Перша сторінка Google-пошуку за запитом «робота в культурі» видає низку вакансій на OLX (здебільшого це моделі, зокрема для блогінгу, помічники режисерів та фотографів, motion designers), кілька вакансій Українського культурного фонду та звіт про діяльність закладів культури Грицівської селищної ради у 2018-2020 роках. Збагнути, який саме якісний зв’язок поміж профільною освітою і цим ринком пропозицій, вельми непросто. Та насправді це досить репрезентативний приклад. Про це – менеджерка й кураторка культурних проєктів Ольга Муха.
Креативні, але безробітні
Україна має неабиякий горизонт можливостей для перетворення креативних індустрій (що включають культурні, але не дублюють) у високоефективний сектор економіки із значним потенціалом створення робочих місць, високою валовою доданою вартістю і шансами на успішний експорт. Ми займаємо 45 місце зі 131 у Глобальному індексі креативності (2020) та маємо високі показники у шести із семи критеріїв ГІК: інституції, людський капітал, інфраструктура, складність бізнесу, знання і технологічні та креативні результати, які перевищують середнє значення для своєї групи. Натомість один складник має надміру низький показник – це складність ринку.
Попри те, що освіта стала одним із потужних критеріїв, що допровадили нас до доволі високого місця у рейтингу, однією із глибинних проблем галузі є розрив поміж запитом і реаліями ринку й освітньою пропозицією. Законодавство не передбачає працевлаштування для більшості із кваліфікованих випускників – таких «робіт» просто не існує в класифікаторі професій. Тож облік професійного працевлаштування ускладнений – менеджери культури працюють на посадах редакторів, завідувачів секторів творчого розвитку чи організаторів-секретарів. Кваліфікаційні вимоги до цих спеціалістів й посадові інструкції не відповідають реальному стану справ, що призводить до перекосів у тарифній сітці оплати праці. Оплата тієї ж роботи, виконаної для державного чи приватного секторів, може відрізнятися в кілька разів (та подекуди виконуватися тими ж людьми).
Читайте також: Культура здатна приносити гроші. Розмова з керівницею Інституту стратегії культури
Окремою суттєвою проблемою є відсутність обліку самозайнятості й відповідної юридичної форми. Значна кількість митців (зокрема, у візуальних мистецтвах) не є зареєстрованими як ФОП-и, тож, de jure, вважаються безробітними. Художник, який працює у своїй майстерні й час до часу реалізовує свої твори, опиняється у повністю «сірій зоні». Загалом, орієнтовно 60% обсягу культурного ринку є тіньовим, часто через структурну вразливість. 91% галузі складає малий і мікро-бізнес, державні програми підтримки й податкові послаблення для якого відсутні.
Різниця між культурою і креативністю
Окрім того, актуальній стадії розвитку ринку властиве нерозуміння різниці поміж культурними та креативними індустріями, культурою як суто інтелектуальним зусиллям, побудованим на традиціях і соціальній поведінці, що потребує державної економічної підтримки, та креативною економікою як використанням творчого таланту для комерційних цілей.
Це спричиняє низку проблем, як логістичного й економічного, так і суто культурно-світоглядного штибу. Наприклад, для працівників культури «старої школи» питання заробітку чи запиту на вищу оплату праці виявляється подекуди конфліктуючим із закладеним поведінковим патерном «в культурі працюють за ідею, а хто не погоджується – «заробітчани» і «грантоїди». Відповідна позиція призводить не лише до неадекватної оплати праці та відповідного заниження суспільного статусу, але й неминучого пониження планки прийнятної якості й стандарту послуг. Робота «за ідею» вважається майже умовним волонтаріатом, а також унеможливлює інвестування у саморозвиток і вдосконалення професійних умінь і навиків через додаткову освіту.
Читайте також: Правди не знав ніхто. Історія скульпторки і львівської легенди Теодозії Бриж
Відсутність професій у класифікаторі та, відповідно, професійних стандартів – реальних посадових інструкцій, функціональних рекомендацій, усталеної зарплатної сітки, поглиблює розрив із освітнім планом: адже немає job description – немає відповідних компонентів освітніх програм. Відтак, культурологічна освіта перетворюється на «там, де цікаво, але чи практично і що з цим робити далі?».
Креативний сектор і ВВП
Це все відбувається на тлі невпинного росту ринку товарів та послуг креативного сектору. До карантину галузь приносила до 3,7% ВВП (97 млрд. гривень) та її потенціал зростання оцінювався до 10% ВВП за кілька років за належної підтримки. Для порівняння, внесок креативного сектора в британську економіку становить удвічі більше (понад 7%) та демонструє удвічі швидше зростання, аніж у британської економіки в цілому.
Цей розрив поміж освітою, ринковим запитом та професійною реалізацією можна просто «пережити» й із часом (тривалим) подолати стихійно, разом із натуральним розвитком відповідної галузі.
Проект УАК-Львів «Освітній профіль культурної стратегії Львова» за підтримки УКФ покликаний налагодити зв’язок поміж освітньою та ринковою компонентами через професійні дослідження і аналіз ринку та здійснення соціального експерименту, що допоможе виявити наявні лакуни у втіленні освітнього стандарту.
Ми аналізуємо наявні документи у сфері культури та профільної освіти, визначаємо, що саме вони дають місту, співставляємо із соціологічними даними та, як висновок, думаємо над тим, як зробити «прірву» між роботодавцем і випускником-культурологом меншою, або хоча б побудувати переправу із берега «я не знаю, куди податися» на «я – професіонал своєї справи».
Зображення Мирослава Трофимука
*Партнерська публікація
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
