Історія проспекту у Львові, де можна було побачити Полтву

12395 0
Львовознавець Петро Радковець розповідає про вулицю, що виникла вздовж русла річки Полтви. Колись це була доволі болотиста місцевість. Потім річку загнали під землю, і на її берегах з’явилися будинки. Навіть важко собі уявити, що ще 70 років тому тут можна було полювати на качок та блукати торфовищами.
фото: Готель «Львів»
(пр. Чорновола, 4), вікіпедія

фото: Готель «Львів» (пр. Чорновола, 4), вікіпедія

Йтиметься про сучасний проспект Чорновола, нині він є важливою транспортною артерією Львова: з’єднує північні околиці міста (Голоско, Замарстинів, Збоїща тощо) з історичним центром. Починається проспект відразу за Оперним театром, але колись там стояли будинки, які знесли після Другої світової війни. 

У Львові існує байка про Полтву під Оперним театром. Так ось, хочу вас заспокоїти: Зигмунд Горголевський був грамотним архітектором і разом з Іваном Левинським звів надійну споруду. Щоправда, для вдалого розміщення театру потрібно було дещо змінити русло Полтви. Річ у тім, що на двох її берегах розміщені два театри. Театр Скарбека (театр ім. Марії Заньковецької) збудований 1842 року на правому березі Полтви, коли річка ще була відкрита, тому бічний фасад не відповідає лінії забудови проспекту Свободи. А Оперний театр – на лівому березі, коли річка вже була засклеплена і «ув’язнена» в бетонному колекторі, тому нічого підмивати не може. Зигмунд Горголевський помер у 1903 році, і злі язики почали поширювати брехню про його самогубство. Але тогочасні газети публікували некролог, де можна прочитати, від чого помер цей видатний архітектор.

Закриття Полтви

Далі річка проходить через площу Різні і лише перед готелем «Львів» виходить на проспект Чорновола. Треба сказати, що колишнє Краківське передмістя було брудним і невпорядкованим, а назва площі Різні досі розповідає про ті місця для забою худоби, відходи з яких скидали просто в русло річки.

Читайте також: Найкоротші вулиці Львова. Історія і фото

Тут хочу зробити невеликий відступ і розповісти про те, як Полтву перетворили на каналізацію. Потреба модернізації міської каналізації у другій половині ХІХ століття ставала дедалі актуальнішою. Полтва міліла, і щораз більше стічних вод приносили до неї підземні канали. Наявність такого відкритого стічного каналу в місті було ненормальним явищем, тому часто лунали заклики перекрити річку хоча б у центральній частині міста. Їхню доцільність підтвердила стихійна злива 11 травня 1872 року, коли вода в Полтві піднялася до рівня берегів. Марійська площа на другий день виглядала як велике болото. Але таке рішення мало численних і впливових супротивників, тому магістрат не визначився в цьому питанні. Кінець 1870-их став часом появи перших планів створення у Львові більш сучасної системи каналізації. Львівський інженер Людвік Радавський запропонував роздільну систему каналізації – закладання колекторів на обох берегах річки, будучи противником використання Полтви для відведення стічних вод і фекалій. 

Внесок у справу вдосконалення облаштування міста зробив професор Львівської політехніки Юзеф Єгерманн, який теж виступав проти перекриття Полтви. За його ініціативи була створена спеціальна комісія. Висновки її роботи спричинили гарячі дебати. Навіть Людвік Радавський відмовився ставити свій підпис, бо не погоджувався з використанням Полтви як головного каналізаційного колектора. Проти цього виступило і Лікарське товариство, але міська рада і магістрат вирішили все ж таки перекрити річку.

Роботи розпочали навесні 1885 року, і тривали вони до 1887-го. Остаточне перекриття Полтви в центрі міста закінчили у 1886 році. Всіма роботами керував інженер Вацлав Ібіанський. Під час робіт в річищі Полтви знайшли багато людських кісток, що свідчило про численні облоги міста. Останки поховали 7 вересня 1887 року на Стрийському цвинтарі, та ще до середини ХХ століття на теперішньому проспекті можна було бачити річку відкритою. Після повороту на вулицю Торф’яну Полтву закрили лише на початку 1980-их років. Я ще пам’ятаю, як діти бігали по трубах над річкою, що було доволі небезпечно.

Читайте також: Гнучкі межі. Чи загрожує щось Парку культури у Львові

У ХVIII-на початку ХІХ століття тут була не вулиця, а радше стежка вздовж лівого, західного берега Полтви. Її можна частково побачити на мапі Львова 1766 року Жана-Ігнатія дю Дефі. Перша назва зафіксована під 1825 роком і звучить як Пелтві. В 1871 році під час масового перейменування та впорядкування назв львівських вулиць вона отримала офіційну назву – Полтвяна. 1943 року називалася Пелтевштрассе, а в 1944-ому – Пелтевна. І лише 1956 року одержала назву, не пов’язану з річкою, – 700-річчя Львова. У 1999-ому вирішили, що тут уже не вулиця, а цілий проспект, і назвали його на честь В’ячеслава Максимовича Чорновола – Героя України (посмертно), кавалера ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, лауреата Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975 р.) та Національної премії імені Тараса Шевченка (1997 р.). Так вшанували пам’ять діяча руху спротиву проти зросійщення й національної дискримінації українського народу, політичного в’язня СРСР, провідника українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-90-их років та другого голову Народного руху України (1992-1999 рр.). Також у 1990-1992 роках він був головою Львівської обласної ради. 

Найдавніші будівлі вздовж сучасного проспекту були на правому березі річки приблизно від його початку до повороту на вулицю Замарстинівську, але вони не збереглися. На початку ХХ століття почалася активна забудова Полтвяної: непарний бік вулиці частково забудували сецесійними кам’яницями, а парний тривалий час залишався незабудованим. 

У 1930-их роках вулиця Полтвяна була однією з головних вулиць Юдейської дільниці Жовківського передмістя Львова. Після Другої світової війни радянські чиновники мали великі плани на цю частину міста. Був розроблений генеральний план забудови Львова, згідно з яким у 1946-1956 роках передбачалося створення за оперним театром величезної Центральної площі (250×160 м). На ній мали встановити пам’ятник Сталіну, спорудити новий будинок для обласних партійних органів із величними сходами, які слугували б за трибуну під час парадів і демонстрацій, готель та низку будівель у стилі сталінського ампіру. А ще між вулицями Варшавської та Замарстинівської мали намір створити новий міський парк і сполучити його проспектом із Центральною площею. Утім із цього плану реалізували лише кілька пунктів: знесли забудову за оперним театром, розширили вулицю, звели житловий будинок №1, готель «Львів», кінотеатр «Мир» та будівлю обласного статистичного управління. До речі, на місці готелю «Львів» колись було велике багнисте озеро.

1965 р. Щойно збудований кінотеатр «Мир» та зведення будівлі обласного статистичного управління

Коли ж у Львові з’явилася залізниця, а сталося це в 1861 році, то колію проклали через Підзамче, тому довелося будувати два мости – один для транспорту (сучасна вулиця Замарстинівська), а другий над річкою (сучасний проспект Чорновола). І оскільки місто було значно меншим, аніж тепер, то на перетині з вулицею Хімічною зробили місце збору великого непотребу, що опинявся в річці. Далі болотистою місцевістю Полтва несла свої води до торфовищ і повертала праворуч біля сучасної вулиці Торф’яної.

Читайте також: Як вберегти Цитадель від захланих бізнесменів

Будинок №1 споруджений у 1957 році за проєктом архітекторів Музи Консулової та В. Гольштейна. На час проєктування на будинку передбачалося пишне декорування в стилі радянського неокласицизму, проте його будівництво почалося незабаром після знаменитої постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР 1955 року «Про усунення надмірностей у проектуванні й будівництві», тому будинок перетворився на звичну сіру «коробку». Будинок №3/7 – готель «Львів» – зведений у 1965 році в стилі конструктивізму (архітектори – Людмила Нівіна, Анатолій Консулов і Павло Конт). На першому поверсі готелю були ресторан і перукарня.

Навпроти у 1970-их роках спорудили перший у Львові фонтан зі світломузикою. Триповерхова кам’яниця під №9 збудована в 1890-их роках у стилі історизму. До середини XX століття саме від неї починалася нумерація тогочасної вулиці Полтвяна. Будинок №13 зведений близько 1905 року за проєктом Генрика Орлеана в стилі декоративної сецесії, фасад оздоблений рослинним орнаментом та прикрашений металевими кронштейнами балкона і карнизу.

Будинок №2 – колишній кінотеатр «Мир» – споруджений за типовим проєктом у липні 1965 року на площі, де колись був храм Святого Теодора (архітектор – Станіслав Соколов). Кінотеатр був розрахований на 1200 місць. У 1990-их роках в його приміщенні розташувався мистецький центр «Клекіт», а з 2001 року будівлю перебудували в стилі хайтек для нічного культурно-розважального центру «Міленіум» (тепер нічний клуб «Малевич»). Будинок №4 зведений у 1964 – 1967 роках для багатьох державних установ за проєктом архітектора Мирона Вендзиловича в стилі пізнього радянського модернізму. Будівля має 11 поверхів і на час будівництва була найвищою у Львові. В ній міститься низка держустанов, зокрема Обласне статистичне управління, Державний комітет земельних ресурсів та машинолічильна станція. У червні 1969 року на першому поверсі партерної частини будівлі відкрили популярне серед львів’ян кафе «Ватра». Із проспекту Чорновола можна зайти до храму Хреста Господнього, хоча офіційна його адреса: вулиця Замарстинівська, 9. 

Будинок №6 зведений у 1928 році за проєктом Тадеуша Врубеля в стилі раннього функціоналізму: триповерховий, на високому цоколі, прикрашений півкруглими аркадами. Спочатку тут була жіноча школа імені Миколая Рея, яка ще в міжвоєнний період стала змішаною, тобто у ній навчалися як хлопці, так і дівчата. До слова, будинок з парного боку проспекту має адресу: площа 700-ліття Львова, 2. Двоповерховий, із високим цоколем і трикутним фронтоном, він був споруджений наприкінці XIX століття для міської «Нової медоситні». У 1930-их роках його перебудували під міський дезінфекційний заклад. Тут діяли відділи карантину та дезінфекції, лекційні зали і музей гігієни, тепер тут міститься Львівський міський відділ ДУ «Львівський обласний центр Держсанепідслужби України». Будинок внесений до Реєстру пам’яток архітектури місцевого значення під №2808-м.

За залізницею є велика територія з непарного боку проспекту Чорновола до вулиці Хімічної, яка складається з одно- та двоповерхових будинків, що мають однаковий номер – 45-Г та відрізняються тільки номером корпусу. Ця забудова мала соціальний характер, оскільки розташована на місці колишнього ринку худоби для безробітних та бездомних. У кожному будинку було 32 помешкання, а також санітарні й гігієнічні приміщення. Під час німецької окупації Львова тут був концентраційний робочий табір для в’язнів Львівського гето, а зі встановленням у Львові радянської влади комуністи облаштували на цьому місці пересильну тюрму №25, звідки в 1944-1954 роках у табори ГУЛАГу вивезли понад 250 тисяч людей. Кілька сотень померли тут же, в тюрмі, і були поховані на території в’язниці. В 1950-1980-их роках у колишніх бараках обладнали шпиталь для інвалідів Другої світової війни. З 2010-го за підтримки міської влади в частині приміщень створили меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору». Навпроти нього, з парного боку проспекту, розташований меморіал жертвам Львівського гето, відкритий у 1992 році (скульптори – Луїза Штеренштейн, Юрій Шмуклер, архітектор – Василь Пліхівський).

Стандартний дев’ятиповерховий будинок №45 зведений на початку 1970-их років. У радянський час в ньому був магазин, де за спеціальними запрошеннями можна було придбати дефіцитні товари для наречених та молодих подружжів. Ці запрошення видавали загси та спеціальні установи.

Читайте також: Історія вулиці, яка з'явилася раніше, ніж Львів. Екскурсія із Петром Радковцем

Відтинок між вулицями Липинського і Варшавською забудовували згідно з проєктом, розробленим у 1968 році. Тут планували створити один із двох нових у північному районі Львова громадських центрів. На перехресті з вулицею Липинського розташований будинок побуту «Ювілейний» (будівля № 59), збудований у 1982 році за проєктом архітектора  Дорошенка і названий на честь 60-річчя СРСР. Будівля прикрашена великим мозаїчним панно «Дружба українського і російського народів» (автор – Євген Безніско). Панно має мистецьку цінність, тому його не демонтували, лише герб на зображенні затушували. 

У 1990-их роках біля перехрестя з вулицею Варшавською планували спорудити 14-поверхову будівлю готелю «Інтурист», але через брак коштів проєкт не був утілений.

Наприкінці проспекту, на місці колишнього Панського поля, розкинувся парк імені 700-річчя Львова. Це колишні місця видобутку торфу, звідки й походить назва сусідньої вулиці. 

В 1959 році на проспекті відкрили тролейбусну лінію. Спершу тут курсував тролейбус №4 до стадіону СКА (маршрут ліквідований у 2002 р.). У 1976-ому на проспекті відкрили маршрут №13, що спочатку пролягав до вулиці Липинського, а в 1978 році був продовжений через Варшавську до Грінченка на Збоїщах.

Читайте також: Територія, де нині є ринок «Добробут», має бути музеєфікована

Загалом проспект Чорновола намагалися забудовувати згідно з генеральними планами різних років, але постійно їх не дотримувалися. Забудова щораз більше нагадувала хаотичну. Тут можна пожартувати: «У проєкті «хайтек» забудова ведеться «хай так», а в підсумку виходить «фіг з ним». Перекриття Полтви кардинально змінило вигляд цієї частини Львова. На місці брудного й смердючого потоку з’явилися алеї та сквери. «Тепер не Львів розташований над Полтвою, а Полтва під Львовом», – казали колись львів’яни. Проте ностальгія за своєю хоч якою, але річкою, час до часу оживала і досі живе в серцях мешканців міста над Полтвою.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!