фото: kafanews.com

Нещодавно Кабінет Міністрів України прийняв рішення про монетизацію пільг на проїзд у громадському транспорті, втілювати яке мають органи місцевого самоврядування. Громадський активіст, фахівець із міської мобільності Дем'ян Данилюк пояснює, чому ця новація не вирішить проблем із громадським транспортом в Україні і радить, що натомість треба було б зробити в цій царині.

Ця тема надто велика і за всі ці роки її так заплутали, що коротко пояснити, на жаль, не вийде. Тому наберіться терпіння, бо буде багато літер і трохи чисел.

Що таке монетизація?

Чимало українських ЗМІ написали/показали/розповіли, що Кабмін ухвалив рішення щодо монетизації пільг на проїзд у громадському транспорті.

Монетизація — це процес конвертації чого-небудь в законний платіжний засіб. Зазвичай цей термін означає друк нових банкнот Центральними банками, але такі речі, як золото, діаманти, смарагди, предмети мистецтва, також можуть бути монетизовані. Монетизація також може означати обмін акцій на валюту, продаж власності, стягнення оплати за щось, що було безкоштовним, або прибуток від товарів і послуг, які до цього не були прибутковими.

Що пропонує уряд?

Після 15 травня всі пільговики України повинні отримувати щомісячні доплати до соцвиплат. Тобто тепер  ви будете платити з тих грошей, що вам перерахують. Затверджений мінімум — 30 поїздок на місяць. Суму нараховують із середньої вартості проїзду у громадському транспорті вашого міста. Це абсурдно, бо у всіх цивілізованих людей вартість квитка однакова на всі види транспорту, але не для України. У випадку Львова це буде: 5+3 /2 = 4 грн. Якщо ж електротранспорт таки подорожчає до 5, то відповідно буде 5 грн.

4 грн х 30 поїздок х 12 місяців х 100 000 пільговиків (насправді більше) = 144 000 000 (мільйони гривень!) на рік. У перерахунку на одну особу отримуємо 4х30 = 120 грн/місяць у Львові. Ага, і компенсувати ці 30 поїздок мають із місцевого бюджету.

Щодо пенсіонерів за віком, то ситуація знову незрозуміла, адже їм пільга надається згідно з постановою КМУ №354 від 1993 року, а всім іншим — згідно із законами. Скасовувати постанову (що було б логічно) ніхто не буде, бо це політичне самогубство.

Читайте також: Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова

А як у них?
Як вам відомо велосипед винайшли понад 100 років тому, але є у світі країни, які про це ще не знають або сумніваються, що той велосипед таки велосипед, і треба вигадати щось своє. У випадку монетизації, українським урядовцям пасувало б:
а) звернутися до країн-сусідок і розпитати, як воно у них із цим;
б) просто загуглити;

То чим допомогло гугління?

1. Монетизації пільг на проїзд у громадському транспорті немає: в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Латвії, Румунії, кількох країнах колишньої Югославії.
2. Монетизація не допомогла у Росії, Білорусі, Казахстані.

протести проти монетизації пільг в Росії

Як думаєте:
— чому в економічно сильніших країнах-сусідках (я звісно про країни ЄС кажу) не існує монетизації?
— чому там є безкоштовний проїзд для людей з інвалідністю, незрячих, глухих, багатодітних тощо (загалом від 8 до 14 категорій громадян, залежно від країни)? 
— чому в цих самих сусідів досі існує безкоштовний* проїзд для пенсіонерів?
— чому на постсовку** монетизація не вдалася чи не допомогла?

*безкоштовний — для пенсіонерів, які досягли певного віку, зазвичай це 65-70 років, а до 65-70 — знижка 50% ;

** —  на сьогодні часткова монетизація збереглася лише у найбільш економічно-сильних частинах Росії (Москва, Санкт-Петербург, Казань, Краснодар тощо) та столицях деяких інших республік. У більшості міст повернули безкоштовний проїзд або залишили монетизацію в дуже урізаному(!) вигляді. Водночас, у більшості міст РФ та Білорусі пенсіонери мають знижку, але платять у всіх видах транспорту.

проїзд у Чехії, Польщі безкоштовний для дошкільнят та осіб старше 70, в Угорщині — 65

То чому ж так?

Все просто. Навіть для Польщі, що єдина в ЄС вистояла в кризі 2008 року, монетизація пільг — це непідйомний тягар для економіки. А щодо Росії — більшість міст там вже давно добили свої мережі електротранспорту і возять людей на приватних ПАЗіках, ГАЗелях, Рутах і подібних витворах маршруткового автопрому.

Варто зазначити, що вартість проїзду в перерахунку там становить від 8 до 12 грн, але ситуація аж ніяк не краща, ніж в українських містах. Повторюсь — Москву та Санкт-Петербург не беремо до уваги, бо це мегаполіси.

Якщо вам не подобається, що в приклад наводжу Росію … Що ж, більше нема кого навести у приклад. То чому при більшій вартості проїзду, частковій монетизації, при оплаті за проїзд пенсіонерами, стан транспорту в Росії не кращий, якщо не гірший, ніж в нас? :)

Вулиці Уфи, РФ заполонили маломісні маршрутки

У Білорусі з монетизацією була епічна історія. На державному рівні її то впроваджували, то скасовували, то змінювали норми з року в рік. У результаті деякі пільги залишили, деякі монетизували. Щодо пенсіонерів, то вони там також платять за пільговим тарифом, але пенсії в них дещо більші ніж в українських «колег».

Наслідки

Ви скажете, що тепер пільговики самі вирішуватимуть як їм використовувати ці 120 грн/місяць — їздити чи купити щось і сидіти вдома. А куди вони їздять? В пошуках дешевших продуктів, ліків та соціалізації. Ось і відповідь — частину цієї суми людина витратить перш за все на найнеобхідніше: їжу та ліки, а залишки — на проїзд. При цьому транспорт, як був вбитим, так і залишиться.

Ще раз, задумайтесь: коли ваш дохід становить 1500 грн/місяць, на що ви витратите додаткові 120-200 грн? А на роботу ви вже не ходите. Напевно ж не на проїзд…

144 мільйони гривень. Для Львова це означає НЕ ремонтувати вул. Замарстинівську, Чернівецьку та площу перед вокзалом.

Такі розвалені вулиці є у кожному місті України. І от мер вашого міста обіцяв відремонтувати, а не ремонтує. Мешканці (всі і будь-якого віку) і без того розлючені, починають перекривати вулицю з вимогою: «Обіцяв – відремонтуй!». Мер скаже: «та от ми хотіли ремонтувати, але ці гроші пішли на монетизацію пільг на проїзд у громадському транспорті».

 
вулиця Замарстинівська не бачила ремонту понад 40 років

Люди ще більше злі, але тепер ще й на пільговиків, бо ті «проїли» гроші на ремонт вулиці/школи/теплотраси/будинку культури тощо. Пільговики скажуть: «Та не треба нам ваших пільг і монетизації — дайте нормальну пенсію!» і будуть праві, але про це згодом.

Підміна понять

Що ж виходить: уряд «перевів стрілки» на органи місцевого самоврядування (ОМС), хоча 142 стаття Конституції України прямо каже: «Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою».

То чому цю монетизацію не проводять за кошти державного бюджету? Так, це ті самі наші податки, але які збирає уряд, а не ОМС.

Читайте також: Ціна безкоштовного проїзду. Чому перевізники не хочуть платити за пенсіонерів

Тут є два варіанти:

1) Думали мудрі: «Борисович, грошей на монетизацію треба дуже багато, а взяти нема звідки. Це навіть без врахування пенсіонерів за віком, яким закон не передбачає безкоштовного проїзду, тому ви кажіть таке: «Ми провели фінансову децентралізацію, тепер монетизацію — гроші є у міських рад на рахунках! Робіть!»

2) Думали дУрні: «Борисович, ми провели фінансову децентралізацію, тепер монетизацію — гроші є у міських рад на рахунках! Нехай роблять!, а як не зроблять, то нехай чубляться на місцях, а ми подивимось».

Відповідно, там де міський голова «від президента» або лояльний до державної влади, то сяк-так буде монетизація впроваджена, а там де він не лояльний — його будуть «мочити», налаштовуючи частину мешканців проти: «Бачте який він! Ми тут децентралізацію провели, монетизацію, а він грошей шкодує вам!»

На жаль, люди в це повірять. І в обох варіантах програє громада міст. І тут я хочу нагадати вам про роль державної влади та ОМС. Уряд та парламент повинні працювати над загальнодержавною стратегією всіх сфер життєдіяльності та проводити реформи, вдосконалювати законодавство, і це означає:

— що за корупцію мають судити і саджати всіх;
— що бізнес має бути захищеним від рейдерства;
— що податкова система максимально проста;
— що в країні є верховенство права.

Це і є реформи. Саме це дасть змогу залучити в нашу країну інвестиції, що створять робочі місця, з яких почнуть платити білі зарплати, всі податки, і т. п., а це дасть змогу підняти економіку, підвищити рівень життя, і, відповідно, потроху піднімати розмір пенсій аж до того рівня, що пенсіонерам не потрібні будуть пільги.

Натомість, державна влада поділилася з ОМС частинкою зібраних податків (при цьому інфляція «спалила» вартість тих грошей) і каже, що тепер у містах достатньо грошей на все.

Фактично, уряд пропонує, щоб місцеві ради підняли пенсії :) Абсурд. Хоча, ні — це Україна.

Роль ОМС — добробут громади. Переважно це стосується міської інфраструктури. Не міська влада встановлює і виплачує пенсії. Не міська влада ухвалює закони. Не міська влада змінює податкову систему. Не міська влада визначає кому надавати пільги.

Громадський транспорт — це послуга

Повернемося до теми стану і роботи транспорту.  Якщо ви уважно та неупереджено читали текст вище, то зрозуміли, монетизація не допоможе бо:
— такої системи нема в європейських країнах (в т. ч. в країнах колишньої Югославії);
— пільговики використають частину з цих грошей на інші потреби;
— це не покращить роботу ГТ;
— це не допоможе з реальним обліком пасажирів.

А що тоді допоможе?

Перехід на цивілізованому систему відносин, яка працює у всіх країнах ЄС, а також у більшості країн колишньої Югославії.

В інфографіці всі цифри умовні

Міська (обласна або районна) адміністрація як організатор перевезень:

1. Проводить дослідження міської мобільності населення (опитування, заміри тощо);
2. Відповідно до цих досліджень проводить транспортне моделювання та формування маршрутної мережі;
3. Визначає обсяг транспортної роботи (кілометраж) на рік згідно з графіками руху, відповідно до розроблених маршрутів;
4. Встановлює вартість квитків/проїзних та формує тарифне меню;
5. Встановлює вимоги до рухомого складу;
6. Проводить закупівлю (а не конкурс!) транспортних послуг. Це означає, що перевізники змагаються на тендері, хто надасть нижчу ціну і кращу послугу. Тобто, хто з них запропонує дешевшу ціну за 1 км, тому й заплатять з міського бюджету;
7. При цьому міська адміністрація зобов’язується збирати оплату за проїзд, проводити контроль тощо. Різниця між зібраними коштами з квитків/проїзних та передбаченим обсягом транспортної роботи покривається за рахунок бюджету.

витрати на транспортну роботу та її обсяг у Кракові і Любліні

червоним – оплата з міського бюджету, синім — оплата з проїзних/квитків, зелений — інші доходи (в деяких містах спеціальні податки на ГТ)

При такому підході транспорт працює добре, і кошти міського бюджету витрачають конкретно на якісну роботу трамваїв, тролейбусів, автобусів. Така система дає гарантію, що автобус чи трамвай приїде о 22:45 і забере всіх пасажирів незалежно від віку чи соціального статусу.

Так, це теж витрати бюджету, але вони значно ефективніші і корисніші — кошти (податки) всіх мешканців працюють на всіх мешканців — транспорт працює і ви можете ним скористатися. Суть — наймати транспорт і платити за виконану роботу, а не «задобрювати» пільговиків.

Не вірите? Порівняйте транспорт (і його роботу) у Польщі, Чехії, Німеччині, Швейцарії, Іспанії з транспортом у Росії, Вірменії, Казахстані. У перших — транспортна робота, у других — часткова монетизація. Де кращий транспорт?

комунальний автобус у Варшаві

автобус приватного перевізника у Кракові

Ні, вартість проїзду, про яку ви хочете написати: «та в Європі проїзд по 2 євро!» не відіграє ключову роль. Чому? Бо у всіх містах Європи транспорт збитковий. У цьому і полягає різниця. Якісний громадський транспорт як послуга  — збитковий. Мала розвалена маршрутка — прибуткова. Бо вона мала, її не миють, не ремонтують, водій гарує по 14 годин мінімум та ще й має здати план. Експлуатація триває до повного зносу!

Завданням громадського транспорту є ефективність роботи, а не прибутковість. Ефект полягає в тому, що люди отримують доступ до різних об’єктів, де заробляють і витрачають кошти = сплачують податки. Крім того, громадський транспорт — це альтернатива індивідуальному і якщо ми ставимо завдання заробити, то отримуємо розбиту маршрутку, а якщо завдання ефективність та альтернатива — комфортні автобуси в достатній кількості = зменшення використання автомобілів і заторів.
 

оплата за транспортну роботу перевізникам у Варшаві, листопад 2017

Така система потягне за собою оптимізацію маршрутної мережі — зменшення дублювання маршрутів, щоб кошти використовувалися ефективніше; систему пересадок на другорядних напрямках; часові тарифи тощо — але від цього виграють усі. Влада отримає політичну стабільність та збільшення податкових надходжень (люди отримають кращий доступ до товарів та послуг і,відповідно, зможуть витрачати гроші, що означає надходження податків в міську казну), перевізники — фінансову стабільність (незалежно від кількості перевезених пасажирів), пасажири – комфортну, безпечну, передбачувану, безстресову систему перевезень за справедливу (!) ціну (не за 3 і не за 5 грн). Та й водії і решта персоналу — фіксований робочий день та зарплату незалежно від кількості «відвойованих» гривень на вулицях міста.

Висновки

Отже, монетизація — це фікція, яку не потягне українська економіка, відтак суспільство стане ще більш розлюченим. Містам потрібно замовляти транспортну роботу в перевізників, а пільговикам потрібні гідні пенсії від держави, що дозволить скасувати пільги.

Читайте також: Непереможна маршрутка. Чому у Львові так складно змінити транспортну систему

Пам’ятаймо, що нічого безкоштовного немає, а монетизація — вигадування велосипеда в здичавілому совку. Місту і його мешканцям потрібен якісний громадський транспорт, а для цього потрібна зміна в підходах до організації пасажирських перевезень. Пенсіонери стали заручниками і жертвами «системи пільг», яких насправді не існує, а нам знову торочать, що ось монетизація все вирішить. Звісно, проблема не в пільговиках, а в нерозумінні державними та місцевими посадовцями ролі громадського транспорту + розваленій економіці країни.

Ефективність, а не операційна прибутковість! Послуга, а не анархія на дорогах і зупинках!
На жаль, всі ті «реформи» у сфері міського транспорту, про які останнім часом заявляли у Мінінфраструктури, такими не є. Потрібні кардинальні зміни у закони про електротранспорт, автомобільний транспорт, низку підзаконних актів, але це вже тема для зовсім іншого допису. 

П.С.: я не є членом політичної партії, громадської організації, не є посадовцем, цей допис не є замовним і я завжди готовий підказати і допомогти, якщо для змін є політична воля :)

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Усі фото надані автором