Як у Львові з'явився пам'ятник Шевченку і як львів'яни самі обрали для нього місце

2180 0
Ідея створення пам'ятника Тарасові Шевченку у Львові виникла ще в кінці 19 століття. Але все якось не складалося: то місце не те, то дозволів не було, то проєкти не ті... Але з погляду сьогодні – це і не дивно.
Фото: ua.igotoworld.com

Фото: ua.igotoworld.com

Сьогодні відзначають 207-му річницю від дня народження Тараса Шевченка. Львівська екскурсоводка Олександра Дябіна у цей день розповідає, як у Львові з'явився пам'ятник Кобзареві.

У Львові запахло весною, а це означає, що всі свідомі львів'яни витягають зі шаф вишиванки, беруть з книжкових полиць «Кобзарі» у руки і вшановують хто як може і вміє Тараса Григоровича. Я – екскурсоводка, тому вшаную розповіддю про пам'ятник Шевченкові у Львові.

Зараз навіть складно уявити, що Львів колись був без пам'ятника Тарасові Шевченку. Площа, де стоїть львівський Кобзар, має якусь магію і приваблює молодь, дітей, старших – усім тут добре, усім тут є місце: закохані пари цілуються, пенсіонери обговорюють тарифи і владу, туристи фотографуються, діти обнімають пам'ятник, підлітки кружляють навколо на роликах, скейтах, велосипедах. Життя вирує тут майже завжди – і це, як на мене, добрий знак.

Читайте також: У Львові вшановують пам'ять Тараса Шевченка. Програма заходів

Маємо не старого поважного чоловіка в кожусі і шапці, біля якого треба ходити струнко, а досить ще молодого, майже сорокарічного, тата, біля якого всім затишно і спокійно. Коли львів'янам боляче, вони приходять до тата, як це було в день загибелі Кузьми. Коли побили студентів на Майдані – знову до тата, щоб підтримав, надихнув, сказав «Борітеся – поборете, вам Бог помагає». І в моменти радості, коли виграє збірна чи перемагаємо на Євробаченні, теж ідемо до Шевченка – як то кажуть, «І в горі, і в радості».

Історія монумента вражає невипадковістю і символізмом. Ідея створення пам'ятника Тарасові Шевченку у Львові виникла ще в кінці 19 століття. Але все якось не складалося: то місце не те, то дозволів не було, то проєкти не ті... Але з погляду сьогодні – це і не дивно. Шевченко у Львові постав лише тоді, коли Україна стала незалежною. Випадковість? Не думаю. 15 травня 1991 року освятили місце спорудження пам'ятника. Потім, 24 серпня того ж року, народилась незалежна Україна. Пам'ятник освятили владики православної, греко-католицької, вірменської апостольскої та римо-католицької церков в першу річницю незалежності України 24 серпня 1992 року.

Але за тим всім стояла боротьба і неабияка: збирали кошти на монумент і львів'яни, і діаспора. Долучилися і словом, і ділом видатні львів'яни. Наприклад, Богдан Стельмах – словом: 9 березня 1989 року в Оперному театрі він уперше прочитав свій вірш «Пам'ятник», а скульптор Михайло Дзиндра – ділом: того ж року він зробив камінь з написом «Тут стояти пам'ятнику Шевченкові». Місце вибрали не випадково – у 1988 році тут народилась знаменита «Клюмба» – місце зустрічей, дискусій, стихійних мітингів. Люди самі призначили місце для Шевченка: вони несли сюди квіти в неймовірних кількостях і це була своєрідна маніфестація. А коли львів'яни починають маніфестацію, то краще не сперечатись – перевірено історією не раз, і не два. Отже, пам'ятнику бути! На тому місці в свій час стояв пам'ятник Яну III Собеському, а, як відомо, «Святе місце довго не може бути порожнім».

Читайте також: «Обніміться ж, брати мої». Львівські спортсмени зачитали уривок з поеми Шевченка

У другому турі конкурсу переміг проєкт скульпторів Володимира та Андрія Сухорських (архітектори – Юрій Диба та Юрій Хромей). Зібраних коштів катастрофічно бракувало, тож на допомогу прийшли українці з діаспори. Василь Іваницький організував збір коштів та виготовлення фігури поета в Аргентині. Хто б міг подумати, що на іншому континенті, на іншій півкулі, в далекій Аргентині народиться наш львівський тато – Шевченко? Тут мимохіть приходить аналогія з папою Римським Франциском, якого нам теж подарувала благодатна аргентинська земля. Співпадіння? Не думаю.

Відлита скульптура благополучно допливла на кораблі до Гамбурга, а звідти її перевезли до Львова. Поруч з Кобзарем піднімається вгору «Хвиля українського національного відродження» – 12-метрова стела з фігурними рельєфами, що символічно зображають історію України від часів Київської Русі до початку 20-го століття.

Передня сторона стели – це образ України, що його подають крізь призму творів Шевченка. Її композицію вінчає Оранта – Всеєдина Матір України, яка благословляє всіх, хто приходить на площу вклонитися Шевченкові та замислитися над тим, який важкий шлях пройшла Україна до своєї незалежності. Прозорий німб над головою немов виростає з крил янголів з трубами. Дуже символічним є те, що віру у благословенне майбутнє України оберігають багаточисельні янголи, які дивляться згори на нас і на всіх, хто зображений на хвилі.

А на ній можна розгледіти гетьманів України Петра Сагайдачного, Івана Мазепу, Богдана Хмельницького, княгиню Ольгу, князів Ярослава Мудрого, Володимира Великого, а також Роксолану, Григорія Сковороду, Котляревського, Шашкевича, Головацького. Окрім того, героїв творів Шевченка: сліпого кобзаря Перебендю і маленького поводиря, героїню поеми «Катерина» з дитям, сцену колесування козака з поеми «Гайдамаки», завойовників України – турецького султана, польського короля, російського офіцера і католицького монаха.

І це ще не все: є зворотна сторона хвилі, на якій теж все символічно і історично обумовлено. Ми бачимо жорно із датами, що стали найтрагічнішими в історії України ХХ століття: 1918-1922 (спроби відродити державу, Україно-польська та Громадянська війни), 1932-1933 (Голодомор), 1941-1945 (Друга Світова Війна), 1986 (Чорнобильска трагедія).

Також там згадується 1991-й рік – проголошення незалежності Української держави. Зображені і церкви різних конфесій, як символи духовності, реальні особистості 20-го століття – Леся Українка, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Симон Петлюра, Іван Скоропадський, Євген Петрушевич, за ґратами бачимо Василя Стуса і Василя Симоненка. І, звісно, там є наш український Мойсей – митрополит Андрей Шептицький.

Зверху хвиля завершується символічним зображенням Всевидячого Ока, що ніби нагадує нам – благі діла ніколи не забуваються і справедливість завжди торжествує.

Читайте також: Невідоме про відомого: 7 фактів про Тараса Шевченка

Тож маємо що показати і розповісти львів'янам і гостям нашого міста не лише 9 березня, а завжди. А ще є одна львівська прикмета, яку знають не всі: «Допоки 24 серпня хорова капелла «Дударик» співає акафіст до Богородиці біля пам'ятника Шевченку, Україна буде вільною і незалежною державою і у нас все буде добре!». Вони, наші львівські співаки-бджілки, не пропустили це містичне дійство ще жодного разу – попри погоду, війну, революції і навіть пандемію коронавірусу, що не змогла завадити «дударикам» заспівати подяку Богородиці за її Покров. Тому що за ними – Всевидяче Око, Богоматір Оранта і той, хто завжди каже «Борітеся – поборете, вам Бог помагає».

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!