Людмила Дідух допомагає працевлаштовувати українських громадян у Чехії та співпрацює з чеським бізнесом, який готовий вкладати в нашу країну.

Львів’янка Людмила Дідух разом із чоловіком заснувала компанію з працевлаштування українців у Чехії (HR Summit). Уже понад 15 років вона живе і працює у Чеській Республіці. З початку війни допомагає українцям знайти житло, роботу і бере участь у місіях із чеським бізнесом, який готовий інвестувати в Україну. Про те, як Чехія приймає українських біженців і які мають бути передумови для повернення наших співвітчизників додому, співрозмовниця розповіла Tvoemisto.tv, яке започаткувало проєкт «Наші українці».

«Ми шукали для українців хорошу роботу з гідною зарплатою»

У Чехії я проживаю вже понад 15 років, але ніколи не втрачала зв'язку з Україною. У Львові буваю часто – щонайменше раз на два місяці, маю там житло. І хоч абсолютно адаптована до чеського життя, все одно є львів’янкою.

Ми приїхали сюди з однією метою – продовжити бізнес, який розпочали в Україні: працевлаштовувати українських громадян у Чехії. Довоєнний час приніс нам свої виклики, зокрема часті звинувачення, що ми сприяємо виїзду робочої сили з України. Але ми завжди дотримувалися одного глибокого переконання: люди, які бажають і мають мрію виїхати за кордон, завжди знайдуть для цього шляхи. Нашим завданням було дати таким людям можливість знайти гідну роботу відповідно до їхніх умінь і потреб.

Читайте також: «Є тільки одна дорога в один бік». Розповідь дружини Олега Сенцова

Історії українців, які виїжджали за кордон і потрапляли в неприємні ситуації, зачіпали нас. Тому ми зобов'язувалися знайти для них не тільки гарні робочі місця, а й пропонувати достойну заробітну плату. Ми мусили гарантувати, що всі умови, закріплені в договорах, будуть дотримані роботодавцями, що наші клієнти будуть захищені в чужій країні. Так ми допомагали українцям знайти роботу, яка відповідає їхнім навичкам і кваліфікації, і це було дуже важливо, коли мовилося про кваліфікованих спеціалістів, які влаштовувалися, для прикладу, на роботу операторами лінії на заводах.

Ми вірили у потенціал українських працівників і знали, що вони зможуть досягти успіху, старалися сприяти їхньому професійному та особистому зростанню. 

Я звикла до Чехії, до чеської ментальності, хоча ніколи не позбувалася свого українського стрижня. У мене є товариші по бізнесу, які жартували, що вони б залюбки «позичили» мені працівників для того, аби ті поїхали за кордон, навчилися працювати по-європейськи, а тоді поверталися.

«Чехія мене приємно здивувала»

Коли почалася війна, я була в Чехії, а чоловік – в Україні. Він мав можливість приїхати сюди, оскільки мав дозвіл на перебування в Чеській Республіці і міг сісти в автівку та приїхати додому – в Прагу. Але ми також є співвласниками агропідприємства у Львівській області та розуміємо, що його варто підтримувати на місці. Також у нас є батьки, які залишилися вдома. Тому ми вирішили, що чоловік буде у Львові.

Коли почалася війна, ми, як і більшість українців, почали волонтерити, збирати допомогу. В перші два місяці не думали про роботу, займалися суто волонтерством. У нашому офісі працюють українці, двоє з них уже мають чеське громадянство. Всі ми переключилися на допомогу тим, хто її потребував. Мій телефон не змовкав – телефонували багато чехів, які пропонували допомогу, житло і переживали за нашу країну. Тоді здавалося, що вся Чехія переорієнтувалася.

Чехи ніколи не були активними учасниками будь-яких воєнних дій, займали більш нейтральну позицію. Однак після вторгнення Росії в Україну вони мене приємно здивували своєю позицією, оскільки вже наступного дня зібралися й почали активно допомагати нашим громадянам.

Чехія прийняла дуже багато українців – понад 300 тисяч, хоча її населення становить майже 10 мільйонів.

Звісно, Польща територіально може прийняти більше українських біженців, але Чеська Республіка відразу відчинила двері, дала безкоштовне житло і дотепер надає фінансову допомогу. Згодом її дещо скоротили. Тепер, щоб отримати цю допомогу, треба мати вагомі причини. Приміром, якщо ти мама з дітьми і не маєш можливості працювати. Також треба підпадати під умови для безкоштовного житла. Спочатку кошти за українських біженців отримували орендарі, а тепер біженці мають можливість самостійно оплачувати оренду.

Читайтe також: «Чи ви писали номер телефону на тілі своєї дитини?» Розповідь Марини Ткаченко

Чехія була і є дуже відкритою до українців. Тут створили багато програм для рекваліфікації та навчання наших громадян, організували безкоштовні курси чеської мови, допомагають із пошуком роботи.

Із початку великої війни в нашій роботі також все кардинально змінилося. Раніше ми були націлені на кваліфікованих працівників – переважно чоловіків призовного віку, тому наш ринок кандидатів повністю закрився. Тепер ми намагаємося працювати з чоловіками, які виїхали в Чехію давніше, стараємося знайти їм роботу, яка відповідає їхній кваліфікації та запитам. Також частково співпрацюємо з Молдовою і Грузією.

Звісно, не працюємо з державами чи окремими людьми, якщо маємо підозри, що вони не підтримують Україну. Або, для прикладу, не працюємо з чоловіками, які нелегально виїхали під час війни, завжди з’ясовуємо підстави для виїзду, особливо якщо це українець.

Ми намагалися допомагати й жінкам – шукали project-менеджерів, секретарів-референтів тощо. Але в багатьох висококваліфікованих позиціях залишається головною вимогою знання чеської мови. І наші освічені, ерудовані дівчата намагаються вивчати її. Наприклад, моя колега з Бучі приїхала сюди з дітьми, я допомогла їй знайти житло в друзів-чехів, і вони так гарно її прийняли, що тепер не хочуть відпускати. Вона – фахівчиня з управління персоналом, тому влаштувалася в чеську міжнародну компанію, бо добре знає англійську. Але коли дійшла справа до внутрішніх питань, то з'ясувалося, що її чеська була кращою за їхню англійську. Таких міжнародних компаній не так багато, але наші жінки знаходять у них собі місце. Є українки, які вже започаткували тут свій бізнес, зокрема відкрили в Празі кафе, салони чи запустили невеликі виробництва.

Війна та економічна криза завдала шкоди більшості держав світу. Зростають борги і Чеської Республіки. Можливо, на цьому тлі допомога Україні вважається додатковим навантаженням, але більшість все одно вважає, що потрібно підтримувати Україну.

Під час війни була заснована Українсько-чеська торгова палата, і я стала спочатку її членкинею, а зараз є членкинею Ради директорів. Виникла потреба в такому об'єднанні, тому так і з'явилася UKRCHAM – неприбуткова організація, що об'єднала багато чехів, які хочуть допомагати, інвестувати, а в майбутньому навіть працювати в Україні. Звісно, українські бізнеси також присутні в цій організації.

Нещодавно, в липні, відбулася місія з Чехії до Львова, Києва і Дніпра під керівництвом пана Томаша Копечного, який є уповноваженим Чеської Республіки з відновлення України (нещодавно з'явилася така офіційна позиція в чеському уряді). Я мала честь бути в складі цієї місії у Львові. Але мене дуже засмутило, що чеський бізнес хотів поспілкуватися з українськими представниками бізнес-спільноти, а львівській владі не вдалося забезпечити представництво бізнесу з української сторони… Сумно, коли чеська сторона вкладається, а ми марнуємо такий шанс. Ми як українці мусимо використовувати кожну можливість для співпраці та підтримки, яку нам надають.

Знаю ще один дуже гарний кейс, коли чеські архітектори об'єдналися і запропонували безкоштовні проєкти з відновлення об'єктів в Україні. Будь-хто в Україні може звернутися до них, зареєструватися на сайті, і архітектори безкоштовно підготують попередній проєкт, який, як ми знаємо, насправді коштує чимало.

До початку війни чехи сприймали українців, що не кажіть, як дешеву робочу силу. Але після російського вторгнення це ставлення змінилося.

Чому? Тому що сюди почали приїжджати люди, які раніше не мали в цьому потреби. Колись це були направду заробітчани, а тепер приїжджають люди бізнесу, з вищою освітою, які просто втікають від війни. 

Війна – страшна річ, але вона показала європейцям, що українці – сильний і освічений народ. Нас прийняли з розумінням, теплом і гостинністю. Такі переміни в поглядах і ставленні відкрили нові можливості для співпраці. 

Коли Україна переможе

Україна здобуде перемогу, коли відбудеться глибока ментальна трансформація кожного українця, і ми зрозуміємо цінність себе, своєї мови та культури. Серед моїх «знайомих» є ті, як стверджують, що не можуть розмовляти українською, але я вірю, що це апріорі ненормально. Я не знаю жодного чеха, який не володіє чеською, тож чому ми не можемо говорити рідною мовою вільно?

А ще нам необхідно подолати корупцію. Чехи додержують правил, але ми часто думаємо, як їх обійти. Така практика не допомагає нам розвиватися.

Для прикладу, отримати паспорт громадянина України за кордоном зараз складно. Посольство не в змозі впоратися з великою кількістю звернень, але це не дає права створювати корупційні схеми. Маємо розуміти, що чесність і дотримання правил є ключем до успіху.

Також прикро бачити, як іноземному бізнесу важко зайти в Україну через недоброзичливий підхід і корупцію. Така практика також не сприяє розвитку нашої країни.

Сподіваюся, що після війни ми зможемо очистити наші мізки, свідомість від корупційних звичок. Українець не може дозволити собі таке! Мусимо мати гордість і чесність, аби не використовувати такі схеми. Любов до держави – це не просто слова, це повинно проявлятися в наших щоденних діях. Мусимо зрозуміти, що, живучи винятково за правилами, Україна зможе досягти успіху. На жаль, наразі цього немає…

«Ми заснували українську суботню школу у Празі»

Майже сім років тому разом з іще з одним партнером ми заснували в Празі українську суботню школу «Крок», де дітей вчать української мови та культури. Моя молодша донька, яка народилася в Чехії, також відвідувала цю школу, тому добре вміє читати й писати українською, хоча в Україну приїжджає лише на літні канікули. 

Хоча ми живемо тут уже 15 років, я все одно почуваюся не так комфортно, як удома. Чи розглядаю можливість повернутися в Україну? Мій шлях у Чехії досить довгий: ми спорудили будинок біля Праги, розвинули свій бізнес, але серцем я все одно в Україні. Це може стати свідомим вибором моїх дівчат. Моя старша донька, їй 22 роки, навчається в Нідерландах. Колись вона стверджувала, що не бачить себе в Україні, однак тепер дещо змінила свою думку. Молодша пише вірші про Україну.

Характер відіграє важливу роль у виборі нашого місця проживання. Але я впевнена, що багато українців, які зараз тимчасово перебувають за кордоном, згодом повернуться на батьківщину. Українці завжди приїздили, працювали і поверталися додому, не асимілюючись повністю.

Я впевнена, що коли війна закінчиться, а Україна зможе розвиватися економічно, багато людей знайдуть можливість повернутися.

Однак для того, щоби це стало можливим, мають бути створені сприятливі умови: достойні робочі місця, комфортне проживання, відповідна освіта. Люди очікуватимуть таких умов після відновлення нашої країни. Тож майбутнє України залежить від нас, від нашої здатності змінити свідомість, створити комфортні умови та побороти корупцію.

Читайте також: Тамріко Шолі: Розумні та активні українці за кордоном - це теж імідж України

Одна з моїх ідей особливо живить душу: я дуже хочу адаптувати свій бізнес після війни так, щоб залучити українців, які вже є тут, дати їм добре оплачувану роботу на рідній землі. Віра в співпрацю з чехами додає мені впевненості. Багато чехів планують розпочати бізнес в Україні, і я сподіваюся, що допоможу їм знайти талановитих українців, які зможуть проявити свої здібності, маючи при цьому можливість залишатися в Україні. Саме цього я бажаю.

Матеріал створено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в межах проекту «Підтримка незалежних українських ЗМІ під час війни», фінансованого Міністерством закордонних справ Королівства Нідерланди.

 

Розмовляла Христина Гоголь

Фото надала Людмила Дідух

Колаж Дмитра Тарадайки

За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на початок березня 2023 року майже 8,1 млн українців виїхали до країн Європи після початку повномасштабної російсько-української війни, з них майже 4,9 млн легалізували своє тамтешнє перебування через механізм тимчасового захисту. На жаль, значна частина українців навіть із тих регіонів, де зараз не тривають і не тривали бойові дії, досі перебувають за кордоном. На батьківщині вони часом можуть зіткнутися через це навіть з публічним осудом. Самі ж емігранти нарікають на слабку комунікацію з Українською державою.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.