Як вулиця пташників і самогонників стала вулицею фізиків і хіміків.

Із Погулянки повертаємось до центру міста та йдемо на прогулянку вулицею Кирила і Мефодія. Колись на цьому місці була дорога, що вела до костелу Святого Марка й мала назву Курницька. Є дві версії походження цієї назви: можливо, мешканці нечисленних садиб уздовж вулиці тримали домашню птицю. А може, курили, себто потай дистилювали, горілку. 

До кінця ХІХ століття це була звичайна передміська вулиця, де будували невеликі будинки з садами та городами. 1885 року тут почали споруджувати нові корпуси Львівського університету, а вулиці дали ім’я польського історика XV століття, автора дванадцятитомної «Історії Польщі» Яна Длуґоша.

1944 року вулицю знов перейменували – цього разу на честь російського вченого Михайла Ломоносова. А 1993 року їй дали теперішнє ім’я – Святих Кирила і Мефодія.

Кам’яниці, збудовані для викладачів університету, й досі стоять поруч із віллами, ботанічним садом та школами. В будинку під п’ятим номером із 1894 року мешкав молодий неодружений професор Михайло Грушевський. За два роки, обвінчавшись із Марією Вояківською, він мусив шукати більше помешкання.

Десятиліттями ця вулиця зазнавала змін. Якою вона була після Другої світової, пам’ятає Олексій Гордійович Миколайчук. Він уперше прийшов сюди шістдесят чотири роки тому, коли фізичний факультет, куди Олексій Гордійович приїхав вступати з Черкащини, оголосив перший набір.

«З 1953 року я тут, – розповідає він. – Спершу як студент, а потім залишився викладати. Вулиця завжди була тихою, машини майже не їздили. Це вже зараз щоранку тут багато машин – батьки везуть дітей до школи. На заняття ми завжди піднімалися з вулиці Грушевського, тоді Щербакова. А нам назустріч ішов ректор, Євген Костянтинович Лазаренко. Завжди у вишитій сорочці, ніс капелюха на руці – студенти весь час віталися, тому для того, щоб капелюха не знімати, він його й не одягав».

На Кирила і Мефодія поруч розташовані фізичний і хімічний факультети Львівського національного університету імені Франка, споруджені 1892 року. Зараз приміщення фізичного факультету під номером 8а заховане за новішою, добудованою 1911 року спорудою. Степан Іванович навчався тут, а зараз викладає фізику.

«Вчився тут із 1966-го. Відтоді нічого не змінилося, життя завжди було без метушні – старі будинки, школа. Єдине, що змінилося, то це наше університетське подвір’я. Коли Іван Вакарчук міністром освіти був, то домігся, щоб подвір’я привели до ладу», – розповідає викладач.

Окрім Івана Вакарчука, на фізичному навчався його син Святослав, нині лідер гурту «Океан Ельзи». «Я їх обох учив – батька й сина, Івана і Славка. Вони були здібними студентами, вчилися на п’ятірки, й дипломи мали з відзнакою», – говорить Олексій Гордійович.

Будинок №27 по тогочасній вулиці Длуґоша спорудили 1901 року. До того на цьому місці була каплиця, в пам’ять про яку будівля має наріжну фігуру Богородиці.

1852 року професор ботаніки та геології Гіацинт Лобажевський на місці садового господарства колишнього монастиря тринітаріїв на початку вулиці заклав ботанічний сад. Частину саду в кінці ХІХ століття забрали під будівництво хімічного факультету (Кирила і Мефодія, 6), а на початку ХХ-го ще шматочок відкусила бібліотека (Драгоманова, 5).

«У шістдесятих навколо саду поставили огорожу. До того можна було вільно ходити. Там завжди гарно було, особливо навесні: квіти, виставки. І зараз там щось відбувається, але не так часто, як колись, – розповідає Олексій Гордійович. – Одразу за хімічним корпусом на території ботсаду є одноповерховий будиночок. У ньому й тоді жили, і зараз живуть працівники ботсаду, які працюють у теплицях».

Будинки від першого до сьомого збудовані в кінці ХІХ століття: там переважно мешкали університетські викладачі. «Професор хімічного факультету Землянський, – згадує тогочасних мешканців Олексій Гордійович. – Доцент філології Кобилянський, математик Чайковський, проректор Рогаченко. Ніхто, крім університетських викладачів, тут не мав права жити. А десь у 80-ті чи 90-ті їх передали міській раді».

Будинок номер 11 належав архітектору Юліусу Гохберґеру. Віллу він збудував 1880 для себе за власним проектом. Проте 1913 року будинок перебудували за бажанням нового власника, який працював директором міського будівельного управління. 1945 року в цьому будинку розташовувався Військовий трибунал військ Міністерства внутрішніх справ. За переказами, тут була явочна квартира, куди донощики приходили доповідати кадебістам. Зараз тут дитсадок.

Під номером 17 у подвір’ї розташований монастир Сестер чину Святого Василія Великого. За радянських часів це був технікум політпросвіту, а згодом культпросвітне училище, де, зокрема, готували музикантів. «Там завжди було чути музику, студентів учили грати на народних інструментах», – розповідає Олексій Гордійович.

Василіянки заснували при монастирі першу в Галичині українську приватну дівочу гімназію. Вона була відкрита у вересні 1906 року за участі Митрополита Андрея Шептицького. Зараз у цьому будинку Лінгвістична гімназія (Кирила і Мефодія, 17а). 1939 року її перетворили на звичайну середню школу, а впродовж 1944-54 років там могли навчатись лише хлопці.

Ближче до кінця вулиці, у 29-му будинку, мешкав юрист за освітою, проте історик і журналіст за покликанням Францішек Яворський. Його найбільшою пристрастю було дослідження львівської історії – він був засновником «Товариства Любителів Історії Львова» та видання «Львівська Бібліотека», в якому товариство публікувало історичні розвідки.

Сьогодні тут у будь-яку пору дня можна зустріти професора фізики або хімії: переважно ті, хто тут викладає, тут же й навчались. Між заняттями діти вибігають грати у футбол, а дехто з них не може дочекатись закінчення уроків і поспішає додому через паркан.

Підготувала Оля Василець

Фото авторки та з відкритих джерел