!», він піде на фронт, його вб’ють, хто чотирьох дітей буде годувати? Держава? У нього там все пропало, він туди не вернеться вже. Я розчарований ставленням місцевих жителів до біженців Сходу.

- З яким проблемами найчастіше стикаються переселенці?

- Найбільша проблема, з якою стикаються біженці у Львові – житло. Реально Львів і область можуть прийняти дуже багато людей – є міжвідомчі гуртожитки, є земля, на якій можна щось побудувати. Іноземні європейські фонди готові допомагати – будувати і давати кошти, але вони це роблять тільки через державу. Якщо би держава виділяла землю, можна було б побудувати житло і здавати біженцям на два роки, припустимо, за 500 гривень. Після 2 років вони виселяються, а будинок залишається в комунальній власності. Там можна селити, наприклад, вчителів. Місто не витрачає на це жодної копійки, окрім підведення комунікацій.

Ми ходили шукали квартиру одному знайомому з Луганська. Шукали тижнів два чи три, люди відкривали паспорт, дивилися прописку і закривали. З 10 власників лише один погодився дати в оренду йому квартиру.

- Тобто, те що львів’яни не хочуть здавати квартири біженцям – це правда?

Це більше, ніж правда, це проблема. Причому дуже дурну славу роблять маклери. Вони «наганяють» ціну на квартири, намагаються подорожче її продати, мовляв, ви нічого дешевшого не знайдете. Піднімають за оренду плату і наживаються самі. Оренда двокімнатної квартири зараз коштує 2500 – 3000 грн. Це людині треба заплатити 5000 одразу, щоб розрахуватися з маклером. Звідки такі гроші можна взяти? З кримськими татарами було легше, ми зробили оголошення на радіо і телебаченні і у нас з’явилося стільки пропозицій! Кримських татар було 10, а квартир – 90.

 

 

- У яких умовах живуть переселенці?

- В різних, часто їх селять в санаторії, є жахливі приміщення, які майже не опалюються, є цілком нормальні. Як кому вдалося поселитися. У готелі, наприклад, біженці мають холодну і гарячу воду, але харчуються за свій рахунок. Частина татар живе в гуртожитках академії управління в Брюховичах. Я не знаю якогось місця у Львові, де вони живуть централізовано. Спочатку допомога львів’ян була просто колосальна - вони поселяли біженців у себе, допомагали з орендою житла. Є біженці, що купили нерухомість у місті. Я знаю двох кримчан, які приїхали сюди з шаленим капіталом. У них бізнес в Криму, але повертатися працювати на росіян вони не збираються.

- Чи готові вони їхати жити в райони, села?

- З районів приїжджали до нас і просили влаштувати їх у Львові, бо роботу в містечках нереально знайти. Для них не проблема поїхати жити в район, але питання в працевлаштуванні. Де там роботу знайдеш? Раніше вони працювали на городах, але сезон закінчився. Вони приїхали до Львова, працюють прибиральниками.

- На яку роботу у Львові можуть претендувати переселенці?

- Офіційно працевлаштовано відсотків 15, якщо не менше, тому що відсутність документів не дозволяє їм працевлаштуватися. Якщо людина не звільнилася з попереднього місця роботи, не взяла трудову книжку, вона не може тут офіційно влаштуватися на роботу. Людина, наприклад, держслужбовець, працювала у в'язниці, має звання, у неї рідкісна професія, її тут беруть з руками і ногами. Але вона не може влаштуватися офіційно на роботу, тому що трудова її лежить там. А щоб забрати документ, треба їхати в ДНР. Який вихід? А чиновники кажуть – виселяйте їх з готелів, нехай працюють і шукають житло. І це проблеми? з якими люди зараз стикаються – вони речі схопили і побігли, бо будинок бомбили.

Неофіційно працює відсотків 30-40 максимум. Працюють на різних роботах. За професією працюють 5-6%. Реально у Львові дуже важко знайти роботу. Люди шукають роботу і місяць, і два. Більшість людей приїжджають з дітьми, а діти - це певний графік. Переважно це матері з дітьми. Чоловіки або залишились там, або воюють. Вони пішли на фронт, а відправили сім’ї сюди, бо надіються, що тут Галичина, патріоти. А тут виявляється зовсім не патріоти. Їм кажуть – ідіть працювати, а в садочку говорять – забирайте дітей о четвертій годині, бо садочки перевантажені. Вони викручуються так, що жінки по черзі дивляться за дітьми. Але ж роботодавець хоче, щоб людина працювала постійно.

- Чи готові ці люди працювати за наші зарплати, адже у себе дома вони могли заробляти набагато більше?

- У нас шахтарів немає, переважно у Львові інтелігенція – вчителі, лікарі. Вони згідні працювати за 2-3 тисячі на будь-якій роботі, яка дає можливість заробити якісь гроші. Звісно за 500 – 1000 грн вони працювати не будуть, бо ці гроші підуть їм на проїзд. З власного досвіду знаю, що вони годять на будь-яку роботу – офіціант, помічник кухаря – вони шукають місце, щоб хоча б десь зачепитися.

 

- Як роботодавці ставляться до біженців?

- У них є стереотип, що вони будуть красти, бо вони так навчені. І що вони попрацюють і підуть, тож нема змісту їх брати, це тимчасові робітники. І в Києві і у Львові не люблять донецьких. Їх вважають хамовитими, наглими, непатріотами, які за найменшої нагоди будуть красти, бо крав Янукович, а вони такого вибрали. Мій знайомий, який поїхав працювати на південь в Миколаїв, розповідав, що він там найпопулярніший сантехнік, його замовляють «віпи», бо знову ж таки є стереотип, що він з Галичини не курить, не п’є, ходить в церкву, і чесний, не краде. Хоча ми знаємо, що тут теж є не зовсім порядні люди.

- Наскільки влада йде назустріч переселенцям і допомагає вирішувати їхні проблеми? 

- Якщо говорити про чиновників нижчої та середньої ланки, то вони стараються, але проблема в тому, що нефункціональна верхня ланка. Доходить до банального - держава дає відшкодування, але нам надсилають документи, які не відповідають реаліям. Наприклад, жило у нас 150 татар. Надіслали нам документи на відшкодування. Людина має написати заяву на проживання. Вона прожила 4 місяці і виїхала, живе у Франції як біженець. Як її зараз знайти, щоб вона мені написала заяву? Дехто повернувся в Крим. Сконтактуватися з ними реально, але потрібна нотаріально завірена копія паспорта, а нотаріуси там нічого не завіряють. Виходить, людина жила 4 місяці, але ми за неї кошти не отримали. Зараз надсилають нові таблиці, які теж нереально заповнити. Механізми дуже недосконалі, а з боку чиновників ставлення таке «напівпофігістичного» стану. Низова ланка, яка зустрічається з тими людьми, вона старається, бо розуміє, що люди в страшній ситуації. Якщо ми беремо вище – люди неадекватно сприймають ситуацію, вони не розуміють масштабів того, що відбувається.

Окрім того, за законом вони не біженці, а внутрішньо переміщені особи. Ці люди не мають прав біженців, вони не мають жодних прав, у юридичному плані вони опиняються поза законом. Біженці - це переселенці з іншої  території. Якщо ми називаємо їх біженцями, то визнаємо, що ця територія не наша, не українська.

- Яка різниця між переселенцями з Криму і з Донецька?

- Між людьми немає різниці, у ставленні до них є. Всі вони нормальні адекватні люди. Аферисти трапляються і з кримськими татарами, і з донецькими. З кримських теж були люди, які пробували «качати права». Коли ми їм купували квитки, вони казали: «А ми хочемо СВ». Ми про це не говоримо, тому що це одиничні випадки, навіщо це піднімати? Є завжди відсоток неадекватних людей. Але про це ніхто не говорив, бо не вигідно, бо татари патріоти. А зараз про донецьких говорять погане, бо це тренд роздутий і треба очорнити біженців.

До кримських татар ставляться добре, до східняків - погано. Татари підтримали Україну, вони не пускали росіян, до останнього були з Україною, виїхали, коли прийшли росіяни. Їх всі розуміють. А  щодо донецьких, всі бачили по телевізору, що вони плювати і гнали українські війська. Татари ж так не робили. Відповідно є різниця. Але це необгрунтовано. Скрізь є таке бидло, як і в нас. Сюди не їдуть ті, хто їде в Харків, Дніпропетровськ. Сюди не їде люмпен-пролетаріат, він боїться до Львова їхати, для них це дуже далеко і у них теж спрацьовують стереотипи.

Пригадуєте історію, що гуляла інтернетом про відкритий ноутбук? Ми пробували знайти корені, не знайшли – немає людини, яка це написала. «Хто вам розказував?» – «Вуйко, стрийко, кума, братова». Все чим закінчилося розслідування – «мені знайомі розказали», але показати людину ніхто не міг.

- Кому це вигідно?

- Росії вигідно, тому що це далі розколює Україну. Якщо ми проженемо біженців, вони або підуть в Росію, або підуть воювати. У них два варіанти. А з Росії вони все одно повернуться, коли війна закінчиться. І неважко здогадатися з яким настроєм. У нас був журналіст «Al Jazeera», який сказав: «Ви дуже добру справу робите, бо ви маєте можливість їх перекодувати, і даремно ваші люди відмовляються це робити».

- Які плани у біженців з Донбасу, Криму? Чи планують вони повертатися додому?

- Як хто – хто каже, що більше не вернеться, бо вони не зможуть з цим жити і бачити людей, які стріляли. Є ті, хто хоче вернутися, бо мають нерухомість, бізнес. Є навіть такі, які вже повернулися додому. Багато з них зараз працюють волонтерами. Допомагають українській армії. Йдеться про зміни у свідомості. Звичайно, у них були проросійські задатки, але те, що вони тут побачили, як до них люди поставилися, їх змінило. Як подяку вони допомагають 80 бригаді зі Львова.

Більшість людей з Донбасу хочуть повернутися. Вони мають нерухомість, бо це інтелігенція, а не голий-босий люмпен. Ці люди досягли певного статусу. Вони виїжджають, закривають квартири і просять сусідів, щоб вони дивилися за помешканням. Сусіди мовчать, кажуть, що люди там живуть, але пішли кудись. Бо є небезпека, що цю квартиру прийдуть, відкриють і повиносять все, що там є. 90% людей з Донецька сподіваються, що повернуться додому.

Не збирають повертатися ІТ-шники, вони тут дуже швидко роботу знайшли. Тут для них «супер-середовище, який Донецьк, ми більше не хочемо». Середній клас хоче повертатися.

Щодо кримчан, багато продають своє житло там. Татарам подобається Львів, він їм близький по ментальності і вони кажуть, що навряд чи найближчим часом повернуться додому. Якщо Крим стане нашим, вони готові вертатися, і вони відчувають, що коли Крим стане українським, він стане татарським. До того він не був таким. І це буде великий плюс, тому що назавжди відрубає сепаратистські тенденції місцевого «руского міра».

- Ви сказали, що серед переселенців є багато дітей. Чи ходять вони в садочки, школи?

- З садочками колосальна проблема – одні беруть, інші не беруть. Люди возять дітей по 3-4 км в садочок, бо поблизу все зайнято. А дітей багато – відсотків 30-40. З школами немає жодних проблем, міська рада все вирішує, дітей беруть у будь-яку школу. А з садочками реально проблема. Правда, нам йдуть назустріч. Відколи ми поселяємо біженців, коли зверталися до міської ради з проханням влаштувати в садочок дитину, нам завжди допомагали.

- Наскільки переселенці змінюють Львів? У культурному, економічному плані?

- У такій кількості, в якій вони до нас приїжджають, загрози зміни міста немає. З позитивного – стадіон «Арена Львів». Чим погано, що зараз там грає «Шахтар»? Донедавна стадіон стояв незадіяний і мав багато боргів. Крім того, відкрили кілька закладів кримсько-татарської кухні. Це доповнює місто. Тобто біженці можуть доповнити місто, але не змінити, лише урізноманітнити.

Щодо ринку праці, це буде видно до весни. Наскільки я знаю, капітал прийшов до Львова і досить непоганий, і з Криму, і з Донецька. Просто цей капітал поки не поспішає інвестуватися. Частина вже зайшла до нас, це кримський капітал, зайшла і працює. І це не 1 млн доларів.

Відсотків 10 активно купують у Львові нерухомість. Дорожчання оренди житла – це теж вплив біженців. На ринку оренди донедавна була нестача житла. Зараз це вже трохи виправилося.

 

 

- Чи багато волонтерів у Львові допомагають біженцям?

Їх майже немає. Люди вже втомилися. Є серйозна нестача у волонтерах, особливо в таких організаціях як «Кримська Хвиля», «Крим SOS».

- Чим можуть допомогти пересічні львів’яни?

Потрібне житло. Якщо львів’яни можуть безпосередньо здати житло, щоб не довелося платити маклерам, буде дуже добре. Люди готові знімати квартири, платити за оренду, тільки вони не готові викласти за місяць таку велику суму, щоб заплатити маклерам. Завжди є потреба в теплих речах. Дехто, наприклад, приїхав взагалі без речей.

- Куди приносити ці речі?

«Кримська Хвиля», вул. Крива Липа, 8. Вони займаються збором.

 

Автор: Христина Петрик

Фото: Олександра Чернова

Проект "Переселені війною" реалізовується спільно порталом tvoemisto.tv та громадською організацією "Свобода слова"