У Кракові – адміністративному центрі Малопольського воєводства та найбільш популярному місті Польщі серед туристів українські мітинги відбуваються двічі на день. Юля Сидоришина серед тих, хто їх організовує.

Tvoemisto.tv розпочинає проект про українців у Польщі. Хтось опинився тут, втікаючи від війни, хтось поїхав на навчання чи роботу ще до повномаштабного вторгнення. Усіх наших героїнь об’єднює небайдужість до рідної країни, активна позиція та щонайголовніше – вони допомагають Україні перемогти.  

Тато

«Ми не відразу дізналися, що він воює. Мама не хотіла казати нам, щоби ми не переживали», – розповідає Юля. День, у який відбулася наша розмова, видався сонячним, спекотним попри те, що на календарі вересень. 

Однак Юля все ще живе у лютому 2023-го, коли загинув її батько: «Він пішов воювати добровольцем через чотири місяці після початку повномасштабного вторгнення. Мав 52 роки та 115 кілограмів ваги. У військкоматі йому відмовляли двічі, але, нарешті, взяли. Опинився на Донецькому напрямку. Туди, де він перебував, було нереально відправляти передачі. Я на той час уже чотири місяці допомагала з постачанням різних речей іншим підрозділам, які ми купували за гроші, зібрані на організованих нами акціях».

Коли батько загинув, дівчина лежала в лікарні після операції з видалення каміння в нирках. Не говорила мамі про це, щоби не тривожити ще більше. Сестра Юлі, яка також живе у Кракові, взяла телефон і почула від мами: «Дівчата, нам треба зараз увімкнути камеру. Маю вам дещо сказати».

«Думала, мама сваритиметься через те, що я в лікарні, а їй про це нічого не сказала, але почула, що… тато загинув. Попри те, що лікарі відраджували мене від поїздки, нікого не слухала і вирушила до Києва попрощатися з ним», – згадує дівчина.

На війні Юлин батько так схуд, що коли після його загибелі родина отримала документи, які засвідчували смерть, у них було сказано «чоловік худорлявої статури».

«Нехай і холод, і вітри…»

Юля – киянка. Опинилася в Кракові за рік до початку повномасштабного вторгнення, здобуває фах економіста в Яґеллонському університеті. І коли почалася війна, стала співзасновницею щоденних акцій у Кракові. Відчувала, що може взяти на себе більшу відповідальність. Саме вона й організувала юридичне оформлення збірок, поставивши свій підпис у відповідних документах.

Мітинги в Кракові відбуваються двічі на день – з 12:00 до 14:00 та з 19:00 до 20:00 за будь-якої погоди.

«Коли були сильні морози, працівники ресторану, що неподалік, виносили нам теплий чай у горнятках», – каже Юля.

Коли вона починала організовувати мітинги, не бачила в середмісті Кракова інших активістів, тому дуже здивувалася, зустрівши одного дня гурт старших жіночок на сусідній вулиці. Подружилися, об’єднали зусилля, тим паче, що на ту частину мітингу, яка починається о 12:00, приходять саме ці українки, підтримують, так би мовити, вогник: 

«Серед тих, що постійно приходять на мітинги, є жінка, у якої воює син. Окрім нього, в неї ще четверо неповнолітніх дітей, які зараз із нею в Польщі. Я просто в захваті від неї, усім про неї розповідаю, не уявляю, звідки вона бере сили на таку активність».

Команда, яка організовує мітинги, збирає гроші на тепловізори, теплий одяг, інші, дрібніші потреби військовиків, вирішила допомагати підрозділам, у яких серед бійців є рідні та близькі краківських українців, котрих вони знають особисто.

Запитуючи про те, як реагують містяни на таку їхню активність, дізнаюся, що, попри велетенську підтримку жителів Кракова, яка відчувається дотепер, організатори згаданих акцій мають ідеологічних опонентів, котрі виступають проти підтримки українців польським урядом. Ініціатива, до якої належать переважно старші жінки, називається «16 postulatów»: «У мене таке враження, що їх мотивує жадібність. Вони апелюють до того, що влада фінансує українців занадто щедро, у той час як у них дуже малі пенсії».

«Скриночники», загорнуті в прапори

«Сьогодні 562-й день війни», – каже Юля, а я думаю про те, що сама після 500-го перестала ці дні рахувати, однак розумію, що коли організовуєш акції щодня, без вихідних, то це вже й не дивно, робиш це мимохіть.

Пригадую, як одного разу, опинившись у вихідний день в Кракові, випадково долучилася до такої акції. Вона відбувалася з особливим надривом, те, що я побачила, мене дуже вразило: коли учасники акції закликали робити пожертви перехожих іноземців, кидати в скриньку гроші, з’явилися підлітки, загорнуті в українські прапори, з прозорими пластиковими боксами, на що організаторка акції почала просити їх піти геть. Однак вони залишилися і почали записувати відео на свої телефони.

«Я називаю їх «скриночники». Ми не можемо нічого з ними зробити, поліція та місцева влада стверджують, що їхня діяльність законна. Натомість ми провели своє розслідування і з’ясували, що гроші, які вони збирають, не надходять в Україну. Так «працюють» неповнолітні, часто з неблагополучних родин, які мають довідки про те, що батьки дозволяють їм займатися такою справою. Але я вважаю, що ці довідки підроблені, бо не думаю, що тато чи мама, будучи при тямі, підпишуться під таким. Ці діти вживають спиртне і наркотики, і одного разу один із них облаяв перехожого, цей інцидент певний час обговорювали. Ми навіть спробували «переїхати» з нашим мітингом подалі від площі Ринок, але це не допомогло – вони «переїхали» також. У них є куратори і менеджери, ці діти не лише так заробляють на життя, але й отримують соціалізацію, якої потребують. Їхній менеджмент навіть інколи організовує їм спільне дозвілля. Всі ці факти підтвердив мені хлопець, який працював «скриночником», а зараз ходить на наші акції. Він був неповнолітнім, і це був його єдиний легальний спосіб заробити собі на життя. Але як тільки йому виповнилося 18-ть, він знайшов роботу і долучився до нас». 

Юлія запевняє, що думає над тим, щоби звернутися в консульство, хоча розуміє, що в консула є важливіші справи.

Річ у тім, що проблема ця комплексна: така організація не одна, їх багато. Якщо заборонити одну, на її місці з’явиться друга. Поляки вже не ведуться на цих підлітків, а іноземці, які не знають нюансів, охоче наповнюють готівкою прозорі скриньки загорнутих в українські прапори дітей.

«Нас дуже підтримують білоруси, ті, що виходили на протести в своїй країні в 2020 році. В окремі дні їх на наших акціях навіть більше, ніж українців, – стверджує Юля. – Група білоруських активісток у день, коли підірвали Каховську ГЕС, влаштувала гепенінг під російським консульством: зробила з пап’є-маше макет ГЕС, розмістивши його таким чином, щоби він став перешкодою на шляху перехожих і працівників консульства, щоб вони не могли його обійти чи переступити, не звернувши уваги».

Ми вдячні

«А ще ми в межах своїх щоденних акцій ходимо під консульства США та Німеччини, щоби подякувати за ту допомогу, яку вони надають Україні, і попросити про ту, якої ще потребуємо», – каже вона. 

На моє запитання, як вдається підтримувати стабільність таких акцій, коли війна затягується на невизначений термін і багатьох із тих, що планували повернутися, але вирішили залишитися, захопили буденні справи – як знайти роботу, влаштувати дітей у школу чи садок, Юля відповідає, що головне робити бодай щось, не картаючи себе за те, що зробив мало.

«Я теж часом не маю ні сили, ні настрою йти на акцію. У мене немає дітей, тому люди, які їх мають, але продовжують робити щось поза побутом, для мене героїні. Коли не можеш фізично приходити на акції, розповідай про них у соціальних мережах, може, це прочитає хтось, хто ніколи на них не був, навіть не чув, але почує і прийде. Якщо маєш роботу – намагайся донатити. Навіть уподобайка під дописом, пов’язаним із діяльністю на користь України, це краще, ніж нічого. Сьогодні немає недостатніх дій – кожна дія достатня!» – наголошує співрозмовниця.

Текст – Ліана Абрамова. 

Фото надала героїня, колаж – Дмитро Тарадайка

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.