Таких вистав у Львові ще не було

3188 0
Тісність світу, крім позитиву, несе і великі загрози. До цього треба звикати і розуміти, що кордони, які ми штучно намагаємося втримати, давно вже впали.
фото: Сашко Балабай

фото: Сашко Балабай

Цього місяця в Першому театрі відбувається прем’єра унікальної вистави Pentecost для дорослої публіки англійського драматурга Девіда Едгара. Це лише друга подібна постановка в Україні та перша у Львові. На відміну від багатьох вистав, які ставлять глядачам питання, вона дає відповіді та підіймає незручні для суспільства теми — інакшості, пошуку взаєморозуміння і прийняття один одного, каже режисерка Ліка Діденко.

Цьогоріч ми взяли участь у конкурсі від Британської Ради в Україні — Taking the Stage або «Захопи сцену». Він проходив у три етапи. Спочатку режисери з усієї України подавали письмові заявки, які розглядало міжнародне журі і обирало десять найкращих. На наступному етапі в Києві ми презентували ескізи — мали або зіграти якусь сцену, або інакше презентувати втілення вистави. Третій етап — це, власне, постановка, на яку переможці отримують грант у 50 тисяч гривень.

Тема цьогорічного конкурсу — «Минуле є прологом, а майбутнє здобути мусимо — ви і я». Це цитата з «Бурі» Вільяма Шекспіра. Антоніо пропонує Себастіану вбити свого батька заради помсти, а Себастіан відповідає йому цими словами. Мені здається, що Pentecost найбільше відповідає темі, оскільки у виставі піднімається тема історії, неусвідомлення її, невміння робити висновки. Історія в цій п’єсі — це ще одна дійова особа.

Ми мали дуже стислі терміни для підготовки постановки — лише два місяці, і це наш найбільший виклик. За цей час частина акторів оволоділи музичними інструментами, вивчили кілька мов, багато пісень. Зазвичай до прем’єри готуємося місяці три або й довше. Йдеться ж не лише про те, щоб вивчити текст і відрепетирувати його, — треба зробити декорації, пошити костюми. Як правило, ми ставимо дитячі вистави, а це — максимум півтори години з антрактом. Ця п’єса триває до 2,5 годин, і в ній задіяно аж 20 акторів.

Читайте також: Тоді всього було більше, ніж зараз. Як відпочивали львів’яни 100 років тому

Слоган нашої вистави: «Що ми будемо будувати: новий Вавилон чи шляхи до порозуміння?». Ми жартуємо, що її цільова аудиторія — кандидати, доктори наук, люди з двома вищими освітами. Бібліотекарям після її перегляду треба видавати свідоцтва про підвищення кваліфікації. А якщо серйозно, то вистава розрахована на найширші кола глядачів. Я б хотіла, щоб вона збурила чим більше резонансу, щоб чим більша кількість людей замислилася над незручними, неприємними темами, наприклад, неприйняття інакшості в іншому — від кольору шкіри до несприйняття людей, які думають не так, як ти, і уникають пошуку взаємопорозуміння.

Мені здається, що львів’яни найбільше підготовлені до таких тем, ніж інші регіони України, оскільки тут є традиція міжнаціонального співіснування. Це місто, у якому діяло Магдебурзьке право, де військам Богдана Хмельницького не видали євреїв. У нас вулиці називаються Староєврейська, Вірменська, Татарська. Хоча, з іншого боку, зараз у Львові почали більше шукати власну ідентичність та намагаються її закріпити. Це правильно, але містяни починають використовувати заради цього негатив, закриття, будуються перепони, що нездорово. Через війну у нас знову підіймається неприємна для львів’ян тема біженців. Люди є різні — хороші і не дуже, але в нас більше звертають увагу на негатив.

Минулого року у Львові був погром ромського табору, під час якого одного рома вбили. Дуже багато людей цьому плескали, і для мене це не нормально. І це була одна з причин, чому я зачепилася за тему пошуку порозуміння, прийняття інакшості. Треба постійно нагадувати людям, що такі речі — неприпустимі, навіть думати про вбивство не можна.

Читайте також: «Це наруга». Адміністрація цвинтаря про засмагання на Марсовому полі Львова

Нічого подібного у Львові ще не ставили. Загалом це друга постановка Девіда Едгара в Україні і перша перекладена на українську його п’єса, хоча він — культовий драматург Британії. В Україні є трохи перевернене сприйняття європейської драматургії, зокрема англійської. Ми знаємо Сару Кейн, Марка Ревенгілла, Керол Черчіл — так званих драматургів нової хвилі, постмодерні п’єси, а в той же час у Британії є не менш сильна школа класичної драматургії. І в Європі вони не протиставляються — немає такого, що старе ми не ставимо, а просуваємо лише нове. І мені хотілося познайомити глядачів з цією іншою гілкою драматургії.

На Pentecost не буде нудно, як це часто буває в театрі. П’єса написана у 1994 році — у той час, коли Україна й уявити не могла, що воюватиме з Росією. Та коли читаєш цю п’єсу зараз, таке враження, що її написали вчора. Автор дослідив певні тенденції розвитку суспільства, і вистава дає можливість їх зрозуміти та запобігати катастрофам — війнам і смертям.

У п’єсі багато гумору — англійського, дуже тонкого, ненав’язливого і ситуативного. Буде і смішно, і сумно. Є багато вистав, які задають питання. Ця п’єса дає дуже багато відповідей, зокрема, що робити в новому світі? Зараз ми стали дуже близькими один до одного: ти можеш бути у Львові і в той же час спілкуватися з кимось у Німеччині чи Ізраїлі. І ця тісність світу, крім позитиву, несе і великі загрози. Якщо спалахне десь — неважливо де, — ми всі відчуємо наслідки. До цього треба звикати, розуміти, що кордони, які ми штучно намагаємося втримати, давно вже впали. І ця п’єса якраз дає багато рецептів, як жити в такому світі, як знаходити взаєморозуміння, а також показує, що буває, якщо його не знайти.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (0)

Додати коментар