Приходять і поляки. Як українка організувала плетіння сіток у Варшаві
Ми хотіли знайти центр допомоги нашим військовим, але змушені були створити його самі
Я прибула до Варшави в пошуках роботи, оскільки компанія, де я працювала, збанкрутувала, а я залишилася без засобів для існування. Так я опинилася серед поляків, яких раніше не знала. Це були знайомі друзів знайомих, і через місяць я вже знайшла роботу. Орендувала кімнату і почала самостійне життя.
Почавши життя у Польщі, я одночасно почала працювати з психологом. У мене з’явилися сили й натхнення на те, щоби долучитися до якоїсь волонтерської ініціативи. Хотіла долучитися до чогось, що допомагало б саме військовим, і дуже здивувалася, коли нічого для себе не знайшла. Це розчарувало мене, я не могла зрозуміти, чому в місті, куди через повномасштабну війну переїхала, де, окрім мене, було багато українців, не існувало жодного центру допомоги нашим військовим. Були різні гуманітарні організації, які надавали допомогу, але не було жодного центру, який спеціалізувався б на такій допомозі військовим. Тому, коли до мене долучилося багато людей, які також хотіли щось робити, але не було готового місця для них, ми з однодумцями вирішили створити власну онлайн-спільноту. Хотіли знайти уже влаштований центр допомоги військовим, але змушені були організувати його самі. Такі події допомогли мені зрозуміти, що ми не мусимо шукати готові варіанти, що є багато інших шляхів.
Підтримуємо ініціативу власним коштом
Насправді мені було досить легко розпочати цей проєкт. Уже за тиждень після ухвалення рішення ми відкрили центр і почали виконувати перші замовлення. Нас ніхто не навчав, ми самі практикувалися. Поступово навчилися вирішувати питання, долати труднощі і вже рік успішно працюємо над цією нашою ініціативою.
Щоби знайти більше волонтерів, я розміщувала оголошення в різних групах, розпитувала знайомих. Навіть зверталася до різних українських спільнот у Варшаві.
Сьогодні маємо мережу, яка охоплює п'ять центрів у Варшаві, працюємо з різними військовими підрозділами. Клієнти самі знаходять нас і звертаються по допомогу. Ця система виявилася ефективнішою та зручнішою для обох сторін.
Отже, ми збираємо кошти і організовуємо різні благодійні акції, зокрема лотереї та розіграші, щоб фінансувати свої проєкти. Багато наших волонтерів також активно допомагають, інколи зборами коштів та закупівлею необхідних матеріалів. Але наше фінансове становище дуже нестабільне, іноді ми маємо змогу залучити спонсорів або організації, які готові фінансувати наші ініціативи. Та, на жаль, немає одного постійного спонсора, фундації, які нас підтримували б регулярно.
Більшість волонтерів становлять жінки, які працюють та виховують дітей. Тримати баланс між роботою, сім’єю і волонтерством дуже важко, тому багато жінок вигорають через великі навантаження.
Жінки з дітьми, які волонтерять у центрі, є моїми героїнями
Зазначу, що ми активно шукаємо нових волонтерів та координаторів серед кожного, хто має відповідний досвід і бажання долучитися до наших ініціатив. На жаль, ресурсів завжди бракує, і ми сподіваємося на більшу підтримку в майбутньому. Робота координаторки центру забирає у мене два-три дні на тиждень. Це досить суттєве навантаження. Не всі можуть дозволити собі таку інтенсивну участь у волонтерських проєктах.
Якби в мене були діти або, наприклад, я не мала підтримки коханого чоловіка-поляка, то цього центру, можливо, й не було б. Мої подяки та захоплення адресовані неймовірним жінкам, які працюють у центрі. Вони є справжніми героїнями.
Мені пощастило швидко влаштуватися на роботу. Моя колишня посада – операційний менеджер. І у Варшаві мені вдалося швидко знайти подібну роботу. Я мала підтримку родини, в якої жила. Вони зробили все можливе для того, щоб допомогти мені знайти роботу. Вони мали знайомих у Варшаві, які працювали в HR-відділах, і рекомендували мене. Одна компанія взяла мене на роботу, узгодила мою кандидатуру фактично за добу. Там відкрили новий відділ, до того ж панувала тенденція допомоги українцям, і моя поява, сподіваюся, позитивно вплинула на імідж цієї компанії.
Проте через дев’ять місяців мене звільнили, і наступні пів року я знову провела в пошуках роботи. Розглядала можливість повернутися додому, оскільки всі мої заощадження вичерпалися. Ситуація була складною ще й через депресію. У такий час потрібна фінансова підтримка, без неї складно забезпечувати себе житлом та їжею.
Зараз я працюю за контрактом, не за фахом. Контракт усього лиш на пів року. Тепер я дуже добре розумію, як важко українцям знайти роботу без так званої карти поляка чи влаштованого побуту.
Центрів плетіння маскувальних сіток має бути більше
До нас приходять плести сітки й поляки. Загалом долучалося чимало іноземців. Американці, британці, навіть ісландці приїжджали на нас подивитися. Були і канадці, і білоруси. Навіть росіяни воліли прийти, але ми їм відмовили.
Нам дуже пощастило з приміщенням, у якому працюємо. Власник дозволив нам користуватися ним до кінця війни без плати за оренду. Якби нам довелося переїжджати, це було б надзвичайно важко, особливо враховуючи теперішню вартість оренди – високу.
Ще один центр плетіння сіток розташований у приміщенні ЦВК ближче до центру міста. Але тамтешні волонтери не мають певності в тому, що їм продовжать оренду.
Якби хтось міг нам допомогти покрити видатки...
Щодо тканини, то ми постійно шукаємо її в готелях. Нам дуже допомагають українки, які працюють покоївками, бо мають змогу домовитися про те, щоби забрати списану білизну. Основною вимогою до тканини є те, щоб вона була з чистої бавовни, бажано білого кольору. Так ми зможемо забарвити її самостійно.
Іноді робимо великі анонси, коли в нас закінчується тканина, і це активізує людей, які підтримують роботу центрів, наших прихильників. Серед них багато українців, які, як я вже казала, працюють у готелях. Вони запитують у своїх керівників, чи можуть передати нам вживану тканину. Іноді це спрацьовує, проте не завжди.
Щодо фінансової підтримки, то найбільше наших витрат припадають на матеріали для виготовлення сіток. І якщо хтось хоче допомогти, то найпростіший спосіб – замовити матеріали через посилання, яке я даю. Люди також можуть придбати вже готовий набір матеріалів і привезти або переслати його нам. Наприклад, тепер ми маємо замовлення на більш ніж 200 сіток, а це робота на пів року, тож матеріали дуже потрібні.
Наразі у Варшаві є п'ять центрів, де плетуть сітки. І я буду рада, якщо їх буде ще більше, і не тільки у Варшаві, але й інших містах, таких як Вроцлав, Гданськ, навіть у селах. Наша мета – поширити цю ініціативу. Я завжди готова надати інформацію і консультувати тих, які хочуть відкрити власні центри або мають питання щодо плетіння сіток.
Найкраще звернутися до психолога
У Києві я була зайнята навчанням, вчилася у двох вишах одночасно. Змушена була працювати на двох-трьох роботах. І коли нарешті щось стало налагоджуватися, почалася повномасштабна війна. Я втратила роботу і опинилася тут, у Варшаві.
Знайшла психологиню, яка пропонувала безоплатні консультації. Ми зустрічалися один-два рази на тиждень певний період. Знайшовши стабільну роботу, я була задоволена тим, що її оплачували не на мінімальному рівні, як переважну більшість робіт для українців у Варшаві. Ця робота забезпечила мені можливість робити корисні справи. Спершу у Варшаві я не мала знайомих або хлопця, на якого треба було витрачати час. З ним я познайомилася згодом...
На мою думку, волонтерам, які переживають прокрастинацію і вигорання, варто звертатися до психологів. Деякі з них готові проводити кілька сеансів безкоштовно. Я, наприклад, раджу психологів, яких знаю, дівчатам, котрі плетуть сітки. Але річ у тім, що зазвичай потрібна комплексна допомога – не декілька сеансів. Отже, на це потрібні кошти, причому чималі.
Я вважаю, що держава, передусім Українська, повинна активно підтримувати своїх громадян, розробляти програми для покращення їхнього ментального здоров'я. Це дуже важливо для нашої нації. В ідеалі, маючи підтримку від держави, ми могли б сприяти поліпшенню свого ментального здоров'я.
Робота з психологом, навіть нерегулярна, може допомогти людям у розробці стратегій для подолання емоційних проблем. Навіть невеликі можливості консультацій із психологом можуть мати велике значення.
Нам вдалося, в нас сформувалася спільнота, де і коли ми, наприклад, беремо короткі відпустки. Інші координатори приходять нам на допомогу. Ми розуміємо, що люди потребують не лише роботи, але й спільноти, де можуть поділитися своїми проблемами, здобути підтримку однодумців.
Текст: Ліана Абрамова
Фото надала героїня
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Українці в Польщі
- «Ми виїхали на адреналіні. Зараз важче». Як психологиня допомагає українцям у Польщі
- «Мої бабуся та дідусь у Донецькій області говорили українською». Історія волонтерки у Польщі
- «Дім – це не позначка на мапі, а стан». Як львівська художниця допомагає Україні в Польщі
- Як киянка заснувала Український дім в польському Ольштині
- Як кримська татарка з Нової Каховки допомагає українським дітям у Кельце
- «Ми втекли з окупації, тепер допомагаємо жінкам у Польщі»
- Мітинг двічі на день. Історія Юлі, співзасновниці акцій у Кракові