Історія одної з важливих магістралей Лівобережжя – просп. Гагаріна сягає періоду німецької окупації Києва в 1941 році. Саме при німцях силами військовополонених розпочали будівництво нинішнього просп. Каденюка, який у ті часи називався вул. Діагональна. В 1960-их, коли в Союзі була започаткована програма космічних польотів, у Києві, як і в багатьох інших містах, вирішили змінити назву дороги на честь Гагаріна.
23 березня проспект перейменували на честь першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. На прохання «Твого міста» дигер і екскурсовод Кирило Степанець розповідає його історію.
Дорога, зведена полоненими при німцях
До 1930-их років Лівий берег був такою собі конгломерацією розрізнених хуторів, слобідок і дачних селищ. Теперішня Дарницька площа, серце сучасного Лівобережжя столиці, була всього лиш перетином кількох доріг, між якими стояв міліцейський контрольний пункт. Через цей факт кияни почали називати цю місцину не інакше, як КП.
Дарницька площа, 1958 рік
Після окупації міста німцями на Лівому березі утворився величезний Дарницький концтабір. Неподалік від майбутньої Дарницької площі й просп. Каденюка був його філіал. Як писав києвознавець Володимир Приходько, недалеко від КП, на розі нинішніх вул. Каденюка і Павла Усенка, був розташований цей концентраційний табір. Звідти полонених у супроводі охоронців з вівчарками виводили на роботу.
Саме при німцях силами військовополонених розпочали будівництво сучасного просп. Каденюка. Проєкт мав стратегічне значення для окупантів: це був один із небагатьох інфраструктурних об’єктів, спорудження яких встигли почати окупанти в столиці України.
Пам'ятник Дарницькому концтабору в Микільському лісництві
На аерофотозйомці 1943 року можна розгледіти підготовчі роботи зі створення дорожньої подушки. Коли місто звільнили від німців, у тих самих бараках і землянках, оточених стовпами у вигляді літери Г з колючими дротом навколо, опинилися вже окупанти.
Босяцькі двори
Саме німці відбудовували промислові об’єкти та були частково задіяні у зведенні перших будинків безпосередньо біля Дарницької площі – селища енергетиків, у подальшому відомого як Босяцькі двори. Коли німців відпустили, тут оселилися вихідці з різних регіонів, що працювали на відбудованих заводах. Саме селище енергетиків ТЕЦ, або ж у просторіччі «посьолок», стало першим капітальним житловим районом на сучасному просп. Каденюка.
Будинки енергетиків, фото Кирила Степанця, 2015 рік
Гастроном біля Босяцьких дворів, 1958 рік (тепер тут супермаркет Фора)
На підприємствах працювали кремезні чоловіки, серед яких було чимало із судимістю. Через це квартал енергетиків назвали Босяцькими дворами, або ж Босятнею. Поряд із ним проклали вулицю з промовистою назвою Діагональна, що справді по діагоналі сполучала колишню Наводницьку дорогу (просп. Соборності), КП та Броварський просп. Отже, німецький задум був утілений вже «совєтами».
«Громадина»
Одразу за Босятнею постав великий будинок, для якого в народі також знайшли назву – «Громадина». Так між собою називали його перші поселенці (сучасна адреса: просп. Каденюка, 2/35), що визначив північно-східні межі майбутньої Ленінградської площі (Дарницька площа), відокремивши від неї селище ТЕЦ та легендарні Босяцькі двори.
П’ятиповерховий, витягнутий уздовж вул. Сосюри будинок звели в 1954 році. Це добротна сталінка з високими стелями, капітальна, на 134 квартири, яка простоїть ще не одне десятиліття. Прикрашена фронтоном з орнаментом, що виходить на площу. Під будинком є величезний підвал та бомбосховище. Тут хазяйновиті мешканці зробили собі комірки.
На першому поверсі працювали різні заклади й магазин. З боку просп. Каденюка – аптека, з боку вул. Сосюри – трамвайна диспетчерська, гастроном (у народі «Босяцький»), штаб Добровільно-народної дружини; з боку вул. Сергієнка – музей Дарницького району імені Сергієнка. До його створення долучився знаменитий краєзнавець, автор багатьох праць з історії Києва Михайло Рибаков, який жив поряд за адресою: Харківське шосе, 8.
Від Діагональної до проспекту Гагаріна
У ті часи вул. Діагональна була головною для демонстрацій робітників Лівобережжя. Незалежно від дати – 7 листопада чи 1 травня – сюди сходилися представники заводів: ДШК, «Хімволокно», завод хімікатів, ДВРЗ, фармзавод «Дарниця», радіозавод.
Після польоту Гагаріна в космос терміново знадобилося перейменувати котрусь із вулиць третього за розмірами міста радянського союзу на честь героя-росіянина. І вибір упав саме на Діагональну.
Вулиця Діагональна, 1954 рік
У день першого польоту людини в космос, 12 квітня 1961 року, над площею з гелікоптерів розкидали листівки про подвиг Гагаріна, і присутнім це дуже запам’яталося.
На той час у Дарниці було багато різних заводів, у тому числі так званих секретних поштових ящиків – номерних закритих підприємств. Цього ж дня після повідомлення про політ людини в космос робітники цих заводів влаштували стихійну демонстрацію, рушивши Діагональною до центру Дарниці.
Вулиця розбудовується, 1958 рік
Саме тоді й виникла ініціатива назвати вулицю ім’ям першого космонавта, тож це чи не єдина справді народна назва. Однак через трагічну загибель Гагаріна цю вулицю за одну ніч, нібито на бажання трудящих, підвищили в «рангу», перетворивши на проспект.
Наприкінці 1970-их його розширили з двох до чотирьох смуг, прибравши трамвайну колію та зрізавши дерева, що росли вздовж.
Єдиний у Києві пам'ятник Гагаріну на Дарниці (нині демонтований), 2015 рік
Кінотеатр замість військової частини
1961 рік запам’ятався місцевим мешканцям не лише першим польотом людини в космос. Цього ж року на вул. Гагаріна (тоді Діагональній) прийняв перших глядачів кінотеатр «Ленінград» (нині «Дніпро») – один із перших стаціонарних кінотеатрів Лівого берега. Його будівництво здійснював трест «Київміськбуд-5» за проєктом архітектора Осипа Кривоглаза.
Кінотеатр, розрахований на 1010 глядачів, одразу став улюбленцем всієї округи. Згодом його доповнили системою кондиціювання, влаштувавши для охолодження апаратури біля входу технічний фонтан. Він бризкав струменями води на відвідувачів і заливав проїжджу частину. Діти бігли купатися в ньому, наче в басейні. Поряд стояв кіоск зі смачним морозивом за 19 копійок. Щовівторка тут показували нові фільми, дуже часто індійські.
Кінотеатр Ленінград (Дніпро), 1960-ті
Узимку фонтан закривали і на його місці ставили ялинку, яка ще більше вабила дітлахів з усього Лівобережжя. Фонтан мав технічне призначення –був частиною системи охолодження вентиляції кінотеатру. І коли вона вийшла з ладу, його також демонтували. З часом зазнало змін і оздоблення «Ленінграду». На початку фасад будівлі був прикрашений орнаментом із узбецькими мотивами.
У 1950-их роках на місці кінотеатру та сусіднього парку була військова частина, на території якої дислокувалися сапери. Старожил М. Сліпенко згадує, що за частування її вартовий давав дітлахам потримати автомат, не знімаючи з шиї ременя, прикріпленого до нього.
Загалом кінотеатр «Ленінград» гідно пережив «лихі» 90-ті. Хто тут тільки не виступав у цей час – усякі цілителі, сектанти, екстрасенси. 2005 року будівлю капітально реконструювали, скоротивши кількість посадкових місць до 648, натомість стандарти кінопоказу наблизили до європейських: встановили величезний панорамний екран і високоякісну звукову систему. Плитку з узбецьким орнаментом, яка вже почала відпадати, замінили на камінь, але чомусь його вистачило лише на фасад.
2017 року в процесі декомунізації кінотеатр перейменували на «Дніпро». В 2021-ому він знову припинив роботу.
Універмаг і «дефіцитні» магазини
У радянські часи Ленінградська площа й прилеглі вулиці, можна сказати, були центром цивілізації всього Лівобережжя. Сюди приїжджали не тільки з далеких околиць, а й з респектабельного центру Києва. А все тому, що вздовж теперішнього просп. Каденюка були різноманітні магазини.
Мало хто пам’ятає, що перший Дарницький універмаг відчинив свої двері ще в 1960-ому на першому поверсі сталінки за теперішньою адресою: просп. Каденюка, 10/2 біля Босяцьких дворів. Працював він до 1964 року, допоки не звели новий, який зберігся дотепер.
Зараз той старий універмаг пам’ятають лише аборигени місцевості. Після відкриття нової будівлі на Ленінградській площі стара споруда універмагу стала його філією, пізніше її закрили й переробили на «комісійку». Новий універмаг збудували на тому місці, де стара Дарницька дорога сполучалася з площею. Так була поставлена остання крапка в історії цього стародавнього шляху.
А ще тут було багато різних корисних, особливо в добу тотального дефіциту, магазинів. Із непарного боку – галантерея, «Волошка», ювелірний «Сюрприз», взуттєвий, книжкова крамничка, магазин одягу, пивбар, «комісійка», «Овочевий», «Хліб «Колосок», і замикав цей ряд знаменитий «Олімпієць». З другого боку – «Господарка» та ще одна «комісійка».
Відомий на весь Київ магазин «Господарка» розміщувався за адресою: просп. Каденюка, 12 у дев’ятиповерховому будинку та займав майже весь перший поверх будівлі, був одним із основних конкурентів славнозвісного господарського магазину «Киянка» на вул. Мечникова, що на Печерську. Для позбавлених широкого вибору киян ці два магазини були аналогами сучасних будівельних гіпермаркетів, як-от «Епіцентр». Там можна було купити інструменти, матеріали, побутову техніку та багато іншого.
Магазин «Господарка», 1980-ті
На самому початку просп. Гагаріна був ще один знаковий об’єкт – гастроном «Лівобережний». Тут одними з перших у місті намагалися запровадити нову систему придбання товарів: стояла спеціальна вітрина, в якій були розміщені рулони з найменуваннями того чи того товару. Покупець відривав необхідний чек і йшов до вікна видачі. При цьому часто траплялися помилки, бо продавці приносили зовсім не те, що було заявлене на папері. Тоді процедуру повторювали. Така новація не існувала довго, не набула поширення.
Ще одне «ноу-хау» запровадив хлібний магазин за адресою: просп. Гагаріна, 3, який розташувався на першому поверсі п’ятиповерхового будинку. Він був повністю автоматизований. Щоб купити, приміром, свіжу булочку, треба було лише вкинути жетончик.
Однак справжнім фаворитом місцевих любителів хмільного напою та гарної компанії був пивбар «Три богатирі» на просп. Каденюка, 15. Спочатку це була звичайна їдальня, а потім Дніпровський райгастрономторг – кафе «Три богатирі» через два будинки від кінотеатру «Ленінград». Звичайний радянський сервіс, маленька зала, іноді розбавлене пиво і відсутність закусок. Але під час спеки – те, що треба. Тоді атмосфера європейського пабу, де було безперебійне постачання нерозбавленого пива і розмаїті закуски, панувала тільки в центрі Києва.
Червоні двори
Окрім бурхливих подій, цікавими були і взаємини між самими мешканцями площі й прилеглих вулиць. Завдяки близькості до міської околиці та наявності великих промислових підприємств тут був присутній і так званий кримінальний контингент. У 60-ті роки в дворах між вул. Будівельників, просп. Миру та Гагаріна була дуже криміногенна ситуація. Внаслідок цього квартал отримав назву Червоні двори через те, що там постійно лилася кров під час бійок. Люди намагалися обходити ці місця вечірньої та нічної пори.
Небезпечно було й біля ювелірного магазину «Сюрприз». Інколи туди страшно було підійти, бо кишенькові злодії «потрошили» сумки, а біля галантерейного магазину стояли наперсточники.
Ці особи часто збиралися в парку біля кінотеатру «Ленінград» і називали себе «пітерськими». Ввечері після сеансу нападали на відвідувачів закладу, намагаючись заволодіти цінними речами. Тепер все це, на щастя, в минулому.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
