Сам пише казки. Як десятирічний Мартин живе без гаджетів

5431 0
Мартину Голинському 10 років, він пише казки з цікавинками – завданнями, котрі мають виконати читачі. Він ще не має власного мобільного телефона, бо так вирішили в сім’ї. Усе, що йому треба, Мартин повинен прочитати і запам’ятати. Його мобільний телефон – це його розум, пам’ять, увага, спостережливість і мислення. Читання книг дало можливість хлопцеві розвивати фантазію і творити. Перші п’ять казок були складені ним до п’ятирічного віку. Тоді ж видали його першу книжечку «Мартинові казки». Тепер казок більше, і виходить друком його друга книжка.

У сучасному світі дитячу увагу заполонили яскраві мультфільми та відео, але навіть вони не можуть витіснити добру і повчальну казку, тим паче тоді, коли її написала дитина. Мартин Голинський, якому в понеділок, 13 лютого, виповниться 10 років, написав уже більш ніж 20 казок – усі вони з мораллю та щасливим закінченням.

Зі слів мами хлопчика Наталії Голинської, життєві цінності у нього сформувалися завдяки вихованню. Дитина змалку багато читає, не «сидить» у мобільному телефоні, бо досі його не має.

«Ми своїх дітей, а їх у нас троє – десятирічний Мартин, шестирічний Лаврін та дворічний Северин – виховуємо на моральних цінностях і ніколи не пускаємо цього на самоплив. Усі наші діти різні, але й водночас дуже подібні. Дитинство у них минає без гаджетів», – пояснює жінка.

Мартин у свої 10 років направду не має телефона. І не просить. Будучи психологинею за фахом, Наталія Голинська підійшла до цього питання серйозно:

«Із телефонами, планшетами, комп’ютерами в нашій сім’ї все чітко прописано. Я завжди була їх противником. Коли Мартину було приблизно вісім років,він попросив купити йому телефон. Тоді ми з ним домовилися, що, коли йому виповниться 12-ть (не знаю, звідки взялася ця цифра), ми купимо йому такий, який він захоче, навіть якщо це буде айфон останньої моделі. І з цим правилом живемо досі. Всі його однолітки мають телефони, а він ні, бо пам’ятає, що я йому обіцяла. Навіть якщо хтось дивується, що у Мартина нема телефона і питає, чому батьки йому досі його не купили, син спокійно відповідає: «Мені куплять у 12 років».

Наталія Голинська каже, що спочатку чоловік запропонував подарувати синові мобільний телефон на 10-річчя, проте вона його відмовила. Потреби у цьому не бачить: із вчителькою завжди є зв’язок 24/7, дитину до школи вони заводять і забирають, а вайбер для переписки між однолітками чи завдання з ІТ-курсів можна встановити і завантажити на комп’ютер чи ноутбук. 

І Мартину, і його братам телефонів та інших гаджетів не дають ні вдома, ні під час тривалих подорожей. Інколи ввечері всі спільно дивляться по телевізору мультик або кіно.

«Вважаю, через те, що Мартин не має телефона, в нього настільки розвинута уява, що він може писати казки. Його світ не засмічений чимось віртуальним, дитина не зазомбована. Через те дітям у нашій сім’ї ніколи не сумно вдома: вони бавляться, стрибають, придумують ігри. Їм набагато крутіше без телефонів», – додає вона.

Зі слів Наталії Голинської, її старший син ще змалку був допитливим, цікавився багатьма речами і мав нестандартне мислення. Таким він і залишається.

«Мартин чи не перший приходив у садок, і вихователям було цікаво з ним спілкуватися. Не раз чула від них, що в руках мого сина все оживало – йому не треба було багато іграшок, він з нічого міг зробити гру. А ще часто придумував історії, багато фантазував. Так і виникли казки», – вважає жінка.

Окрім батьків, хвалила й заохочувала хлопця до фантазування та написання нових історій подруга сім’ї Катерина Гороховська. Якось Мартин їй відповів: «Тоді я буду придумувати, а ви будете записувати. Може, колись ті казки читатимуть інші діти». Відтак щонеділі після Служби Божої в церкві, куди Катерина завжди брала Мартина, вони мали променад і під час нього складали казки.

Маючи п’ять років, Мартин уже написав цілу книжку казок. Назвали її просто – «Мартинові  казки». Книжка вийшла невеличким накладом – 30 примірників.

Перша казка, яку придумав Мартин, була про те, як іграшки говорили на ялинці. Згодом хлопець придумав гру «Небилиці», в якій можуть брати участь кілька осіб. Розповідь, яка складається з одного речення, починає перший учасник, а далі кожен по черзі її продовжує, також одним реченням. Умова – аби було цікаво і смішно. Такі небилиці можна розказувати довго, бо ніхто не знає, яким буде наступне речення і як розгортатимуться події. Згодом гра «Небилиці» стала казкою.

«Книжку казок видали до п’ятиріччя сина. Тобто вона була тільки для найближчих. Презентував свою книжку Мартин гостям на свої уродини, а згодом подарував кожному по примірнику. Ще дві книжки приніс до школи, коли пішов у перший клас», – пояснює мама Мартина.

Напередодні свого 10-річчя хлопець знову має намір видати книжку. Макет уже віддали в друк. Казки, що ввійдуть до неї, Мартин складав упродовж п’яти років, а її презентацію знову планує влаштувати у свій день народження – в понеділок, 13 лютого.

Як і перше видання, її отримають лише найрідніші, адже наклад також невеличкий – 30 примірників. Якщо ж сім’я побачить зацікавленість читачів, то, цілком імовірно, книгу перевидадуть і подарують дітям, які не мають можливості її купити. Серед намірів – подарувати примірники Центру «Джерело».

Якщо порівнювати першу та другу книжки Мартинових казок, то перша, де їх близько 15-ти, містить розповіді більш дитячого, примітивного рівня, а друга – набагато реальніші історії, перевтілені у казку.

«Кожна казка Мартина має окрему назву. Це невеличкі історії, часто повчальні й дуже зрозумілі. Одна річ, коли дорослий пише для дітей, а зовсім інша – коли дитина пише для дитини. Це на одному рівні, у них один світогляд», – вважає Наталія Голинська.

Мартинові казки не мають одного персонажа, присутнього в кожній історії. Наприклад, у другому виданні є казка про те, чому потрібно допомагати людям і всім бути добрішими, а також казка «Як Сіль посварилася з Цукром», де юний автор розповідає, як Добро посварилось зі Злом, але перше, звісно, перемогло.

Ілюстрації до книжок Мартин обирає сам, додає свої фото, малюнки бере з інтернету – ті, що викладені для широкого загалу. А ще до кожної казки дає завдання, яке може виконати дитина тільки після її прочитання: десь щось розмалювати, знайти, відгадати чи просто пограти в гру.

Мартин поміж своїх братів – лідер. Веде за собою, домінує, але ніколи не буває егоїстичним. А ще любить читати свої казки наймолодшому Лавріну і тішиться, коли той захоплено слухає їх.

Більшість казок із другої книжки сина Наталія Голинська не читала, бо домовилася з ним, що буде справжнім незалежним експертом у дитячій творчості.

Свій талант Мартин не перестає розвивати. Зокрема, щоби краще писати, висловлювати думки на папері, додатково займається українською мовою, багато читає і найкращим подарунком для себе вважає книжку. Крім того, ходить на додаткові заняття з математики, англійської, відвідує ІТ-школу та Академію розвитку особистості Unique, грає в теніс і футбол.

«Мартин – дуже сучасний хлопець, хоч і росте без телефона. Він витрачає час на інші цікаві речі. І я вважаю, що виховую дітей у правильному руслі», – підсумовує Наталія Голинська.

Ольга Шведа

Фото із сімейного архіву надала Наталія Голинська  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!