фото: Петро Ткачишин
Про війну, створену «журналістами»
Я був на багатьох війнах, але не було жодної, в якій би горе-журналісти відіграли таку роль. Дуже ілюстративним є уривок з роману про реальний епізод з війни, коли поранений російський офіцер потрапив до рук кіборгів і попросив їх зателефонувати попрощатися з дружиною. Після дзвінка офіцер помер. Наступного ж дня на російському телебаченні вийшов сюжет, в якому розповіли, що українські «карателі» відрізали ногу полоненому та залишили помирати в страшних муках.
Про те, чому вирішив написати роман
Журналіст не може бути учасником чи співучасником війни. Я симпатизую цим людям, тому я написав роман. Як журналіст на тему цієї війни я написав статтю. А роман – це щось особисте. Навіть, як би я був чорношкірим, я б захищав правду. Моя книжка це не пропаганда. Тут описуються позитивні і негативні сторони обидвох сторін. Зі сторони українських військових існує ідея, тому правда на боці України.
Читайте також: На Форумі видців представлять роман про борону Донецького аеропорту
Про війну з середини
Щоб потрапити охороняти аеропорт, серед військових існувала черга. Майже кожен хотів потрапити туди. Для військового це була таємна кімната, де він отримає відповідь на всі запитання. В аеропорті були лише добровольці. Придурків, які готові вбивати українців лише тому, що вони українці, небагато. Більшість росіян мають ракові клітини сталінізму. І це хвороба хронічна, яка постійно загострюється.
Довідка. Сергій Лойко – російський журналіст, письменник, перекладач, фотограф, який вже довший час проживає та працює в США. За своє життя знімав багато військових конфліктів в різних куточках світу. Перше відрядження Сергія на війну у ролі військового журналіста відбулося ще у 1993 році. Війна в Україні стала 25 відрядженням. Фото з оборонцями Донецького аеропрту, з яким Сергій лойко провів декілька днів під час бойових дій, облетіли увесь світ. Разом із Керол Вільямс він отримав престижну американську нагороду «02 The Bob Considine Award» за серію репортажів «Україна: Нація, розірвана на частини», які були опубліковані у газеті у 2014 році.
Підготував Петро Ткачишин, фото автора
