Як кримська татарка з Нової Каховки допомагає українським дітям у Кельце

8086 0
Сєвіль Абієва родом з Нової Каховки. Вона – кримська татарка, менеджерка, підприємиця та громадська діячка, яка опинилася з мамою та двома дітьми у польському місті Кельце. Тут вона організовує позашкільні уроки польської мови та літні табори для дітей з України. Tvoemisto.tv поговорило з активісткою про її ініціативи в Польщі та Україні, про інтеграцію дітей у нове середовище та інші проблеми вимушених переселенців.

Сєвіль – незвичне ім'я для Нової Каховки

Я не жила в Криму. Належу до тих кримських татар, які так і не доїхали до півострова. Мої батьки зупинилися в Новій Каховці, тому що там жила старенька бабуся і їй потрібна була допомога.

Моє ім'я – типово татарське. Але коли я приїхала на весілля в Крим, там хтось вигукнув «Сєвіль», я озирнулася і зрозуміла, що, окрім мене, озирнулося ще чотири дівчини. І це така незвична для мене ситуація, тому що в Новій Каховці, як і будь-де в Україні, ім’я Сєвіль зустрічається рідко.

(Не)випадкове Кельце

У 2022 році ми вибралися з Києва, маючи намір доїхати потягом до Варшави, а далі податися в Грецію, де перебувала моя родичка. Однак потім усе змінилося. Подруга сестри розповіла, що в Кельце є добра жінка, що може прийняти нас у свою сім'ю. Так ми вирішили залишитися в Польщі, бо зрозуміли, що адаптація тут буде легшою, особливо для мами, яка тяжко пережила подорож і мала мікроінсульт. Тут ми відчули більше підтримки та можливостей для адаптації, аніж у Греції. Досі живемо з пані Барбарою, яка щиро прийняла нас у своєму домі.

Читайте також: «Ми втекли з окупації, тепер допомагаємо жінкам у Польщі»

У мене двоє дітей – дев’ять і п’ять років, вони дуже швидко адаптувалися до нового життя в Польщі. Проте, коли пішли до школи, їм спочатку було важко. Навіть не знаю, кому було складніше дітям чи мені. Моя донька навіть ховалася під парту під час уроків, казала, що не хоче вивчати польську мову. Але це був тимчасовий період, який ми успішно подолали. Діти прекрасно адаптувалися, і таких проблем уже не виникає.

Найбільше вразила мене неймовірна зустріч із жінками з України, яку ми організували у Варшаві. На ній я познайомилася з багатьма дівчатами і була здивована, як швидко ми знайшли спільну мову. Нас об'єднала одна проблема – адаптація дітей до польської системи освіти.

Ми, зокрема, обговорювали, які труднощі виникають у наших дітей в школі. Вони звикли до іншої системи навчання і зіштовхувалися з різницею в підходах та вимогах.

Зараз я почала спілкуватися з польськими сім'ями і розумію, що      проблема з навчанням є не лише в наших дітей, але й у польських. Поляки також розуміють, що їхня система освіти перебуває в кризовому стані і що рішенням може бути приватна освіта. Деякі з моїх нових знайомих успішно перевели своїх дітей у приватні школи, і це допомогло їм адаптуватися та знизити навантаження на них.

Моя дитина також мала труднощі з навчанням, але з часом адаптувалася до нового середовища. Ми знайшли допомогу  в приватній школі, де працює україномовна психологиня. Вона розмовляє з моєю дитиною, щоб забезпечити їй належну підтримку.

Допомога українцям

Ми почали активно займатися допомогою українцям після нашого приїзду до Польщі. Першим кроком було надання гуманітарної допомоги людям, які також приїхали сюди. Поступово разом із пані Барбарою ми зрозуміли, що хочемо допомагати більше. Перше, що нам вдалося зробити, це організувати курси польської мови для дітей.

Пізніше нам пощастило отримати фінансування і з листопада 2022 року по червень 2023-го ми проводили курси польської мови для дорослих і дітей.     

Читайте також: Мітинг двічі на день. Історія Юлі, співзасновниці акцій у Кракові

Також організували інтенсивний дитячий табір в літні місяці.     

Запросили туди 20 дітей віком від 12 до 18 років з Нової Каховки. Їхнім родинам вдалося втекти з тимчасово окупованої території та знайти прихисток в Одесі. Діти прибули до Польщі разом зі своїми родинами. Нашу ініціативу підтримав благодійний фонд «Тисяча джерел» у Одесі, який допоміг нам зібрати цих дітей для двотижневого перебування в Польщі.

Проєкт передбачав пропрацювання травм через мистецтво, арттерапію і театр. Також діти відвідували наукові центри, такі як «Коперник» у Варшаві та «Да Вінчі» в Кельце.

Цей проєкт став для нас великим досягненням. Ми отримали фінансування від Народового центру культури в Польщі й залучили кошти від місцевих бізнесменів і приватних осіб. Загальний бюджет становив до 60 тисяч злотих, що дорівнює майже 500 тисячам гривень. Зараз перебуваємо на етапі звітності, і я сподіваюся, що всі паперові формальності будуть успішно подолані.

Була волонтеркою зі шкільних часів

В Україні я активно займалася благодійністю. Ми мали неофіційну раду волонтерів та долучилися до різних проєктів. Організували, зокрема, кілька заходів та зібрали кошти для влаштування дитячого майданчика поблизу Нової Каховки.

Під час пандемії коронавірусу нас надихнув проєкт «Підвішені пакети», який вже діяв у Києві. Ми навіть назвали його «Подарунок від онука». Відвідували самотніх пенсіонерів і допомагали їм, зокрема, продуктами. Цей проєкт став можливим завдяки співпраці з різними бізнесами, які жертвували ці продукти, також долучилися фермери, які давали свіжі овочі. Ми роздавали пенсіонерам продуктові набори, у яких були хліб, масло, рис, а також набори для приготування супу.

Після закінчення навчання в університеті я почала працювати в Центрі соціальних служб у Новій Каховці, тому що вважала це продовженням того, що робила раніше. Мені здавалося, що я прийду і буду організовувати там акції, читатиму лекції в школі. Так і було, але був і зворотний бік цієї роботи: ти приїжджаєш, наприклад, у родину, де восьмеро дітей сплять на підлозі, а ти маєш прочитати лекцію батькам, що їм не можна випивати. Ти розумієш, що це ні до чого не приведе, що ти не можеш забрати цих дітей і що ці діти весь час чекають на те, що ти їм щось привезеш… Для мене це було занадто важко морально. Попрацювала там два роки і пішла.     

За деякий час народила дитину, а потім запровадила бізнес і поєднувала благодійність із підприємництвом.

Наш бізнес втілював у життя проєкти, що мали соціальне спрямування. Одного разу ми провели «Парад візків" у межах міського свята – Дня спорту. У цьому проєкті співпрацювали з реабілітаційним центром. Нашою головною метою було звернути увагу не на інвалідність, а на потреби й можливості людей на візках. Після параду ми отримали масу відгуків від батьків, які висловили вдячність за можливість бути частиною події. Окрім  цього, нас очікувала й рефлексія від батьків, які розповіли про свої проблеми. Наприклад, про те, що не можуть скористатися послугами реабілітаційного центру, бо він розташований на другому поверсі будинку, в якому немає ліфта.

За обставин, коли місто опинилося під російськими обстрілами, багато таких родин залишилися в Новій Каховці і не змогли виїхати, зокрема, через брак коштів та складні маршрути. Ця ситуація ще не подолана, багато сімей зосталися жити в умовах, які суттєво обмежують їхню можливість отримувати реабілітаційну допомогу і підтримку.

Я відчувала своє покликання

Ми діємо в межах громадської організації, заснованої ще в 2000 році. Спочатку вона працювала з молоддю та реалізовувала проєкти з обміну молоддю із країнами Європейського Союзу. Однак згодом виникли проблеми зі збереженням цієї громадської організації, оскільки не було відповідного фінансування. Під час паузи у функціонуванні організація стала «сплячою», але залишилася в реєстрі.

Коли ми приїхали в Кельце і розпочали свою діяльність, виникла ідея відновити роботу цієї громадської організації. Я відчувала своє покликання і прагнула зробити внесок у розвиток спільноти. Так ми почали збирати кошти, шукати фінансування для проєктів, організовувати курси польської мови та інтеграційні ініціативи. Ми також співпрацюємо з іншими громадськими організаціями та інформаційними центрами. У нас багато спільних проєктів, і ми намагаємося доповнювати одні одних, а не конкурувати.

Наші зусилля спрямовані на підтримку громадських ініціатив і покращення рівня інтеграції та навчання, зокрема, дітей-переселенців.

До нашої роботи входить організація безкоштовних курсів польської мови для дорослих і дітей. У нас працюють вчителі, які мають спеціальну підготовку для навчання польської мови як іноземної та відкривають світ мови і культури польського народу нашим учням.

Тобто цей підхід дещо відрізняється від шкільного: в школі ніхто не вимагає від дітей відвідувати гуртки англійської мови – це особисте рішення кожної дитини. Але батькам дуже важливо мати вільний час. Іноді субота – єдиний день, коли вони можуть відпочити, бо, живучи в іншій країні, маючи невлаштований побут, часто навіть сплять із дитиною в одному ліжку. Отже, в нас немає проблеми з пошуком дітей для участі в суботніх курсах.

Нам пощастило знайти партнерів, як-от школа англійської мови, директорка якої, пані Барбара, дала нам приміщення для проведення цих курсів.

Наші суботні курси англійської мови стали дуже популярними. Маємо більш ніж 30 відвідувачів у двох вікових групах. Зараз цей проєкт призупинений, і ми шукаємо фінансування для подальшого розвитку й реалізації подібних ініціатив.

Як урятуватися від вигорання

Те, що мені дуже допомогло в подоланні труднощів, це моя щоденна практика медитації. Вона мене заспокоює. Це врятувало мене від панічних атак і загострення відчуття тривожності. Медитація допомагає мені заряджатися позитивною енергією і мати ресурси, щоб допомагати іншим. Я намагаюся не дивитися на ситуацію як на проблему, яку інші повинні вирішити за мене. Натомість розмірковую над тим, який внесок можу зробити у її розв’язання.

Приховані наслідки

Ми повинні знайти свою внутрішню опору самі. Ситуація вимушених переселенців відрізняється від становища тих, що залишилися за лінією фронту, проте в кожного з нас є свої випробування і виклики.

І коли кажуть, що ми, виїхавши зі свого міста, стали «крисами», це зовсім не так! Ми зіткнулися зі своїми труднощами й адаптаційними процесами, і це аж ніяк не вказує на те, що ми просто втекли від проблем. Ми, навпаки, намагаємося адаптуватися, знаходити нові можливості в іншому місці.

Нам важливо боротися за себе, за свої сім'ї. Ми з дітьми зараз працюємо з психологом, бо тільки тепер я почала усвідомлювати, що не завжди даю собі раду з емоціями. Мені здавалося, що я на дитину не кричу, що вона все перебільшує. А потім дитина у школі розповідає, що мама на неї кричить.

Я очікувала того, що ми, всі українці, об'єднаємося, але… Моя дитина повернулася з літнього табору і сказала: «Мене назвали бомжем». Я спитала, хто це сказав, і виявилося, що якийсь хлопчик . Моя порада була такою: "Не бери цього близько до серця, просто це слово є нормальним у його родині. Це нормальна агресія. Ти його дратуєш, тому що ти не така, як він». Більше в той табір ми не ходили.

Я вірю в те, що коли всі українці об'єднаються, нам буде добре за кордоном. Я бачила приклади спільнот, де українці об'єднувалися і підтримували одне одного.

Але ситуація в гуртожитках для українців, де мешкають ті, що втекли від війни, може бути й апатичною. Часом доводиться чути: «Я не піду на роботу, бо в моєї подруги немає роботи, вона образиться, якщо я піду».

Це драма, оскільки пропозиції роботи є, але не всі можуть скористатися ними через страх образити друзів. Це феномен, який може бути складним для розуміння.

Ліана Абрамова

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

 


+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!