Фото з відкритих джерел
7 фактів про те, чому михайло горбачов не був демократичним лідером:
Замовчував аварію на Чорнобильській АЕС
26 квітня 1986 року на ЧАЕС відбулася аварія, що призвела до техногенної катастрофи. Публічне звернення михайла горбачова мало місце лише 14 травня, однак навіть у ньому генсек не розповів громадянам правду. Влада срср на чолі з горбачовим замовчувала інформацію про катастрофу майже 20 днів, коли люди збиралися на першотравневі заходи й опромінювалися. Зокрема, один з парадів в ті дні відбувся в Києві, що знаходиться за 160 км від Прип’яті.
КҐБ ретельно приховував причини аварії, оскільки вони прямо вказували на недбалість радянського керівництва, що ігнорувало повідомлення про порушення під час будівництва АЕС, аварії тощо.
За горбачова в таборах померли дисиденти Стус та Марченко
Хоч з 1987 року горбачов анонсував початок гласності, за його каденції політв’язні відбували терміни в таборах. Так 1985 році за нез’ясованих обставин в таборах помер український дисидент Василь Стус. У 1986 році ув’язнений дисидент Анатолій Марченко оголосив голодування з вимогою звільнення всіх політв’язнів срср. Анатолій Марченко помер після тривалого голодування та тортурів, які завдавали йому працівники в’язниці під час примусового годування.
За горбачова в срср засуджували до смертної кари
Смертна кара в срср існувала й під час правління михайла горбачова. Зокрема, в 1989 році стратили українця Івана Гончарук, який під час Другої сітової був у лавах УПА, за що відбув 20 років у радянських таборах. Івана Гончарука звинуватили у «вбивствах радянсько-партійного активу та мирних радянських громадян», хоча слідству так і не вдалося довести його участь у таких акціях. Клопотання про помилування упівця було відхилено — лист про це надійшов із кремля. Гучною судовою розправою над колишнім повстанцем відсвяткували 70-річчя Жовтневої революції.
Гальмував вихід республік зі срср та придушував мирні протести
17–18 грудня 1986 року казахські громадяни взяли участь у масових протестах проти комуністичної влади. Їх розганяли дубинками, саперними лопатами, вивозили за місто, де кидали на морозі без одягу, ув’язнювали на чималі терміни.
9 квітня 1989 року радянські війська розігнали антирадянську демонстрацію в Тбілісі. Проти протестувальників застосували саперні лопати та сльозогінний газ. Під час акції загинуло 19 осіб. 20 січня 1990 року в Баку радянські війська намагалися придушити рух за незалежність Азербайджану. Тоді загинуло понад 200 осіб.
У травні 1990 року горбачов визнав недійсними декларації про незалежність Литви та Естонії, а також позбавив юридичної сили аналогічний документ, ухвалений Верховною Радою Латвійської РСР. Естонія, Литва та Латвія не планували змінювати своє рішення. У січні 1991 року радянські війська зайняли стратегічні об’єкти в столиці Литви. Відбувся штурм телецентру у Вільнюсі, під час якого загинуло 14 цивільних литовців. У Латвію радянське керівництво так само направило спецпідрозділ військових, у протистоянні з яким загинуло щонайменше 7 громадян.
Бажав відновити СРСР
михайло горбачов не раз говорив про те, що розпаду срср можна й потрібно було уникнути. В інтерв’ю 2010 року він висловив нерозуміння, чому люди «бояться відновлення срср», і заявивши, що ностальгує.
Підтримав анексію Криму
горбачов в інтерв’ю газеті Sunday Times підтримав анексію росією Криму: «Я завжди за волевиявлення народу, а більшість у Криму хотіла возз’єднання з росією. Якби я все ще був у владі, Радянський Союз би існував і Крим був би його частиною».
Не визнавав вторгнення росії в Україну
У 2014 році михайло горбачов називав війну росії проти України внутрішнім конфліктом: «Я вважаю: обидві сторони українського конфлікту порушують припинення вогню, обидві сторони винні в застосуванні особливо небезпечних видів зброї та в порушеннях прав людини. «Війна до переможного кінця» неможлива. Пора зупинитися!».
