Програма побудована у такий спосіб: дві команди – шведів та іммігрантів змагаються між собою. Хтось із коміків (це завжди хтось із іммігрантів) каже правду, хтось ні, і шведи повинні вгадати чий жарт має зв’язок з реальністю, а де це просто сатира і стереотип. Наративи коміків часто будуються на стереотипах щодо інших культур, але все начебто в рамках гумору, що, як правило, дозволяють проговорити речі, які цензурувалися б у «серйозних» публічних дебатах.
Що ж сталося цього разу?
Відповідаючи на питання ведучого про те, хто найбільше отримав дозволів на проживання в Швеції в 2022 році, журналістка Елаф Алі вказала на українок. І додала: вони, мовляв, невидимі в Швеції, бо світловолосі і перебувають переважно в борделях.
Журналістка Елаф Алі
Це спричинило сильну реакцію чи вперше за історію програми. Багато хто, включно з Андріяєм Плахотнюком, українським послом у Швеції, почали вимагати вибачення за образу українських жінок. Крістіна Хілл (Christina Hill), відповідальна редакторка національного каналу SVT, однак, не побачила проблеми у словах журналістки, оскільки "програма націлена на жарти про стереотипи щодо різних культур, і аудиторія програми розуміє це". Пізніше, Ліза Магнусон (Lisa Magnusson), коментаторка однієї з найбільших національних газет Швеції Dagens Nyheter, відреагувала на скандал, заявивши про те, що український амбасадор не повинен втручатися у справи Швеції, особливо коли це стосується свободи слова, яка у Швеції є з додатковим змістом і статусом.
І справді, впродовж довшого часу у Швеції триває інший серйозний конфлікт з деякими групами мусульман через різне трактування свободи слова. Йдеться про публічне спалювання Корану, до чого кілька років тому вперше вдався Размус Палюдан (Rasmus Paludan), представник правих популістів, громадянин Данії і Швеції. Після нього такі спалювання організували й інші люди у Швеції. Основна лінія конфлікту навколо Корану пролягає через ідею про те, що це просто книжка, а тому її публічне спалювання – акт свободи дії, яка нікому не шкодить. Таке трактування підтримується офіційною владою Швеції.
Але повернуся до сканадальної програми і жарту про українок. Багато українських жінок, як ті, що жили тут перед великою війною, так і ті, що прибули після 2022 року, зреагували масовим флешмобом (#ukrainskakvinnor) у Facebook, де вони розповіли про свої професії та успіхи. Хоча існують й інші погляди: деякі українки засудили флешмоб.
Особисто я бачу конструктив саме у факті цієї досить таки масової реакції - як прикладу однієї з перших спільних політичних дій української молодої діаспори в шведському суспільстві. Ці спроби об’єднання можуть бути початком нарощуванні капіталу і досвіду громадянської дії саме того типу, який ми спостерігали і переживали в Україні під час великих і малих Майданів, між 1991-м і 2022-м роками. Саме так транснаціональна спільнота багатьох індивідів перетворюється на спільноту політичну, в найширшому значенні цього слова, щоб вирішувати ті завдання, які перед нею постають. Зокрема, розширення української культури, збільшення кількості перекладів, отримання представництва в органах влади і лобіювання інтересів України. Громадянське суспільство українських діаспор проходить подібний шлях до громадянського суспільства самої України.
Читайте також: Орки згинуть, а люди – залишаться. Як Швеція підтримує Україну
Питання про те, чи вплине саме цей протест на шведську політику свободи слова, і чи простимулює вибачення від Елаф Алі - здаються мені другорядними. Я майже впевнена, що відповіді на обидва питання будуть негативними (і, може, це і на краще). Що важливо для української спільноти, то це те, що досвід спільної дії, стимульований образою, переросте з часом в імпульс конструктивного перетворення.
Українки розвивають альтернативні і раціональні стратегії виживання
Далі – витяги з моєї колонки, надрукованої 23 березня в Dagens Nyhete.
«Більшість українських жінок, які втекли від війни, заробляють собі на життя в Швеції, працюючи на кількох роботах одночасно, і паралельно вивчають шведську мову. Твердження про те, що українські жінки займаються виключно проституцією - як це недавно прозвучало на шведському телебаченні - використовується російською пропагандою, яка активно поширюється в Швеції.
Я не вважаю, що нам варто розпочинати дискусію про свободу слова в Швеції, і про те, чи гумор завжди повинен бути етичним. Замість цього я готова погодитися з Елаф Алі, принаймні частково. Українці -- невидимі у шведському суспільстві. Цей скандал вперше дозволив багатьом українським жінкам розповісти про свої ролі, ідентичності та власні огляди -- у колективному флешмобі. Вперше - на масовому рівні – вони вислювлюються як політичні суб'єкти, а не тільки як жертви.
До 2022-го року багато шведів, з мого власного досвіду, вважали, що різниця між російською та українською культурою й мовою не така вже й велика, якщо вона взагалі існує. До 2013-го року у Швеції було близько 15 перекладів української літератури, включаючи переклад деяких віршів Тараса Шевченка 1937-го року, і кілька романів Юрія Андруховича та Оксани Забужко. Сьогодні, два роки після російського вторгнення в Україну, ми нарешті маємо першу антологію української літератури в Швеції «Під блакитним небом України. Голоси війни» (Ред. Мікаель Нюдал та Холод Саггір, Видавництво Аріель 2022 р.), яка з’явилася завдяки величезній відданості видавців. Повільно реалізуються і деякі інші проекти перекладу української літератури. Так, можна було би сподіватися всього цього пошвидше, особливо в час, коли росіяни роблять геноцидальні заяви про те, що української культури не існує, і щодня запускають сотні ракет на українські міста. Але маємо що маємо, і це теж варто цінувати.
Музика Валентина Сильвестрова та Мирослава Скорика нарешті потрохи почала витісняти російських композиторів в симфонічних шведських оркестрах, хоча ще у квітні 2022-го року грати музику Рахманінова, щоб привернути увагу до України, було майже традицією.
У академічному середовищі Швеції досі не з'явилося жодного великого дослідження про міграцію українців після 2022-го року, окрім деяких наукових статей, і українська міграція також не належить до найбільш обговорюваних тем в соціальних або гуманітарних дослідженнях шведських університетів.
Сьогодні в Швеції проживає 43 000 українських біженців, на додаток до тих 12 000, які мешкали тут до 2022 року. Коли я пишу слово "біженці", варто розуміти, що це не відповідає їхньому правовому статусу: юридично українці біженцями не є. Ті, хто допомагає нашим співвітчизникам в Швеції, знають, що згідно зі шведською імплементацією Директиви про тимчасовий притулок від 4 березня 2022 року, українці мають ті ж права, що і шукачі притулку, тобто жодного ідентифікаційного номера, право на лише невідкладну медичну допомогу, і фінансову допомогу у розмірі 71 крони на день, що часто змушує українок вибирати між їжею на вечерю і квитком на автобус. Дехто міг би сказати, що саме така ситуація створює передумови для того, щоб і без того незахищені жінки, які повинні утримувати своїх дітей, потрапили в ситуацію ще більшої незахищеності. Проте, з того, що я бачу у своєму дослідженні українських міграцій в Швеції, а також у Польщі, Румунії та Великобританії, українки розвивають альтернативні і раціональні стратегії виживання, які не мають нічого спільного з висловлюванням Елаф Алі.
Згідно з дослідженням Міжнародної організації міграції, єдиним на сьогодні статистичним дослідженням про українців після 2022 року в Швеції, 63 відсотки тих, хто приїхав після 2022-го року, мали вищу освіту, і ще 54 відсотки уже отримали роботу станом на травень 2023-го року, хоча і переважно в низькокваліфікованих cекторах, таких як прибирання. Проте, приблизно третина працювала вчителями української мови або на подібних позиціях.
Українським жінкам в Швеції не вистачає двох речей: економічної стабільності та соціального статусу, які вони втратили через війну та еміграцію. Друга втрата - гірша. Щоб підвищити свій статус, а не тільки заради грошей, вони готові жонглювати багатьма апельсинами у повітрі, тобто поєднувати високу географічну мобільність, курси шведської мови, тимчасові роботи, волонтерство для України та догляд за роз'єднаною родиною.
Погляньмо на це у прикладах: наприклад, жінка з вищою медичною освітою, яка втекла разом із донькою з Харкова до південного регіону Сконе. Вона знайшла роботу у сфері обслуговування вже через два тижні після прибуття і відразу відмовилася від фінансової допомоги від Міграційної служби. Відразу почала вивчати шведську самостійно, на YouTube та на різних короткотривалих курсах. Щодня вона проводить по три години щодня у громадському транспорті, щоб продовжувати вивчення шведської і з часом валідувати свій диплом. Водночас вона виховує 9-річну доньку та регулярно надсилає пожертвування на Україну.
Або 42-річна мати трьох дітей, яка прибула до західної частини Швеції з двома дітьми. Її старший син -- на фронті. В Україні вона працювала директоркою школи, в маленькому містечку на заході України. У комуні, після участі у шестимісячному проекті, де вона отримала знання з методики навчання англійською мовою, -- отримала першу роботу. Шведську мову вона вивчає самостійно через YouTube та на робочому місці. На момент нашого інтерв'ю вона мала три роботи: асистентка вчителя, викладачка соціального курсу про Швецію, та викладачка української мови. Усі три роботи були в трьох різних містечках, хоч і відносній близькості одне до одного. Щодня у транспорті до роботи і назад вона проводить до п’яти годин.
Мені знадобилося декілька днів, щоб згадати, що саме мені нагадав цей «жарт» Елаф Алі, крім стереотипів про східно- та центральноєвропейських жінок, які осмислюються, в тому числі, і шведським кіноматографом (наприклад, фільм "Torsk på Tallinn"). Власне це був улюблений аргумент російських блогерів та пропагандистів, після того як Україна отримала безвізовий режим з ЄС у 2017 році. Багато росіян були обурені тим, що саме українці, а не росіяни, отримали безвіз, і коментували, що українки інтегруються в ЄС через проституцію.
Читайте також: Конфлікт на кордоні треба пережити. Давайте уникнемо взаємних образ
Проституція українських жінок також є однією з двох основних ліній, які росіяни використовують проти України у своїй пропаганді в Швеції, за словами Ксенії Ілюк, української розробниці штучного інтелекту.
Незалежно від того, як далі розвиватиметься вся ця історія, у нас є хороші шанси на те, щоб шведське та українське суспільства пізнавали культуру одне до одного і творили нові зв’язки для кооперації. Саме Швеція, разом з Польщею, належать до найбільш проукраїнських країн ЄС. У кінцевому підсумку це єдине, про що варто хвилюватися, чи не так?»
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
_____________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
