фото: emmer.house.gov
Зоряна Довганик, в. о. начальника управління освіти ЛМР
«Ми повинні навчити дитину вчитися упродовж усього життя»
Філософія розвитку освіти у місті Львові полягає не тільки у тому, щоб дати дітям певний багаж знань, а й також розвинути у них певні компетентності, аби вони могли почуватися вільно у ХХІ столітті.
Початковим етапом реформи освіти є концепція нової школи. Але для Львова вона, на щастя, не є новою. Особистісно орієнтоване навчання, інтерактивні методики викладання такі як «крок за кроком», «від слова до тексту» чи «лицем до дитини» вперше у школах нашого міста почали практикувати ще близько 20-ти років тому. Практично у всіх початкових школа Львова це вже функціонує у тій чи іншій мірі. Попри це, кардинальні зміни мають торкнутися і освіти Львова. Перш за все ми будемо більше звертатися до вчителів і залучати їх до процесу розвитку особистості кожної дитини.
Наразі ми дуже активно працюємо над тим, щоби впроваджувати нові технології у начальний процес. Це найперше наші інтернет-олімпіади, які вперше запрацювали у Львові. Також ми створили багато мовних шкіл, працює відкритий університет.
Наталія Ништа, директор львівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 69
«Шкільні знання мають переходити у навички, а навички – у цінності»
Ще донедавна в школі ми отримували, насамперед, знання. А тепер маємо перейти до того формату, коли знання переходять у навички, а навички – у цінності. Оцей цілісний процес і буде сприяти персональному росту і розвитку наших дітей.
Сьогодні багато запитань виникає щодо оцінювання. Але, насправді, кожен керівник навчального закладу має змогу впливати на демократичність і відповідність оцінювання. Ще донедавна у школах ми працювали за такою системою, що не дає дитині права на помилку. Тому зараз, насамперед, ми самі повинні перелаштовуватися і дозволяти дитині помилятися. Тому зараз і ввели написання простими олівцями, а не ручками у початковій школі у період адаптації.
Також уже давно говорять про те, що не повинен учитель на уроці фізкультури дитину навантажувати: заняття повинні сприяти лише розвитку. Адже у кожного школяра свої можливості і фізичні задатки.
Галина Бордун, начальник відділу кадрів ЛМР
«70% студентів кажуть, що не готові стажуватися за спеціальністю»
Ми сьогодні багато говоримо про реформи і зміни, і це добре. Але я хочу зупинитися на тому, які «продукти освіти» ми отримуємо на виході. Ми отримуємо не просто учня, який отримав атестат школи, а майбутнього студента.
Ми мусимо говорити про якусь загальну освітню платформу, яка була б доступна для усіх. Бо на рівні області я як депутат стикнулася із тим, що батьки із прилеглих населених пунктів довозять дітей до львівських шкіл тільки через те, що тут їх вчасно інформують про ті чи інші зміни і можливості. Відтак, система освіти настільки відмежована від школярів, що майже не має впливу на вибір професії, а це є великою проблемою.
У Львові, як правило, випускники надають перевагу вищим навчальним закладам, бо професійні училища – це не престижно. В результаті ми отримуємо людину із дипломом на руках і часто роботодавець не знає, що із нею робити.
Я працюю у міській раді вже 10 років і перше, що я почала робити – співпрацювати із вузами за програмою «Перший кар’єрний крок». Ми запрошували молодих людей, розповідали їм, чим займається місто і пояснювали, де б вони могли постажуватися. І, на превеликий жаль, упродовж 8 років 70% студентів, які до нас приходять, кажуть, що не готові стажуватися за спеціальністю. Бо їх професію вибирали батьки.
Оксана Дащаківська, керівник Західноукраїнського представництва МФ «Відродження»
«Батькам потрібно, у першу чергу, належне ставлення до дитини»
Коли ми говоримо про реформу в освіті, то слід розуміти, що сьогодні школа є особливим місцем не лише у житті дитини, а й локально громади. Якщо говорити про сільську місцевість, то можна помітити, що на територію школи перекочовують культурний центр, бібліотеки тощо. Школа стає відповідальною за цінності і відносити між членами цієї локальної громади.
Коли ми говоримо про міську школу, то від неї ми маємо значно більші очікування. Сьогодні батьки можуть вибирати, до якої школи віддавати дитину. Але чи готові школи пропонувати щось таке, що дозволяло би батькам обирати, і створювало здорову конкуренцію. Звичайно і зараз певні школи роблять акцент на мовах, якісь – на інформатиці, ще якісь – на математиці тощо. Але, насправді, батькам потрібне, насамперед, належне ставлення до дитини. І ось оця реформа, яку зараз намагаються втілити, вона покликана якраз змінити оце ставлення, а не лише ручку із червоної на зелену.
Це дуже великий пласт роботи і, найперше, потрібно працювати вчителями. Бо 1 вересня у багатьох школах ми чули критику у бік реформи саме зі сторони педагогів. Нам потрібно спільно працювати, бо інакше ми не досягнемо змін у цій нашій філософії. Зараз ще можна побачити те, що вчитель сприймає дитину, як перешкоду для здійснення своєї роботи: бо вона шумить на уроці, задає неправильні запитання абощо. Але ж уроки є не лише для того, щоб вчитель виконував свою місію, а й для того, щоб діти щось для себе брали.
Читайте також: Від хоумскулінгу до змішаного навчання: чотири інноваційні школи України
Також сьогодні потрібно говорити про те, що має змінитися ставлення і до батьків. Адже саме вони вибирають якість тої освіти, яку здобуватимуть їхні діти. А це означає, що школи повинні надавати батькам механізми для контролю тої якості, яку вони обрали для дитини. На сьогодні єдиним інструментом для батьків є оцінка дитини, а цього замало. Сьогодні батьків потрібно розглядати не лише як джерело надходжень до школи, а як реальних партнерів. Сьогодні і в маленькому селі, і в великому місті школа повинна ставати центром цілої громади і дбати про цінності та свою унікальність.
Віталій Ляска, керівник освітнього напрямку Української Галицької Партії
«Місто має право розробити критерії успішного функціонування шкіл»
Сьогодні ми порушуємо багато важливих питань у галузі освіти, які творять із дитини особистість, здатну боротися. Але чомусь ми залишаємо на марґінесі промоутерів чи виконавців тих змін, які мають проходити на місцях. Це, насамперед, директори шкіл. Адже дуже важливо розуміти, аби будувати стіни – удосконалювати навчальний процес, треба побудувати міцний фундамент. І на моє глибоке переконання тим фундаментом мають бути саме директори шкіл.
Врешті ми фактично не маємо уявлення про те, що таке успішна школа. Як ми повинні її оцінювати і чи взагалі існують критерії, за якими її можна ідентифікувати? Насправді ж місто має право розробити такі критерії успішного функціонування шкіл. Це мають зробити не в самому управлінні освіти, а за допомогою незалежних аудиторів, громадських організацій, батьків. Укупі вони можуть напрацювати декілька чітких і об’єктивних критеріїв, за якими можна виокремити успішні школи.
Ще однією глобальною проблемою є те, що ми звикли, коли видаються укази, але немає жодної мотивації до їх виконання. У цій сфері вже можна прослідкувати позитивні порухи в інших містах. Там проводять конкурси на посаду директора і укладають контракти із чіткими позиціями. Така система додає більше проблем, але вона дієва.
У суспільстві загалом, і в освітній сфері зокрема, основною мотивацією, окрім статусу, є фінанси. Тому нічого нового придумувати не потрібно. Умовно кажучи, якщо ми маємо 15 критеріїв, із яких половина є статистичними (результати навчальних зрізів) і ще половина – динамічними (чистота, харчування, охорона тощо), то за ними дуже легко визначити школи, які є успішними і мають можливість отримати доплати із місцевого бюджету. У рамках цього процесу доплату має отримати директор, який правильно організував процес. І також додаткові кошти скеровуватимуть на витрати школи: нове обладнання, облаштування спеціалізованих класів тощо Такі критерії водночас і ставитимуть у чіткі рамки навчальні заклади, і мотивуватимуть директорів шкіл.
Лідія Білас, співзасновниця Міжнародної креативної дитячої школи
«Глибинна реформа освіти повинна початися зі зміни ціннісних орієнтирів вчителів»
Те, що ми намагаємося зробити у нашій школі – це трохи інший світ й інший ціннісний простір. У нас дитина завжди у центрі уваги. Ми намагаємося зробити потрібне – легшим, а важке – не потрібним. Якщо школам вдаватиметься таке втілювати, то основним критерієм для батьків буде те, що дитина хотітиме іти до школи.
Ми велику увагу приділяємо саме нашим вчителям. Адже допоки студентські лави педагогічних вишів заповнюватимуться за залишковим принципом (ті, хто не вступив на інші спеціальності), допоки вчитель не стане престижною професією, зміни у сферу освіти не прийдуть.
Глибинна реформа освіти повинна початися не зі зміни правил, а зі зміни ціннісних орієнтирів вчителів. Ми маємо пильнувати, які люди приходять до наших шкіл: чи вони люблять дітей, як вони із ними спілкуються тощо. Тому зміни потрібно починати із тих дітей, які мають намір стати майбутніми вчителями і вишів, які готують педагогів.
Усю розмову у рамках дискусії «Реформа освіти: яких змін очікувати?» дивіться у відео:
Довідка: проект Tvoemisto.tv «Платформа консенсусу», що здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», сприяє встановленню у Львові триалогу між виконавчими органами міської ради, громадськими організаціями, ініціативами та представниками соціально-відповідального бізнесу.
Опублікувала Наталія Середюк
