Фото: Церква Вознесіння Господнього/ Іван Станіславський
У Львові в церкві Вознесіння Господнього на вул. Старознесенській закінчили перший етап реставрації стінопису, який відшаровувався через протікання даху. Як пояснювала у коментарі Tvoemisto.tv позаштатна радниця міського голови з питань збереження культурної спадщини Лілія Онищенко, кілька років тому за кошти міського бюджету поміняли дах в церкві, бо він протікав. Через проблеми з дахом почав відшаровуватися стінопис. Наразі виконали більшу половину робіт.
Храму Вознесіння Господнього, від якого пішла назва цілого району, вже близько 120 років. За цей період він пережив доволі багато, зокрема, Другу світову війну, під час якої постраждав купол будівлі. Погода поступово вносила свої корективи, а відтак почалось його руйнування – дощі поступово змочували стелю та стінописи, а сонце та морози провокували появу тріщин. Настоятель Храму Вознесіння Господнього отець Михайло Городиський розповів Tvoemisto.tv, як проходила реставрація і в чому особливість тих стінописів.
«Храм після побудови ніколи не розписують одразу. Зазвичай чекають декілька років, поки стіни «вистояться», бо розписи можуть давати тріщини. І от, коли ми розпочали реставрацію, то деякі фрагменти просто падали донизу. Це ставалося тому, що попередній купол храму в часи Другої світової війни пробили кулями, адже храм сприймали за спостережний пункт, бо там таке місце, з якого видно всю східну сторону Львова. Тому він постраждав від обстрілів, а вже коли падали дощі, то вода проникала в стіни, а мороз та сонце провокував руйнування і частини стінописів з часом відпалали цілими шарами донизу. Так, близько 10 років тому, ми вирішили замінити купол храму і все висохло. Але частини стінописів продовжили руйнуватися і ми побачили, що можна втратити ці всі речі. Тому почали шукати людей, які б підтримали цей проєкт», – розповідає він.
Сам процес реставрації розпочався ще у 2018 році. Тоді проводили дослідження, аби визначити як правильно проводити роботи та не нашкодити пам’ятці місцевого значення.
«Ми побачили, що стінописи відвалюються цілими пластами, особливо в тих місцях, де вони раніше затікали водою. Там в деяких місцях падали донизу шматки по 15 см. Почали ми ще в 2018 році, тоді ставили таке тимчасове риштування і робили зондажі – вивчали, яка структура у стінопису та фарб, вивчали реактиви, якими можна було б ці шари знімати. Вже на основі цих попередніх досліджень було складено та реалізовано певний проєкт».
Та основний етап робіт припав саме на лютий 2022 року, саме перед початком повномасштабного вторгнення.
«І от ми це спланували собі на початок року, реставратори поставили в лютому риштування. Тоді тільки декілька днів попрацювали і почалась війна. Це було дуже складно, бо ми не знали, чи продовжувати це робити», – пояснює настоятель храму.
Звісно ж, війна внесла свої корективи. Проблеми з фінансуванням дороговартісного проєкту, постійні повітряні тривоги, відімкнення світла суттєво ускладнювали процес реставрації.
«На весь проєкт пішло приблизно 2,5 мільйони гривень. Це великі кошти і, на жаль, з бюджету міського не могли нічого виділити, бо сказали, що на це грошей поки що немає, хоч це є пам'ятка місцевого значення. Все робилося за рахунок жертводавців та меценатів. Тому було дуже складно, бо в ті часи навіть жертводавці не могли планувати щось наперед», – зазначає Отець Михайло.
Грошове питання – не єдина проблема, з якою зіткнулися команда реставраторів та священнослужителів.
«Керівником проєкту був Василь Карпів та його команда. Було складно все зреалізувати через війну – вимкнення світла, повітряні тривоги. Майстри тільки вийшли, заготували фарби, а тут починається тривога. Тому домовився з сусіднім готелем, аби їх впускали в укриття, бо ж в нас в храмі нічого такого немає. В зв'язку з цим і дорожче все вийшло, але і небезпечно було людям працювати. Також, коли не було світла, то храм ставав холодний, а для реставрації потрібна стабільна температура. Такі нюанси досить серйозно вплинули і на фінансування цього проєкту, і на саму реставрацію. Також треба було не раз робити перерви на тиждень-два, коли світла взагалі не було. Так само і з риштуванням, яке ми брали в оренду. Добре, що його власник пішов нам на зустріч – у ті дні, коли не було світла і ми не працювали, вони не нараховували орендну плату», – розповідає священник.
Проте, як каже настоятель, проєкт повністю ціннісно окупився. Після реставрації стало видно, наскільки храм гарний та світлий. Адже з часом від кіптяви, пилюки та вологи він втрачав свою первинну яскравість та красу, а після завершення все відкрилося по-новому. Більше того, у процесі роботи реставраторам відкрились нові цінні знахідки.
«Під час реставрації ми побачили, що під стінописами є старі розписи. Теперішні були більш примітивними, а коли відкрили приховані, то побачили, що там є дуже гарні зображення у візантійському стилі, які після роботи стали доступні. Вони є зміщені по розпису та невідомо, чому їх замалювали. Можливо, це зробили, аби стерти пам'ять про якогось митця. Це є такі характерні розписи для наших галицьких іконописців – колористика, зображення людей. По деяких з них навіть можна побачити портрет людини того часу – які тоді були обличчя, зачіски, одяг. У них відображено певну епоху храму», – веде далі отець.
Нові знахідки кинули для реставраторів нові виклики.
«Ці шари було дуже важко зняти, бо все було замальовано двома шарами масляної фарби – це дуже кропітка робота. Я майже кожного дня був там під куполом і бачив, як це все відбувалося. В декілька разів дешевше є намалювати нове, ніж зберегти старе, але для нас це було важливо, бо це є авторський проєкт, який вже ніхто не відтворить. Це є історія нашої парафії, нашого храму та Львова», – зазначає він.
Точно визначити наразі не змогли, ні автора, ні вандалів, які замальовували цінні розписи.
«Я питався в людей і ніхто навіть не знав, коли воно все було створене. Старі стінописи було повністю замальовані, а деякі з них навіть знищені, заліплені цементом. Я думаю, що це сталося через важкі часи, які тоді були – церква перебувала у греко-католицькому підпіллі, а наш храм передали московському патріархату. І от вони дуже часто, аби затерти сліди наших українських іконописців, перемальовували це все на свій лад та стиль, давали свої надписи – це робилося навмисно, аби стерти історію нашого народу та церкви. Мені здається, якщо ми продовжимо відкривати нове у храмі, то знайдемо і підписи автора», – каже настоятель.
Як релігійне, так і історичне значення таких стінописів є дійсно визначне.
«Взагалі, як кажуть: «Храм – це є Біблія для тих, хто не вміє читати». Церкви розписували не для краси, а тому, що це була Біблія. Тобто є певна традиція розпису священної будівлі, є певні сцени, які мали бути намальовані в тому місці, де потрібно. Наприклад, внизу були сцени із Старого Заповіту, далі був другий ряд – Новий Заповіт, а третій ряд, купол та верхні шари – це вже було небо, аби людина приходила до храму і розуміла, що це таке».
Переважно, каже отець, в куполі зображували Христа Спасителя або Христа Пантократора, який керує світом, а також янголів довкола нього, які були його слугами. Коли людина піднімає голову доверху, то вона бачить небо, тому і завжди купол розписували небесними силами.
«Вже нижче, в барабані купольного склепіння, є чотири гарні ікони, які ми ще не відреставрували. Там є і «Різдво Христове», і «Воскресіння Христа», і «Страждання Христа». Так, коли людина дивиться до неба у храмі, вона бачить, через що до нього потрібно прийти. Це навмисно зроблено, адже раніше багато людей не вміли читати та писати. Коли вони приходили до храму, то, так як і малих дітей батьки вчать по малюнках, так і дорослі раніше могли «читати» Біблію. Це не просто ікони Ісуса, чи Марії, це все дуже мудро та гарно розписано», – підсумовує Отець Михайло Городиський.
«Знаєте, коли ми зняли рештування і я зайшов у храм, то було таке враження, що небо було відкрите – ти заходиш і ніби з землі бачиш відкрите небо – такий це створювало ефект».
Зараз, за словами адміністратора храму, церква розвивається у трьох головних напрямках – духовному, культурному, взаємолюдському. Детальніше про храм можна прочитати в матеріалі Tvoemisto.tv за посиланням.
Для довідки
Церква Вознесіння Господнього – це сучасний храм, закладений у 1897 році, він веде свій «родовід» з XVII ст., а саме з дерев’яної церквиці, побудованої 1602 року, яка до середини ХІХ ст. занепала і перебувала в поганому стані. Перші плани з будівництва нової церкви відносяться до 1888 р. у і пов’язані з ім’ям Василя Нагірного (засновника товариств «Сокіл», «Дністер» і ряду інших), проте з невідомих причин будівництвом через майже 10 років зайнявся інший будівничий – Владислав Галицький. Будівництво тривало 4 роки і завершилось 1901 року.
Фундатором храму є родина Бачевських. Відомо, що під час своєї подорожі по Європі вони побачили саме такий храм і захотіли, щоб подібний збудували саме тут.
Володимир Федорович
Фото: Іван Станіславський / «Твоє місто»
__________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
