На сучасному ринку праці в Україні не варто сподіватися, що долари просто так падатимуть з неба. Добру оплату треба заробити своїм ставленням до праці та бажанням поліпшувати себе, пише керівниця українського офісу Fair Play Job Софія Пaпірник.

Дуже часто доводиться відповідати на питання про еміграцію та  ринок праці в Україні й заспокоювати людей. Часто люди виправдовують ситуацію на нашому ринку праці саме еміграцією. Народе, та чесно, ну не поріть гарячки! Так, були дві чи три великі хвилі еміграції, але вони не можуть так уплинути на якість ринку праці, як те, що відбувається загалом усередині країни.

По-перше, ми маємо постійні зміни у трудовому законодавстві. Я сама як працедавець гублюсь у тому, що маю першим змінювати у своєму веденні кадрових документів  та яку зарплату повинна нараховувати. Зміни настільки хаотичні і швидкі, що часом це реально вводить в ступор. І все супер у випадку, коли в тебе сидить команда висококваліфікованих бухгалтерів та кадровиків. А коли ти малий бізнес?

Читайте також: Дисонанс на ринку праці: що вимагають працедавці та чого хочуть працівники

По-друге, відбувається інтенсивна девальвація гривні, а зарплати пересічного українця кардинально не змінюється. Відтак люди в стресі і з’являється оте «краще за ті гроші полежу на дивані». Але це зовсім не краще: ви собі самі робите зле, лежачи на дивані, бо  ваша вартість на ринку зменшується, кваліфікація падає.  Ви не вивчаєте нічого нового, а потім перечекаєте «грозу», вийдете на ринок і коштуватимете ті самі гроші, що й до того. Знаменитий мультиплікатор Уолт Дісней казав таку розумну річ: «Кращий спосіб почати робити – перестати говорити і почати робити».

По-третє, до нас заходить нового типу бізнес. То вже не дядько з 90-их, який єдине що бачить в «дзеркалі свого бізнесу» – це долари. Це підприємець, який зазвичай важкою працею заробив на інвестицію у свій бізнес. Очікування від пересічного працівника в нього будуть вищими. Він шукатиме не просто кваліфікованого працівника, він шукатиме працівника, який підійде йому за цінностями. Зважатиме на те,  чи ви, наприклад, сортуєте сміття, чи читаєте книжки і які, чи ви подорожуєте і розвиваєтесь.

І так, треба вчитись. Бо, на жаль,  наша освіта не дає можливості вийти на ринок сформованим спеціалістом. І це ще один фактор у моєму списку «якості ринку праці в Україні». Скажіть, де наші механіки, електрики, швеї? То я ось тут скажу: виїхали вони за кордон.

Веду до того, що «нового покоління» насправді немає. Ми настільки застереотипізоване суспільство, що готові давати наших дітей на те, до чого вони абсолютно не мають хисту і бажання, аби лише поставити собі галочку: я дав дитині вишу освіту. Та нікому не потрібен той диплом! Ну,  от відверто, якщо та дитина не хоче вчитись там, де вчиться, то з часом вона або поміняє спеціальність, і то буде викинута на вітер інвестиція батьків, або піде й буде працювати за фахом, але так, наче вона постійно під дулом автомата. Бо так треба, бо так сказали батьки. Хіба ми хочемо такого майбутнього для наших дітей?

Виробництва заходять в Україну і потребують робітників, а їх немає, бо всі в нас юристи, економісти, лікарі і менеджери. А між іншим, перспектива заробляти «на заводі» є досить непогана, було б бажання.

З іншого боку, наше покоління виховане й виплекане так, що ми вважаємо себе найголовнішими, найзатребуванішими, зірковими. Що ж, справді, кожна дитина особлива… Для своїх батьків.

Зараз ви захочете мені заперечити, але продовжу думку.  Аби «дитина» стала особливою на ринку праці, вона повинна бути навченою вчитись, вкладати в себе, вона повинна бути навчена шукати можливості і їх використовувати, ризикувати і бути відкритою, знати мови і застосовувати їх.

А що відбулось у нас? Половина батьків у 90-их виїхали, бо треба було дати вищу освіту дитині. Євро присилали регулярно, й ніхто тих дітей не навчив цінувати важко зароблену батьками копійку та раціонально їх використовувати. 

Читайте також: Талант у тренді. Які професії будуть популярними завтра

Інша частина батьків тут поневірялась по кількох роботах,  бо треба ж дати дитині те, чого не мав я. Це благородно, любі батьки, справді, але я вважаю що дитина має здобути свій досвід самостійно. Тепер ці діти вийшли на ринок із повним нерозумінням того, що їх, таких «особливих», не готові брати тільки за це.

Ще одна причина – старше покоління постійно збурює атмосферу, бо, на жаль, не змогло адаптуватись до швидких змін. Для них  це зашвидко і їм здається, що валиться цілий світ. Але він не валиться, дорогі. Відкривають нові виробництва з новими технологіями, новими вимогами.  Ви можете сказати, що то держава вас не навчила, але я скажу, що у Європі також ніхто не веде своїх громадян на навчання за ручку. Скільки з вас дізнавалися про комп’ютерні курси, скільки з вас приділяли час вивченню іноземних мов? На жаль, меншість.

Так, країна зараз переживає важкий етап, але це перехідний етап. У країні криза,  старої системи вже не буде, бо твориться нова. Рівень адаптивності у вас невисокий, бо ви постійно жили за простою системою. Тому зараз треба через силу намагатися кидати себе в нові обставини. Зараз вкладати у себе – найдорожча і найефективніша інвестиція, яка дуже швидко і дуже щедро повертається. Вас чекають на ринку, але із бажанням вчитись, вмінням комунікувати з молоддю і вмінням працювати з комп’ютером та знаннями щонайменше англійської мови.

І ще я вважаю, що зараз пересічний українець переживає перебудову мислення та бачення світу. Це майже так само, як вилізає зуб мудрості:  свербить і болить, але зміни неминучі, хоча перед тим слід пережити кризи, апатії і депресії . Головне – працювати, багато працювати над собою. Не очікувати, що вам на голову одразу впаде висока зарплата у доларах, бо працедавець теж  адаптується до змін і гроші йому теж не даються легко. І ми або приймаємо такий стан і намагаємось працею поступово це змінювати, або сидимо на дивані і загниваємо, проживаючи своє «українське» життя безглуздо. Мрійте, дійте, аналізуйте, читайте, радьтесь, вчіться – це найкраще, що ви можете зробити для себе і своєї країни.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.